Викрадення Ревекки - Сенченко Іван

Хай хоч каправий, хай хоч поганий, аби єврей!"

Герасим пригорнув дівчину до себе, сказав: "Я щось надумав. Послухай і скажи, коли євреї найсильніше зв'язані своїми законами, так що не можуть і за холодну воду взятися?"

Ривка враз оживилася, бистро зиркнула на Герасима і відповіла значуще: "Євреї найбільше зв'язані своїми законами в п'ятницю ввечері, після того, як зайде сонце, і в суботу".— "Ага. Я теж так думаю,— перебив її Герасим.— І ми, коли ти згодна, щось зміркуємо..."

І вони таки зміркували. Протягом дня в п'ятницю Ривка поскладала в клунок все добро своє. Вікно з її кімнати на вулицю виходило. І вона з клунком біля того вікна стала, повідкидала гачки, не відчиняючи вікна, одначе. І почала дивитися на спориш, калачики й лободу, які вкрили собою сірі площини їхньої вулиці. Там було тихо, тільки сусідка Катерина Цапиха одв'язувала від прикорня своє сиве поросятко та, начадившиеь махоркою, бухикав її чоловік Іван, закидаючи в ясла корові на ніч городню зелень — соняшникове листя, бурякову гичку, картопляну ботву. Було тут так, як і взагалі буває вечорами у Глинську. Далі сталося щось інше і саме таке, якого не траплялося за все історичне життя містечка. На непорушно тихій вулиці загупотіли кінські копита, заторохтіли залізом ковані колеса. Наповнивши гуркотом тишу, все це — і коні, і віз — враз спинилося і якраз проти вікон Ривчиної кімнатки. Слідом за цим відчинилося віконце, і звідти викотився спочатку клумачок, потім вискочила і сама дівчина — бистра, збуджена. Із зупиненої брички вихопився Герасим, підхопив клумачок, підставив коліно, і Ривка менше як за мить скочила на місце, заздалегідь наготовлене для неї,— в пухкій ямці між оберемками свіжого сіна. Біля неї умостився Герасим. Курделепа, місцевий баришник, натяг віжки, цвьохнув розгонисто батогом, як цмокають на коней, щоб їх заохотити до веселого галопу, гукнув "Но!". Коні зірвались, віз зарипів, закрутились колеса що далі, то швидше.

Ойкнула сусідка Катерина, підвів голову дядько Іван, і бухикнуть забувши. На очах у них сталося страшне: Кушнір-чин парубок (таке було вуличне Гараськове прозвище) викрав Гершкову Ривку і умчав кудись в білий світ.

Обоє вони якийсь час мовчали, потім тітка Катерина, сплеснувши руками, перебігла вулицю, проскочила у двір до Гірша, який, з огляду на закон, нічого не робив, лише сидів за столиком, що під вишнею, і не кваплячись ворушив губами — молився. Тітка Катерина не зважила на це, а, вигулькнувши тільки з воріт, крикнула: "Гершку, ви тут сидите, а там Кушнірчук викрав і повіз світ за очі вашу Ривку!"

Від цього повідомлення в очах бідолашного Гірша аж зелені кола замигтіли.

"Що ти кажеш? Як? Коли? Та кажи, кажи!.."

Тітка Катерина як могла докладніше розповіла Гіршові про все те, що бачила, та й те, чого не бачила.

Гірш ухопився руками за голову, гукнув братам, які вже біля нього стояли: "Чого ви стоїте? Наздоганяти треба!"— "Так не молена ж коней запрягати!" — "А ви так, ідоли, біжіть, наздоганяйте, затримуйте!"

І ті, сердешні брати Ривчині, і сам Гірш кинулися вздовж вулиці. Так молодшим — Лейбі і Лазурові — нікого, вони були легко одягнені, в літні піджачки. Інакше було Гіршові. Як глава родини він дотримувався всіх законів і правил і заради свята вирядився в довгополе пальтечко, яке в Глинському неправильно ляпсердаком називали. І побіг. А кляті поли метлялися, плуталися між ногами. І люди, які дивилися на це, не знали, що їм робити: співчувати Гіршові в біді чи сміятися.

А втім, погоня не довго тривала. Де ж пішим парокінну легкоколесу бричку наздогнати?! Та, крім того, різні думки людям, зокрема, Лейбі і Лазурові, набігли: "А чого ради наздоганяти? Що з цієї темниці в білий світ утекла?"

— Молодець, Ривка,— витерши піт, вголос сказав Лейба.— І насмілилася, де в неї сміливість узялася?

— А ти чуєш, Лейбо,— обізвався Лазур.— Всі тікають туди. Людьми виходять. А ми все киснемо біля своєї оливи й коломазі...

Гірш ще менше пробіг, ніж брати. Сестру він любив і не знав, що думати, Кушнірчиного парубка він, звісно, знав,— неначе путній хлопець. А коли він справді не такий? Коли візьме дівчину, насміється та й кине у чужій стороні на поталу деяким лиходіям? Скільки дівчат у тій Донецькій землі попропадало, продалися за копійки, зійшли зі стежки, стали бозна-чим... Ах, Ревекко, Ревекко, що ти наробила?! І Гірш, не помічаючи того, заплакав.

В Кам'яному Броді Ривку дуже легко переробили на Віру, Вірку. Разом з Герасимом Віра будувала будиночок на чотири кімнатки, під бляхою, з дощаною підлогою. Ця підлога, чисто виполірувана, красиво покрита фарбою, постійно витерта, постійно доглянута, була справжньою окрасою домівки. Ілцоб не бруднили її чобітьми й ботинками, всі прохідні місця були заслані доріжками. І вікна сяяли світлістю. Підвіконня прикрашали калачики й фуксії, а дерев'яне широке ліжко було застелене запоморочливо білою ковдрою, з-під якої внизу визирав вишитий поділ простині. І тут, як скрізь в Кам'яному Броді, ліжко прикрашала піраміда подушок у вісім поверхів. Вкривала цю піраміду гладко вишита білосніжна намітка.

Дітей у них було п'ятеро. Старший уже жив на своєму хлібі в Єнакієвому 7, один учився в Москві, другий у Харкові. Двоє при батьках ще жили — бігали в ремісииче училище.

Оце і вся повість викрадення Ривки із Глинського.

Чув її влітку 1934 року від самого подружжя Парасичів.

18 жовтня 1971 р.

1 Білики, Кобеляки, Нові Санжари, Кротеньки — населені пункти Полтавської області.

2 О п і ш н я — селище міського типу Зіньківського району Полтавської області. Розташоване на ріці Ворсклі. Відоме з XVII ст. Це один із найдавніших визначних осередків українського народного мистецтва.

3 Більськ — село, центр сільської Ради Котелевського району Полтавської області. Розташоване на правому березі ріки Ворскли.

4 Глинське — населений пункт Машівського району Полтавської області.

5 Котельва — селище міського типу Полтавської області, райцентр. Розташоване на ріці Котельва. Засноване в XVI ст.

6 Диканька — селище міського типу Полтавської області, райцентр. Розташоване серед мальовничих лісів державного заповідника на правому березі ріки Ворскли. У східній частині селища знаходиться археологічна пам'ятка — сліди скіфського поселення з попелищами (зольниками). Диканькою захоплювався молодий М. В. Гоголь, який у 1831—1832 pp. видав свою знамениту повість "Вечори на хуторі біля Диканьки".

7 Єнакієве — місто обласного підпорядкування Донецької області. Розташоване на ріці Булавииі.