Маланка - Гжицький Володимир

Дружкам сказала, що хоч би мала піти ііішки аж до Хоросткова, а позлітки у волосся таки дістане.

— Я не якась стара-стариця, я і багачкам носа втру. Щасливою була Маланка від першого дня оглядин

аж до визначеного дня шлюбу. Потерейко таки прислав сватів — старих форналів, що за вгощення погодилися На цю дружню послугу. Маланка подала рушники, і першої неділі піп оголосив у церкві першу оповідь. Проте другої оповіді мс довелось оголошувати. Одної

?оч1 ГІотерейко эиик Із села. Зник несподівано і тихо, ечей* у нього ніяких не було, так що пішов порожнем.

— Звідки прийшов, туди й пішов,—говорили вранці баби.— Злякався Маланки.

— Та там було чого боятися, — жартувала Горпина, дружина одного зі сватів.— Мій казав, що самому Страшно стало, коли його в'язали рушником.

— ІГака могла задушити, як кицька мишу. У того Потерейка пушка духу.

Баби шептались і заливалися сміхом. Така подія не часто буває.

Пішли по селу суди-пересуди, і, здавалося, тільки одної Малані, виновниці усієї цієї події', вони не торкалися. Почувши про втечу нареченого, сховала в скриню нову спідницю, вишивану сорочку і пішла, як щодня, вати траву в лозині. І тільки зрідка приходила їй На умку пісня, слова і мелодію якої вона сама створила:

Наїлася качка гречки, Напилася води. $одив Іван до Малані Та Й поза ґороди.

Чи справді ходив? По році вона вже не могла дати на це відповіді.