Депеш Мод - Жадан Сергій

Це, безперечно, стало неабияким стимулом... себто неабияким потрясінням для молодого хлопця, котрий не мав до того подібного досвіду, і основою для його майбутнього першого диску, котрий відразу став платиновим. Але про ці та інші приємні речі після невеличкої музичної паузи. (Ведучий робить паузу). Музика і слова Степана галябарди. "Моя мама". Виконує автор.

Степан Галябарда важко торкається своїми волохатими пальчиками клавіатури, я шкірою відчуваю це його ворушіння товстими, волохатими, червоними відростками, робить програш на своїй пластмасовій йоніці і починає співати. "Я спитався у вітра, коло брами, — співає він, — чи не бачив ти, та-ра-рам, моєї мами. Ти сходи, щось там та-ра-ра-рам, за тую браму, там я бачив, та-ра-ра-рам, твою маму". "Твою маму, твою маму", — похмуро вступав хор.

— Це що — хор? — питаюсь я, повернувшись.

— Хор, — невпевнено відповідає Вася.

— Да? А я думав, що Степан Галябарда сам співає.

— Це хор.

— Що хор?

— Степан Галябарда — це хор, — каже Вася.

— Як це?

— Так. Ось послухай.

"Твою маму, твою маму", — печально підтакує Степан Галябарда з космічних глибин.

— Ти знаєш, — кажу я, — якщо це і хор, то якийсь недобрий хор. Якийсь злий хор. Чуєш, як вони про маму?

"Твою маму", ще раз погрозливо озивається Степан Галябарда.

— Мені здається, — каже Вася, — вони нас підслуховують.

— Ага, схоже вони насторожились, чуєш — замовкли?

— Вони нас пасуть.

— Навряд. Для чого це їм?

— Не знаю. Може, вони з міліції.

— Да, якісь вони недобрі.

— Я кажу тобі, — впевненіше говорить Вася, — мінтура, сто пудів мінтура. Чуєш — замовкли, суки.

— Почекай, — кажу я, — не заводься. Яка ж це мінтура? Мінтура не співає.

— Ага, не співає. Співає. Ти дивився коли-небудь новини?

— Шо?

— Новини.

— A. Ні, не дивився.

— А я, — каже Вася, — дивився. Там показували монгольських міліціонерів. У них був день незалежності, і вони співали.

— Що — всі?

— Ну, ні, не всі. Хор. Ось так само як тут, — показує Вася на прикольну радіолу. — Стояли, тварі, й співали.

— Ну, і що?

— Ну, і тут те саме. Це мінтура, повір мені.

— Та ладно.

— Я тобі кажу.

Хррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррррр

— Чуєш? — зашепотів Вася. — Мусарня.

Я уявляю собі як по той бік радіопростору, десь у Монгола, стоїть хор міліціонерів на конях, стискаючи в руках нагаї і тривожно вслухається в ефір, намагаючись впіймати наш шепіт. Я аж берусь холодним потом, о-о-о, — думаю.

— Почекай, — кажу, — але ж ведучий сказав, що це Степан Галябарда.

— А та знаєш, — питається Вася, — що це значить?

— Що значить?

— Ну, оце о "галябарда" що значить?

— Ну, і що?

— Це і означав мінтура.

— Та иди ти.

— Я тобі кажу. Це мінтура. Це хор монгольських міліціонерів.

— Степан Галябарда — це хор монгольських міліціонерів?

— Так.

— Степан Галябарда?

— Сто пудів.

— Ну, добре, — кажу я. — Я можу погодитись із тим, що їх там справді багато, навіть із тим, що вони із міліції.

— Із монгольської міліції, — уточнює Вася.

— Добре — із монгольської міліції. Але чому вони називаються Степан Галябарда?

— Так це ж по-монгольському й означає — "Хор монгольських міліціонерів"!

— Степан Галябарда — це "хор монгольських міліціонерів"?

— Так. По-монгольському.

— Значить, Степан Галябарда — це множина?

— Так. Це множина, — впевнено каже Вася.

— Ой, бля.

Двадцять друга година двадцять хвилин. В ефірі — "Музична толока"! — радісно вривається в кімнату голос ведучого. Продовжуємо нашу розповідь про творчість легендарного ірландського народного колективу "Депеш Мод". Як говорить в народі — біда йде, за собою другу веде. Восейи 1970 року, холодного вересневого вечора, батько Дейва — вирлоокий Бен, після довгої тяжкої агонії, пов'язаної з тяжкими тілесними болями та моральними переживаннями, благополучно помер, залишивши сиротами дружину-покритку і малого хворобливого Дейва. Помираючи, старий моряк сказав синові: "Все своє життя я віддав боротьбі за незалежність Ірландії, не забувай про не, Дейве. Гордо неси крізь усе життя ім'я ірландця, не давай цим сукам, цим факін-католикам узяти тебе за геніталії, пам'ятай, бляха-муха, що ти із гордого роду Ганів, а Гани, блядь, — додав він кріпке моряцьке словечко, — ніколи не прогиналися під цими факін-католиками, зрозумів, ти, ублюдку малолітній?" — сказав він, з тим і помер. Малому Дейвові дістались від нього у спадок лише жетон на риболовецького човна та стара губна гармоніка. Жетона малий Дейв відразу ж загубив, гармоніку, в принципі, теж, то не завадило йому, однак, стати в майбутньому зіркою шоу-бізнесу.

Початок музичної кар'єри Дейва біофафи пов'язують із тими сімейними негараздами, що виникли в дружній родині Ганів по смерті батька. Дейвова мама, не маючи в собі сил для опору та подальшої боротьби, стає на шлях коляборанства, прямо-таки в своїй конторі віддаючись офіцерам великобританських військово-морських сил. Малий Дейв боляче переживає моральне падіння близької йому людини... ну, себто я так розумію мами, — додає від себе ведучий. Тоді ж він уперше знайомиться із наркокультурою, і це — за словами співака — стає одним із найбільш приємних відкриттів у його житті... Ні, — раптом поправляється ведучий, — мабуть, усе-таки не наркокультурою. Просто — культурою. А, мать його так, — врешті обламується він правити своїх колег із лондонської редакції, і далі вже читає з аркуша, що там є. — Саме в цей момент свого життя і в такому стані молодий Дейв Ган починає займатись музикою. Спочатку він її слухає, але згодом цього йому стає недостатньо і Дейв вирішує створити власний музичний колектив, аби через музику висловити свої почуття, які вони в нього там були. Холодного осіннього вечора 1980 року, в одному з портових ольстерських борделів, Дейв зустрічає симпатичну білявку, яку звали Гор. Гор, — перечитує ведучий, — ну да: яку звали Мартін Гор.

— Во його пре, — говорить Вася.

— Тихо, — кажу — а то зараз знову почнеться.

В житті юного Дейва з'являється перше серйозне захоплення. Разом із симпатичною білявкою Мартін Гор вони збирають перший склад "Депеш Мод". Обов'язки в колективі розподіляються порівну — Дейв співае ірландських пісень, грає на кількох музичних інструментах, а його симпатична білявка танцює на сцені і займається фінансовим боком справи. Незабаром у них народилась дитина.

— У кого народилась дитина? — питає Вася.

— У "Депеш Мод".

— Да? — Вася дивується. — Цікаво, від кого.

— Від Степана Галябарди, — кажу.

...Себто ні, не дитина, — знову поправляється ведучий, — дітище, у них з'являється перше дітище — альбом "Говори та записуй", котрий відразу ж стає платиновим. А зараз, — він важко переводить подих, схоже, остаточно заплутавшись у сценарії, — ми ще раз зробимо музичну паузу і послухаємо наступну музичну композицію. "Мамині очі". Співає Степан Галябарда.

"Мамині сині очі, — відразу ж беруться до справи Степан Галябарда, — бачу вас, як на долоні, — всі ви пара-рам смутком оповиті і від сліз трішечки солоні". "Троєчки, трішечки", — незадоволено затягує хор.

Трішечки солоні, — думаю я, — це добре чи погано? Мабуть, все-таки, погано, було б краще, якби їх нормально посолили, якщо я все вірно розумію.

— Да, — говорить Вася. — Ну й жуки.

— Де жуки? — не розумію я. — Ти про що?

— Про маму.

— Що про маму?

— Захавали маму, — задоволено каже Вася, так, ніби підтвердились якісь його підозри шодо цього світу.

— Хто захавав?

— Ну, ці — Степан Галябарда.

— Та ладно. Це ж вони так просто.

— Нічого не просто. Чуєш, що кажуть — трішечки солоні.

"Па-ра-рам лиш устами до Вас торкнуся", — продовжують Степан Галябарда...

— Смакуюсь, гади, — коментує Вася.

— Перестань, — кажу. — Це просто смішно.

— Устами, — говорить Вася. — Торкнуся. Гурмани хрінові.

— Перестань. Вони ж про інше.

— Да? I про що? Захавали свою велику монгольську маму, а ти кажеш — про інше.

— Да ніхто їхню маму не хавав. Як ти взагалі це собі уявляєш? Як можна очі їсти? Ось як очі їдять?

— Мамині? — перепитує Вася.

— Які мамині? Мамині очі ніхто не їсть, — нервую я.

— Степан Галябарда — їдять, — наполягає Вася.

— Ну, гаразд, — погоджуюсь. — Хай мамині. Але краще все-таки не мамині. Там, очі тварин, наприклад, як їдять? Або риб'ячі очі?

— У риб маленькі очі, їх ніяк не їдять, — говорить Вася.

— Це у маленьких риб маленькі. А у великих — великі. В акул, наприклад.

— Акули — це не риби.

— А хто це, по-твоєму?

— По-моєму, це не риби.

Я легко погоджуюсь, всяке може бути — можливо, в його персональній картині світу акули — це не риби, чому я маю переконувати його в чомусь зворотньому.

— Ну, добре, — кажу, — добре. Хай не акули. Ну, ці, як їх? Скати!

— Скати? — недовірливо питається Вася.

— Так, — кажу. — Скати. Як їхні очі готуються?

— У них немає очей.

— Як немає?

— Так. Немає. Вони живуть на такій глибині, де світло розсіюється і очі їм не потрібні.

— А як же вони рухаються?

— Хто?

— Скати. Електричні.

— А вони не рухаються.

— Як це не рухаються? А що ж вони жеруть?

— Планктон.

— Планктон?

— Планктон. Планктон теж не рухається. I скати не рухаються. Так вони й живуть.

— Ну, добре, — кажу я знову, — добре. А як вони трахаються?

— Хто? Скати?

— Так, — кажу. — Електричні скати.

— Навпомацки, — каже Вася.

Я пробую собі уявити статевий акт електричних скатів. Виходить кошмарно — по-перше, у воді, по-друге, навпомацки, а по-третє — тебе при цьому весь час б'є струмом!

— Очі, мабуть, маринують, — говорю я, подумавши. — Закочують у баняки і продають як консерви.

— Ага, — каже Вася. — Уявляєш, у них в Улан-Уде, в гастрономах, мабуть, можна купити консерви, на яких по-монгольськи написано: "Очі мамині. Мариновані".

— Да, — кажу, — а внизу, дрібніше, дописано — "трішечки солоні".

А для тих, хто цієї пізньої години ще й досі не спить, ми продовжуємо нашу розповідь про стрімкий злет родинного дуету "Депеш Мод". В лютому цього року вийшов новий сингл колективу, "I feel you", в якому, зокрема, говориться:

I feel you

Your sun it shines

I feel you

Within my mind

You take me there

You take me where

The kingdom comes

You take me to

And lead me through Babylon

що приблизно перекладається так: "Прости мені мамо, блудному синові, я вже далеко не той, яким був тоді, за часів нашого безтурботного дитинства, зла центробіжна сила наркомана і педераста засмоктала мене в свої глибини, і життя моє — російська рулетка, без кінця і початку.