Таємні збори - Слісаренко Олекса

Вони сиділи нерухомо, очікуючи, що буде далі. Бізон, нахилившись, нервово смикав себе за чуба, що він робив завжди, коли його непокоїла якась думка, і нарешті порушив мовчанку. Він додумав свою думку до кінця.

— А все ж таки бог є!..

Сказавши таке, він глянув на товаришів з полегкістю, немов скинув з плечей важкий тягар.

— Не про бога тут, а про монахів... При чім тут бог, коли монахи сволочі? — знизав плечима Черненко.

— Та й монахи не наші, а німецькі...— вставив і своє зауваження Карпенко.

— Та не німецькі, а католицькі,— поправив Васько і додав: — Та й наші не кращі... Хіба не ти розказував, як у Чорномор'ї монахи людей дурять на мироточиву ікону?

— Так то у Чорномор'ї, а то...

Панича перебив Бізон.

— Бог є, а монахи різні бувають.

Бізон відчував свою перемогу, бо ніхто не заперечував йому. Та недовго довелося бути йому переможцем. Марко Бадан, що сидів мовчки і слухав розмову товаришів, з невластивим йому запалом напав на Бізона:

— Є, тільки не бог, а природа... Од природи все походить, а невченим людям морочать голову богом. Де ти бачив бога? Покажи, а природу я тобі покажу...

Марко схопив якусь квітку і підніс під самий ніс Бізонові.

— От на, дивись, це природа, а де твій бог? Га?

Докази Баданові обеззброїли Бізона. Він ще з більшою силою смикнув себе за чуба і раптом запитав:

— А природу хто створив? Га? — і, побачивши замішання на Марковому обличчі, з виглядом переможця оглянув присутніх.

Але Марко тільки на одну мить замішався, більше од несподіваного питання.

— А бога хто створив? Та й ти бачив його коли?

Бізон був остаточно переможений; підтримуючи Марка, заговорив Матюха Карпенко.

— Он "лес" утворився двадцять тисяч років тому, хіба ти не чув, як Малахай казав? А попи кажуть, що світ створено сім тисяч літ тому... Так то, по-твоєму, хто ж бреше?

Розмову перебив вартовий. Він одхилив двері і гукнув:

— Хлопці, вже світає, треба ушиватись, а то ще Швабра наскочить...

Хлопці позскакували і почали один по одному виходити з теплиці. Надворі вже сіріло.

— Ходімо до коровника спати, а то щоб у корпусі Онуча не побачив...