Дурні гроші - Бічуя Ніна

Я не знаю, що я мала на думці, коли читала їм "Новину", а Грицеві діти дивились важкими очима, і важили справді лишень ті очі, і слова також важили, як очі Грицевих дітей, а коли я скінчила, явилося трохи тиші, я тою тишею упивалась, а потому сказала: на сьогодні досить, прошу, можете йти додому. А що було далеко до смерку, вони не йшли за мною назирці, а лиш один наздогнав, пригасив цигарку і запитав: "Навіщо ви те зробили?"— "Що те?"—запитала я. "А те. Те, що зробили — навіщо? Я маю досить своїх власних клопотів, я не можу забивати собі голову клопотами якогось Гриця, розумієте?"— "Зачекайте,— сказала я,— поясніть, що ви маєте на думці?" А він дивився на мене розгнівано й стривожено заразом, і знову взяв до уст цигарку. "То вже моя річ, що я маю на думці, ви не маєте, певно, інших клопотів, то ви собі можете клопотатись тим Грицем, а коли я відроблю зміну, а коли... зрештою, що вас обходить, ви можете запрятувати собі голову тим Грицем, а я не маю часу". Він був знервований, той хлопець, це було добре видно з того, як він пережовував цигарку, а говорив якось поволі, ніби кожне слово пробував на смак, і денекотре йому подобалось, він вимовляв його протягло, а інше — не припадало до смаку, і він ніби стріпував його з уст. А я ловила в звучанні слів інший смисл, аніж він хотів подати, мені хотілось чути й слухати, як він говорить, пробуючи слова на смак: "Ви мені оповідаєте — той відчував те, той інше — а все байка,— говорив хлопець,— усі почувають однаково, кожен однаково відчуває біль врізаного ножем пальця, однаково чує наближення любові і однаково боїться смерті—хіба ж не правда? Лишень різна мірка, якби-то сказати... Мене цікавить — що думають, таке то вже вартніше, а як ви можете знати — що я думаю, коли мої думки— то не те саме, що мої слова або ж мої вчинки? Дайте мені спокій з тим Грицем, я маю досить свого". Цей хлопець був зовсім непослідовний, і все-таки я не заперечувала, мені десь забракло грунту й аргументів, а він говорив далі — нам треба вступити до вузу, кожний має для тої потреби свою причину, а ви мусите нам допомогти, ми не маємо з тим Грицем нічого спільного, техніка.— то важливо, розумієте (о-єй, техніка! Дивак цей хлопець — Ейнштейнова теорія відносності найточніше була сформульована в прадавній японській казці — черепаха ходила по воду, а заки вернулась — геть-чисто все на тому місці змінилось, нічого не впізнала черепаха — сімсот літ минуло, а вона тільки по воду та з водою — о-єй!). Е, дайте мені вже спокій...— Хоч я не обізвалась ані словом, він ніби чув мій опір його міркуванням і сперечався з тим опором, і з важкими очима Грицевих дітей, котрі відтепер, напевно, будуть його переслідувати.

Потому мені за ту науку платили гроші, то були вельми дурні гроші, я на них не сподівалась, і витратили ми їх гарно, важливо було не так те, в який спосіб ми їх витратили, як те, що нам просто приємно було сидіти разом, розмовляти, оглядати вулиці, навіть мовчати й перекидатися поглядами — бо ми були добрими друзями, й гроші тут нічого не важили, тим більше — такі дурні гроші, хто зна за що виплачені; ясна річ, я їх заробила, але сама для себе я знала, що то дурні гроші, гроші, виплачені ні за що.

Хлопця того я потому бачила в університеті — він зрезигнував із техніки, він студіював літературу, я далека від того, аби похвалитись, що когось збила з путі праведного й штовхнула до студіювання літератури,— від початку видно було, що так трапиться: коли людина пробує на смак слова, їй не дарма, які були очі в бідних Грицевих дітей, і вона вже не може позбутися самої себе, як би не відпиралася (нічого не вдієш, мусиш бути собою, прорветься це і проріжеться), я лишень жалкувала, що ми не могли просити до гурту того хлопця, аби витратити разом мої дурні гроші,— гарний день випав тоді, і ми були вдоволені з себе і з цілого світу, так, ніби того дня цілий світ був також самим собою, як і ми.