Пригоди кота Мартина - Павличко Дмитро

Ну й дива!

Кіт не бачив ще такого —

І будинки, й дерева —

Все кудись іде від нього.

На полицю кіт заліз —

Там приємно, м'яко, сухо —

І заснув під стук коліс...

Втім беруть його за вухо!

Це з'явився провідник.

— Де квиток? — Квитка не маю.

— Як же ти сюди проник,

Неотесаний гультяю?

Кіт мовчить, а той на зло

Причепився, як оскома.

— Ти куди? — Та я в село!

— А! В село? Так ти вже дома!

І жбурляє він кота

Крізь вікно посеред поля,

Просто в золоті жита,

В тихе степове роздолля.
Кіт не вдарився, та лиш

Трохи походив у житі,

Перед ним з'явилась миш,

Мабуть, щонайбільша в світі.

Kiт Мартин знепритомнів

Від огиди і від жаху.

Він пролежав кілька днів

Біля степового шляху.

Вставши, кіт побрів туди,

Де — почув — співали півні.

До села чи слободи

Йшов, як люди йдуть мандрівні.

Він здаля уздрів село,

Стайні, трактори, солому...

Ну, а що там з ним було,

Ми розкажемо потому.