Його останній уклін - Артур Конан Дойль
- Ось воно. Певно, те саме, Ватсоне.- Холмс відчинив вікно, й тієї самої миті долинув тихий, протяжний гуркіт, що гучнішав і врешті перетворився на ревіння,- повз будинок промчав у темряві потяг. Холмс провів ліхтарем по підвіконню. Воно було густо вкрите сажею, що виходила з паровозних труб; подекуди її було розмазано й стерто.
- Тут, як бачите, лежало тіло. Овва! Що це, Ватсоне? Звичайно, сліди крові.- Він показав на темні, вицвілі плями на нижньому краю рами.- Я помітив їх і на кам’яних сходинках. Тепер усе зрозуміло. Зачекаймо, поки тут зупиниться потяг.
Чекати нам довелося недовго. Наступний потяг, що з таким самим ревінням виринув з тунелю, поступово уповільнив хід, заскреготів гальмами й зупинився просто над нами. Від підвіконня до даху вагона було менш ніж чотири фути. Холмс обережно зачинив вікно.
- Поки що все справджується,- мовив він.- Що ви про це думаєте, Ватсоне?
- Ви просто майстер! Ви перевершили самого себе.
- Тут я з вами не згоден. Слід було лише здогадатися, що тіло поклали на дах вагона,- то був не бозна-який хитромудрий здогад, а решта неминуче з нього випливала. Якби не великі державні інтереси, то вся ця справа виглядала б найбуденнішою. Наші труднощі й досі попереду. Але хтозна, може, ми знайдемо тут щось нове, що стане нам у пригоді.
Ми піднялися кухонними сходами й увійшли до помешкання на другому поверсі. Одна з кімнат - їдальня з простими меблями - не містила нічого цікавого для нас. Друга, спальня,- так само. Остання кімната виглядала привабливіше, і мій друг заходився її старанно оглядати. Вона була повна книжок та паперів - слугувала, мабуть, кабінетом. Холмс спритно вивертав шухляду за шухлядою, полицю за полицею, але жодного разу блиск радості не осяяв його суворого обличчя. Так проминула година, та він нічого не знайшов.
- Хитрий лис позамітав усі сліди,- сказав він.- Не залишив нічого підозрілого. Небезпечне листування або знищено, або вивезено. Ось наша остання надія.
То була маленька бляшана скринька, що стояла на письмовому столі. Холмс відчинив її зубилом. У ній було кілька сувоїв паперу, списаного числами та підрахунками, але вгадати їхній зміст було неможливо. Лише повторювані слова «тиск води» та «тиск на квадратний дюйм» наводили на думку, що це стосується підводного човна. Холмс нетерпляче відкинув їх убік. Там зостався лише конверт із якимись газетними вирізками. Холмс порозкладав їх на столі, і з напруження на його обличчі я зрозумів, що його надії зросли.
- Що це таке, Ватсоне? Що це таке? Добірка газетних оголошень. Судячи з паперу й шрифту, з «Дейлі Телеграф». Верхній кут правої колонки. Чисел немає, але порядок видно з самих оголошень. Оце, мабуть, перше:
«Сподівався почути раніше. Умови прийнято. Пишіть повністю, за адресою, вказаною на картці
П’єро».
А ось наступне:
«Надто складно для опису. Мушу мати повний звіт. Оплата після вручення замовлення.
П’єро».
Далі:
«Поспішайте. Відмовлюсь від пропозиції, якщо не буде дотримано умов. У листі зазначте день зустрічі. Підтвердимо через оголошення.
П’єро».
І нарешті:
«В понеділок увечері, після дев’ятої. Стукати двічі. Будемо самі. Оплата готівкою після вручення замовлення.
П’єро».
Найповніший звіт, Ватсоне! Якби лише знайти того, кому це адресовано! - Він замріяно сидів, тарабанячи пальцями по столу. І раптом підхопився.
- Врешті-решт, це не так уже й важко. Тут нам нічого більше робити, Ватсоне. Ходімо до редакції «Дейлі Телеграф» - там, гадаю, ми завершимо нашу сьогоднішню працю.
* * *
Майкрофт Холмс із Лестрейдом, як ми й домовлялися, з’явились уранці після сніданку, й Шерлок Холмс розповів їм про наші пригоди минулого вечора. Детектив хитнув головою, почувши наше зізнання щодо пограбування.
- У нас у поліції таке не дозволяють, містере Холмсе,- мовив він.- Немає нічого дивного, що ви досягаєте того, що нам не під силу. Але одного чудового дня ви зайдете надто далеко й тоді вам з другом не уникнути прикрощів.
- «За Англію, красу та дім», еге ж, Ватсоне? Мученики на олтарі вітчизни. А що скажеш ти, Майкрофте?
- Чудово, Шерлоку! Дивовижно! Проте що це нам дасть?
Холмс узяв число «Дейлі Телеграф», що лежало на столі.
- Ти бачив нове оголошення П’єро?
- Як? Іще одне?
- Так, ось воно:
«Сьогодні ввечері Утому самому місці. У той самий час. Стукати двічі. Справа надто важлива. На карту поставлено вашу власну безпеку.
П’єро».
- Святий Юрію! - вигукнув Лестрейд.- Коли він озветься, ми його спіймаємо!
- Для того я й подав це оголошення. Якщо ви обидва зробите ласку годині о восьмій піти з нами на Колфілд-Ґарденс, то ми, може, трохи наблизимося до розгадки нашої таємниці.
* * *
Однією з найприкметніших рис Шерлока Холмса була його здатність дати мозкові перепочити й думати про якісь легші, дрібніші речі, коли він відчував, що більше не може працювати як слід. Увесь той пам’ятний день, як я пригадую, він присвятив виключно задуманій ним розвідці «Поліфонічні мотети Лассо». Щодо мене, то я не мав такої здатності позбуватися зайвих думок, тож день здавався мені нескінченним. Велика державна вага нашого розсліду, безперервне очікування в найвищих урядових колах, небезпека, що чигала на нас під час розшуку,- усе це вкрай напружувало мої нерви. Тому я відчув полегшення, коли після скромного обіду ми нарешті вирушили в похід. Лестрейд із Майкрофтом зустріли нас, як і домовлялись, на станції Ґлостер-Роуд. Підвальні двері Оберштайнового будинку залишались відчиненими з минулої ночі, але Майкрофт Холмс рішуче відмовився лізти через огорожу, тож мені довелося зайти всередину й відімкнути парадні двері. На дев’яту годину ми всі сиділи в кабінеті й чекали з нетерпінням на
