Подорож ученого доктора Леонардо - Йогансен Майк

— Огірки так огірки! То й не мерехтіло б оце перед очима!

І про всякий випадок він оперезав вірного коня Володьку бато-гом межи вухами.

XXXI

Тим часом над станцією звівся ранок, щоденна висока радість для робітників, селян і мисливців, незнаний для інших, кому відома лише щоденна вечірня туга.

Він був — початок і не знав собі кінця. Він був — дитина і радів сам із себе. Він був — ранок і через те рано вийшов у світ.

Селянин Черепаха довго протирав собі очі. Назустріч йому йшли дитинчата, а слюсар Шарабан, немов кінної сотні старшина, пихкав люлькою позаду.

— Завертай, — неголосно, але ясно, сказав слюсар Шарабан. — Забери, Черепахо, цей виводок і відвези його в Гайдару.

І дитинчата обліпили лінійку як бджоли.

— Ти бачиш Черепахо, — сказав далі слюсар Шарабан, коли ві-рний кінь Володька знову ступив на оце перейдену путь. — Раніше я водив партизанські полки і бив Махна, Денікіна та Петлюру. Тепер же мені накинуто оці поросята, щоб я віз їх на природу.

— Що ж. Вони сприйматимуть природу просто, як перепели і пшениця. Вони їстимуть і питимуть її як хліб та молоко, без ніяких інтеліґентських вихилясів, але й без твого комерційного підходу, о селянине Черепахо. Тільки вони, наші діти будуть справжньою час-тиною нашого ляндшафту. Тільки вони будуть справжні в усьому, наші соціялістичні діти.

— В нас же багато ще є фалшу і фокусів. І в робітників є, а в се-лян більше. Ти селянин, Черепахо?

— Авжеж що не грахв, — з гідністю відповів селянин Черепаха.

— Ну так от і тебе не буде. І вашого брата не буде, середньовіч-на ви категорія. Твої діти й мої, однаково будуть робітниками заліз-них і зелених заводів. Дібрав?

— Як це так середньовічна категорія! — образився селянин Че-репаха. — Ви, товаришу, презумптивно оперуєте формулами і дефі-ніціями, яких немає в клясиків марксизму. Я, селянин Черепаха, кажу вам: я був, єсть і буду. Фіхте і Геґель…

— Не залякуй мене цитатами, прошу, — сказав слюсар Шара-бан. — Я поважаю тебе, середняка Черепаху, але ти як климова коро-ва. Ти задираєш хвіст і б'єшся рогами. Ти ремиґаєш вічно одну ідею і хочеш довіку мати два шлунки замість одного. Ти був і ти є, але тебе не буде. Дай руку, майбутній робітниче зеленого заводу.

Селянин Черепаха обтер руку об штани і потиснув руку слюса-реві Шарабанові. Слюсар Шарабан пихкав люлькою, і крізь блакитні сувої диму вже вирізьблялись перед ним неймовірні контури Слобо-жанської Швайцарії.

__________________________

ПIСЛЯСЛОВО

"… Отже ляндшафт не можна з достатнім успіхом трактувати в літературі в звичний описовий спосіб. Та коли б якийсь письменник напав би на думку пересунути взаємні ролі ляндшафту і дійових осіб, то це була б зовсім інша справа. Дійові особи, трактовані як прості картонні ляльки, як рухомі декорації, можуть одначе надати потріб-ний рух ляндшафтному описові (через природну тенденцію читача стежити за їхнім рухом, ніби вони є реально живі люди) і таким спо-собом ˝ляндшафтне оповідання˝ могло б бути зроблене цілком чита-бельним. Але досі ніхто свідомо не ставив перед собою такої задачі".

Так! Любий серцю моєму читачу і ще миліша очам моїм читач-ко! Те, що ви зараз прочитали, є переклад англійської цитати, вміще-ної перед книгою.

Зі скрухою на серці і не сміючи підвести очі свої, автор смирен-но признається, що на протязі всього Прологу і всієї Подорожі нахаб-но водив вас, прекрасні читачу і читачко, за ваші (клясичні) носи. Ав-тор удав, ніби він (як усякий порядний літератор) збирається показати вам справжніх людей і справжні їхні мандри по декоративних місцях з табличками "Степ" і "Місця коло Коропових хуторів". Натомість автор цей, сильно бажаючи вам показати справжні ляндшафти степів та лісостепів, змалював їх з усією серйозністю і щирістю, на які він був здатний, і для того не пошкодував ніяких зусиль.

Але, міркував автор, ні розумний читач, ні прекрасна читачка не схочуть читати про самі ляндшафти і покинуть книгу, не допливши й до третьої сторінки. Тож автор удався до хитрощів.

Із декоративного картону він вирізав людські фігури, підклеїв під них дерев'яні цурпаки, грубо розмалював їх умовними фарбами, крізь картонні пупи протягнув їм дріт і весело засовав цими фігурами під палючим сонцем живого, справжнього степу й під вогким риззям справжніх яворів Слобожанської Швайцарії. А щоб читач, бува, не подумав, що фігури ті живі, автор у найпатетичніших місцях, розі-рвавши їм картонні груди, просував крізь них свою патлату голову, а подекуди (нехай сто разів вибачить йому розумний читач і прекрасна читачка) і просто поливав їх із театральної пожарної шланги холод-ною водою.

Отож, любі мої, не сердьтеся на дроти й картон, і патлату авто-рову голову, і на холодні душі, і на те, що фігури в безглуздому танці з'являються, зникають, повертаються до вас спиною і взагалі моро-чать вам голову своєю абсурдною поведінкою. Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по де-коративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декора-тивних людей по живих і соковитих краєвидах.

І коли ви, розумний читачу і прекрасна читачко, не заснувши, прочитали до кінця цю книгу Пейзажу, то скільки ви б не сердились на автора за картонні і дротяні його фиґлі, він уважає, що виконав свою задачу (хоча тепер і не зовсім певний, що варт було таку задачу перед собою встановляти). Тож а Dios! — прощавайте — як кажуть еспанці.

________________________________

Примітки

Повість уперше була оприлюднена на сторінках харківського журналу "Літературний ярмарок" як два окремих твори: "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альцести у Слобожанську Швайцарію" (№ 1, 1928 р.; перша і друга книги), і "Неймовірні авантури дона Хозе Перейри у Херсонськім степу" (№ 8, 1929 р.). Поєднані однією композицією, ці два сюжети склали основну версію повісті, що була надрукована у книзі: "Подо-рож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" (Харків, Пролетарій, 1930 р.; пролог, дві книги та епілог). У наступному виданні у книзі: "Опові-дання" (Харків, Рух, 1932 р.), — автор додає до "Подорожі…" третю книгу-розв’язку, (яка сюжетними лініями пов’язується з іншими тво-рами збірки, зокрема з "Оповіданнями слюсаря Шарабана", таким чином продовжуючи композиційний експеримент); а також "Після-слово".

Повість подається за виданнями 1930 і 1932 років.

Збережено лексичні, стилістичні та правописні (за незначними винятками) особливості авторського тексту. (Примітка верстальни-ка).

В деяких сучасних публікаціях епілог розташований між тре-тьою книгою та післясловом. В даній публікації він, як і у книжному виданні 1930 року, поміщений після другої книги.

Представлені нижче коментарі додані до даної інтернет-публікації 2017 року, крім однієї, позначеної як "Примітка автора", що належить до друкованої публікації.

Coelum, non animum mutant qui trans mare currunt. – Небо, а не душу змінюють ті, хто через море йде. (латин.) (Цитата з епістол Го-рація (1,11,27))

… only dull... ...deliberately attempted. – Переклад цієї англійської цитати автор помістив у "Післяслові".

(From an unpublished essay on "Landscape in the Litterature" by the Author. Quoted for the use of critics only). – (З неопублікованого есе автора за темою "Пейзаж в літературі". Цитується лише для викорис-тання критиками) (англ.).

... і він незабаром дістався б у відомий латвійський порт, що фі-гурує в стародавніх анекдотах на цю тему. – Певно натяк на ідіома-тичний вираз "їхати до Риги", що означає – блювати. Походить від схожості назви латвійського портового міста Риги зі словом "ригати".

... конкретний і рельєфний як меццо-тинто... – Меццо-тинто – старий ручний спосіб виготовлення гравірувальних форм на металі, призначених для глибокого друку; малюнок, видрукований за допо-могою такої форми.

... дурила нас блискучою рінню... – Рінь – крупний пісок, гравій, галька і т. ін.; берег або дно річки з крупного піску, гравію, гальки і т. ін.

... тремтить містична блискуча юга. – Юга – те саме, що імла.

... куркуль Довб зачепив рубля мотузом, зігнув його ще, так що здоровенний рубель застережливо рипнув, і замотав мотуза за на-лежні виступи на гарбі. – Рубель (тут) – довга жердина, яку кладуть зверху на віз із сіном, снопами й притягують за кінці вірьовкою так, щоб, придавивши, утримати вантаж.

... узяв зайця в тороки... – Тороки – ремені для прив’язування речей.

... конфіскував усю сметану і шомполку дядька Мусія. – Шомпо-лка – рушниця застарілої конструкції, що заряджається з дула за до-помогою шомпола. Персонажі на ім’я Мусій фігурують і в творах Майка Йогансена "Кінець Майкла Паркера" (у збірці "Оповідання про Майкла Паркера") і "Дядько Мусій і заєць" (у збірці "Джан та інші оповідання").

... будував машину, щоб летіти з Дунькою на Марс і приєднати-ся там до інженера Менні. – Інженер Менні – марсіянин, персонаж науково-фантастично-утопічного роману Олександра Олександрови-ча Богданова "Червона зірка", виданого вперше 1908 року, перевида-ного у 1918 та 1929 роках. У романі йдеться про подорож російського революціонера із марсіянськими розвідниками (що конспіративно перебували на Землі під виглядом землян, ховаючи справжній вигляд під масками людських облич) на Марс, де марсіяни побудували ко-мунізм.

... як прозора киновар. – Киновар (зазвичай – кіновар) – червона фарба, яку добувають із сірчистої ртуті.

... щоб їхати в Слобожанську Швайцарію... – Слобожанська Швейцарія – неофіційна назва місцевості південніше від Харкова, на-йменована так через красу краєвидів.

А в Харкові Дінець поганий! – Дінцем в повісті називається річка Сіверський Дінець (або Донець). Насправді Сіверський Дінець не протікає в Харкові. В Харкові є вузенькі річки Лопань, Харків та Уди. Уди уливаються у Сіверський Дінець, але відносно далеко від Харко-ва. Тож баба у Харкові вважала за Дінець іншу річку. Проте у серед-ньовіччі Уди називалися Дінцем, але тоді не було міста Харкова. Од-наче баба напевно не знала цього історичного факту.

... фотограф Довбня... – Напевно мається на увазі харківський фотограф Веніамін Михайлович Довбня, 1875 року народження (рік смерті невідомий).