Слово-анкети - Антоненко-Давидович Борис

Не вірите? Я вам можу й посвідчення показати...

ОБРАЖЕНИЙ ПРОШАРОК

У голярні на міській київській околиці худорлявий го-ляр, спритно клацаючи над моєю головою ножицями, казав мені, шукаючи співчуття й поради:

— Я зо всім згодний, бо я знаю, що кожна влада є влада і для того вона й влада, щоб бути владою. І я не перечу їм. Хіба можна перечити владі? Що ви!.. Вас не турбує? — спитав він за звичкою, перейшовши від ножиць до бритви, і, не чекаючи моєї відповіді, казав далі: — Я не перечу їм, але я й не кричу на мітингах, як той божевільний Криславський, що клянеться перерізати бритвою горло світовій буржуазії. Нащо це? Для чого? Тільки одна-диш від себе нервових клієнтів — і більш нічого... Я собі працюю потихеньку — і все. Але за що ж мене ображати, скажіть?..— Він зазирнув мені в очі, на мить одвівши набік свою бритву, немовби і я в якійсь мірі завинив у його образі. Потім, так само швидко заспокоївшись, як і спалахнувши перед цим, він розповів: — Приходить учора уповноважений — чи я знаю, хто він? — одне слово, з спілки він. Заходить, як порядна людина. "Здрастуйте— здрастуйте!" Але я вже бачу його наскрізь, мене цими штучками не обдуриш! Я ж знаю, що він хоче мені викинути фортель з податком... Коротше кажучи, виходить,— коли я держу голярню, то я вже, як який-небудь капіталіст, повинен платити податок! Як це вам подобається?.. Я йому чесно: у мене майстрів нема, я працюю сам, так хто ж я — капіталіст чи пролетаріат?.. Так що ви думаєте? "Ви, каже він,— міжкласовий прошарок!" Ні, ви чуєте,— захвилювався знову голяр.— Про-ша-рок!!. Цебто, значить, ні те ні се, а так собі щось теліпається... Ні, з цим я не згодний! Хочеш, щоб я податок платив? Хай! Назви мене дурнем, наволоччю, як завгодно зви, тільки за що ж — прошарок?! Виходить, значить, я — не чоловік, а якесь, вибачаюсь, непорозуміння... І що тільки не вигадають! — пробурчав він, змахуючи серветкою з мого одягу волосинки.

— Котра година? — спитав я, підводячись з крісла і дістаючи гроші. Голяр обернувся назад, де стояли на столику поруч два будильники, але час показували різно, і чемно відповів:

— По сонцю — тільки восьма, а по-їхньому,— і він, скривившись, хитнув головою кудись у бік вулиці,— по-їхньому так уже дванадцята. А ви, між іншим, не артист з "Березоля"?.. Ні? Тоді вибачте,— я думав, що ви теж — прошарок...