Енеїда - Котляревський Іван

Дуже насичена, жива картина святкового гуляння в господі українського пана. Це вже далеко не поминки. Немає обов'язкових у такому випадку столів для старців. Публіку розважають школярі, хором співаючи канти, тут же скачуть халяндри цигани і, звичайно ж, всюдисущі кобзарі та лірники зі своїм репертуаром на всі випадки життя.
У вікон школярі співали — "Численні мемуарні і літературні матеріали свідчать, що семінаристам або бурсакам того часу доводилось (...І гуртом збирати подаяння, співаючи канти... Ця давня традиція українських шкіл була ще жива в той час" (Волинський П. К. Іван Котляревський. — К., 1969. — С. 21).
Халяндри циганки скакали — цигани були неодмінними учасниками будь-якого святкового, ярмаркового дійства. Халяндри — циганський танець (К.). Подаючи панораму ярмарку в "Салдацькому патреті", Г. Квітка-Основ'яненко згадує й циганів: "Циганка ворожить та приговорює: "І щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбивається; положи ж п'ятачка на рученьку — усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та кричать не своїм голосом, мов з них чорт лика дере".
Водили в городі музики — звичай наймати музики і, танцюючи, водити їх за собою по селу, чи місту, чи то ярмарку, досить відомий. В тому ж "Салдацькому патреті" Г. Квітки-Основ'яненка читаємо: "А там, чути, скрипка гра з цимбалами: Матвій Шпонь та продав сіль, рощитавсь і грошики вчистив, та й найняв троїсту і водиться з нею по ярмарці. Вже й шапки катма, десь кинув її на когось та й відбіг. Іде й співає, а де калюжа, тут і вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не мішай йому! Він ґуля!.."
20. Присінки — прибудова перед входом до якого-небудь приміщення, ґанок з накриттям.
Аж ось прийшов і перебієць — бої кулачні, різні види боротьби, змагань — дуже давня традиція в житті всіх народів, що в різних модифікаціях живе і в наш час. Серед настінних розписів на світські теми Софії Київської зустрічаємо зображення борців. Цікаво, що борці Дарес і Ентелл представляють різні суспільні прошарки, хоч різниця між ними в поемі ледве намічена. Дарес "убраний так, як компанієць", тобто належить до привілейованого, багатшого козацтва. Утворені наприкінці 60-х років XVII ст. кінні компанійські полки були під командуванням і на особистому утриманні гетьмана. Щось близьке до гвардії. В кінці XVIII ст., уже в часи Котляревського, компанійські полки входили до складу регулярної російської армії як легка кавалерія. Інколи "компанійцями" називали просто багатих козаків (див. :Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К., 1969. — С. 25).
У Вергілія Дарес — з троянців, що пустилися мандрувати з Енеєм. Проти компанійця Дареса виставляють "тяжко смілого" і "дужого" Ентелла, причому підкреслено його демократичні, простонародні риси ("Мужик плечистий і невклюжий" — II, 23; "Як чорноморський злий козак" — II, 31; "Сильно храбровався, Аж до сорочки весь роздягся" — II, 31). У Вергілія Ентелл місцевий, прибув у Сіцілію разом з царем Ацестом. Обов'язковим ритуалом, який передував власне боротьбі, бійці, були словесні перепалки, розпалювання себе й противника лайкою, якомога образливішою.
21. Мазка — кров з розбитого носа, обличчя.
Бакаляр — школяр.
22. Пудофет — важкий на підйом (К.).
24. Тімаха — тут у значенні: бідолаха.
25. Погудка — вість, повідомлення.
27. Зітру, зімну, мороз як бабу — порівняння походить від народної казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. — С. 78).
29. Кислиці, ягоди, коржі — ягодами на Полтавщині називають вишні. Описуючи бенкет небожителів в іронічно-приземленому тоні, І. Котляревський виходить з народних уявлень про рай, де вічно блаженствують обіч вседержителя та святих праведники. Виникає мотив, який І. Котляревський широко розгорне далі в картинах відвідання Енеєм раю (III, 116 — 125). І тут, і там райські наїдки — головним чином дитячі ласощі, тільки в третій частині вони названі повніше.
30. Мурий — темно-сірий або сіро-бурий із темнішими і світлішими смугами.
31. Як чорноморський злий козак. — у 1782 р. частина козаків зруйнованої влітку 1775 р. Запорізької Січі за їх проханням була переселена з дозволу уряду на землі між річками Кубань і Єя. За першими переселенцями потяглися інші, й не тільки колишні запорожці. Було утворене Військо Чорноморське, в якому на перших порах були заведені порядки, подібні до запорозьких. Тут довше, ніж деінде, затрималися давні козацькі традиції, коли не за самою суттю, то принаймні за формою. У п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка" Микола, сирота "без роду, без племені", збирається іти в Чорноморію: "Люблю я козаків за їх обичай!" (дія друга, ява перша).
32. Уже було зазначено, що в "Енеїді" Вергілія (Вергілій. — Кн. 5. — Ряд. 375 — 425) Дарес (Дарет) — троянець, а Ентелл — місцевий, сіцілієць. Тому покровителька троянців Венера просить Зевса підтримати Дареса.
33. Бахус — у римській міфології бог виноградарства й виноробства (в грецькій міфології — Діоніс), син Зевса і дочки фіванського царя Кадма Семели.
36. Марс — у римській міфології бог війни (відповідно у грецькій — Арес), перебуває у досить близьких стосунках з Венерою і сприяє троянцям (див. далі коментар: VI, 15).
Ганімед — виночерпій у Зевса.
Пуздерко — похідний погребок, буфет.
37. Нар.: Цибульки під ніс дати (Номис. — С. 81).
38. Нар.: Слуха джмелів. Дав йому лупня добре — довго буде джмелів слухать! (Номис. — С. 77).
39. Трохи не цілую гривняху — гривня — в різні часи мала різну цінність. Ще в Київській Русі — срібний зливок вагою близько фунта (фунт — 409,6 грама). Від слова "гривня" походить назва "гривеник" — срібна монета вартістю в десять копійок. Гривнею називали ще мідну монету в дві з половиною-три копійки. Слово "гривняка" вжито тут в останньому значенні.
40. Литва, литвини — жителі степової України так звали не тільки литовців, а всіх, хто жив на північ від Десни (див.: Основа. — 1861. — Кн. 1. — С. 265). Отже, литвинами звали жителів як Білоруського, так і Українського Полісся. "Отож під ім'ям Литва, що... в історичних джерелах вперше згадується під 1009 роком, впродовж століть виступали, крім власне литовців, також і латиші, і поляки, і білоруси, й українці Полісся... Саме в світлі цього й слід сприймати популярність на Україні прізвищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та відповідних назв населених пунктів" (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. — К., 1979. — С. 42).
41. Ярміз, ярміс — спосіб, засіб; учиняти ярміз — тут у значенні: повернути на свій лад, зробити по-своєму, накоїти лиха.
Патинки — жіночі черевики, туфлі.
Пішла в Ірисині будинки — в античній міфології Ірися (Ірида) — богиня райдуги, прислужниця богів, передовсім Юнони. Виступає посередницею між богами і людьми (як райдуга з'єднує небо і землю).
42. Хижа, хижка — кладовка, чулан у хаті; вхід туди — із сіней. Хижка не мала вікон.
Принесла лепорт — принесла рапорт. Вираз із тогочасної армійської термінології.
Ліжник — домоткана, груба шерстяна ковдра.
43. Пригадаймо, що троянці мандрують без жінок. Вони ніде не фігурують до цього епізоду, і далі І. Котляревський зовсім забуде про них. Змальовуючи картини українського побуту, подаючи у травестійній формі той чи інший епізод Вергілієвої "Енеїди", письменник бере те, що йому в даний момент потрібне, трактує героїв так, як йому зараз треба, зовсім не зважаючи на те, в образі кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемі. Це важлива прикмета "Енеїди". Приміром, у першій її частині Венера відвідує свого батька Зевса в образі старосвітської української молодиці (І, 14). У другій частині — прибуває до Нептуна "в своїм ридвані, Мов сотника якого пані" (II, 69). У п'ятій — приносить сину Енеєві викуване Вулканом бойове спорядження в образі осяйної небожительки "на хмарі" (V, 43). На початку шостої частини постає в образі бідової маркитанки (VI, 6). Дослідник "Енеїди" Ієремія Айзеншток слушно підкреслював: "Цілком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостійно, не оглядаючись на інші згадки про нього в поемі. Будь-яка згадка про Венеру в поемі має ряд конкретних живих побутових деталей, але ці окремі деталі живуть розрізнено, кожна сама по собі, вони не мають найменших претензій дати в своїй цілості якийсь єдиний, цільний образ, тим більше — образ типовий" (Котляревский Й. Сочинения. — М., 1969. — С. 26). Те саме стосується образа Енея, інших персонажів поеми. Еней втілює в собі окремі риси українського національного характеру, зокрема відчайдушного, щирого в дружбі і грізного в бою козака-запорожця, але він не має сугубо індивідуальних, тільки йому притаманних рис. У кожній ролі (женихання з Дідоною, поминки по Анхізові, мандрівка в пекло, гостювання у Латина і т. д.) він живе обособлено, про якийсь суцільний характер, тим більше поданий у розвитку, говорити не доводиться.
Зумовлена загальним історико-літературним розвитком відмінність між Енеєм перших і останніх частин поеми — то вже зовсім інша річ.
44. Нар.: Сняться комусь кислиці, та не знає к чому (кислиці бачить у сні — також і проти плачу. — Номис. — С. 168).
45. Бероя — в "Енеїді" Вергілія — дружина троянця Дорікла. її образ приймає Ірида, підбурюючи жінок підпалити троянські кораблі.
46. Бахурують — ведуть розпусне життя.
48. Пайматуся — пестливе від "паніматко".
Скіпки, тріски, солому, клоччя — послідовність у переліку горючого матеріалу відповідає порядкові в приготуванні вогнища. Спочатку — тонко настругані скіпки, на них зверху кладуть більші за розміром тріски, потім — солому. В клоччя вкладають запалений від кресала трут, роздувають і підпалюють цим клоччям вогнище.
49. Байдак — річкове судно з однією щоглою. Запорізькі козаки споряджали байдаки також як військові судна, виходили на них у Чорне море.
Пороми — плоти, взагалі несамохідні плавучі споруди. Дерев'яні човни, судна шпаклювали і щілини на них заливали смолою, підводну частину суцільно покривали дьогтем.
50. Тріщотки — дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський збір тощо.
51. Олимпських шпетив на всю губу — уже зазначалося, що у поемі Вергілія глибока пошана до богів — найважливіша риса Енея.