Шпоньчине життя та смерть - Слісаренко Олекса

Нові господарі

Дні були не такі, як раніше. Шпонька почала бігати на двір і зазнайомилась із багатьма цікавими собачками. Життя потекло барвисто й цікаво.

Одного разу блакитноока Мотря вийшла за ворота й покликала Шпоньку з собою.

Йшли вулицями, занесеними снігом, і хоч холодно було Шпоньці, зате цікаво. Далі вулиці стали вужчі, а будинки менші. Нарешті зупинилися коло великої брами і зайшли в просторий двір.

Безліч незрозумілих пахощів плавало в повітрі, 1 Шпонька радісно загавкала. Назустріч ішов чорний чоловік і, зобачивши блакитнооку Мотрю, радісно вигукнув:

_ Ба, товаришко Олю! Нарешті ви до нас. Ходімте в

осередок, там усі на вас чекають...

У накуреній кімнаті було багато людей. Галас, крики, і Ціпонька незадоволено загавкала.

— А це хто з собачкою?

— Це товаришка Оля,— сказав чорний, посміхаючись,— вона без собачки не може...

Блакитноока Мотря засміялась і врочисто піднесла руку вгору:

— Для охорони революційних заслуг товариша Андрія од зазіхання всесвітньої буржуазії дарую цього цербера, іменованого Шпонькою, осередкові ІЧ-ського машинобуді-вельного заводу!..— Загальний регіт був нагородою блакитноокій Мотрі.

Шпонька здивовано озиралась. А люди змінили вирази своїх облич на серйозні і сіли навколо столу. Про Шпоньку забули.

IX. Несподівана та трагічна смерть Шпоньки

Як сутеніло, вийшли з заводського двору блакитноока, чорний та Шпонька.

Двоє людей щось тихо розмовляли, а Шпонька бігла позаду і ловила незнайомі запахи в морозному повітрі.

Раптом загудів трамвай десь іззаду і в цей час з протилежного кінця вулиці почулося:

— Зізі!..

То був голос старої господарки, і він пронизав електричним током тіло Шпоньки. Шпонька вискочила наперед блакитноокої та чорного і побігла через вулицю.

Трамвай наближався, і блакитноока побачила, як Шпонька зникла під колесами...

Через хвилю над роздертою надвоє Шпонькою стояла блакитноока з чорним та якась невідома їм жінка.

— Бідна, бідна Зізі!..— важко зітхнула стара, Шпонь-чина Мотря.

— Ходімо, Олю, охота дивитись на це...— промовив Шорний, і вони пішли своєю дорогою.

А Шпоньчина душа полинула білою хмаркою до престолу свого собачого господа бога!

Епілог

Не думайте, любий читачу, що я хотів вивести тут якусь мораль. Щоправда, Шпонька загинула, побігши на клич старого життя, але вона могла б і не загинути, коли б не випадковий вагон трамвая...

Проте, коли хочете, робіть з цього мораль. Це буде зайвим приводом похвалити автора.