Байда князь Вишневецький - Куліш П.
Увіходить вістовець.
Вістовець. Високоповажні батьки! Судня рада йде.
Андибер. А Байду на суд позвано?
Вістовець. Я сам його звав і на голому мечі судову цешку [106] подав.
Чути бубни й суремки.
Костир. Дак оце вже й Судня рада на Байду!?
Андибер. Три справи, батьку, сьогодні на судовій вазі важитимем: перва, щоб тобі в нас у Лузі дубовати, [107] про наші гріхи скитувати; друга, щоб Євине кодло спокусливе заразом з Байдою скарати; третя, щоб нову Січ на Чортомлику заснувати. [108] Дванадцятеро мужів громадських і тридцятеро наших чур козацьких не ступили ступнем на Хортицю, скоро пристала до пристані капуданова галера з бабами. Я ще на морі з човна на човен скакав, угрущаючи козацтво нашої старої матері на безчестя не попускати. Оце ж її збезчещено, сплямовано: то постане нова, неплямована Січ на Чортомлику. Вибирай, коли хочеш, під скит найлюбіше тобі врочище. З Чортомлика недалеко буде і до Півневого Скоку, і до Скоку Білого Коня, і до Вовчого, і до Овечого.
СЦЕНА ТРЕТЯ
Там же.
Увіходить Судня рада.
Один з громадських мужів. Феську Ганжо Андибере, гетьмане Запорозький, батьку козацький! мужі громадські і чури козацькі проміж себе судили, речником тебе настановили.
Андибер. Дякую за честь і шану всю чернь військову, всю старшину низову. Сідаймо ж кружка, панове-браттє, преславне отаманнє, а молодші нехай стоя прислухаються, звичаїв козацьких набираються. Діду Костирю! чи бажаєш ти в Великому Лузі скитувати, милосердного бога за нас благати?
Костир. Панове козацтво, чесне лицарство, православне християнство! не хочу я в вас у Великому Лузі скитувати: бо в Межигорського Спаса буду за вас голосніш милосердного бога благати.
Андибер. Хто навчен, той спасен. Не раз єси на своїм віку отаманував, то й стусани козацькі коштував. Оце ж, або під Військовий суд нахиляйся, або з душею прощайся.
Другий з громадських мужів. Добрий речник з нашого гетьмана, тяжко добрий.
Третій. Гаразд говорить.
Четвертий. На все лихо вдався, ні в кого позаду не зістався.
Андибер. Оце ж, дідусю, обмислимо тебе смачною їжею й теплою одежею, живи в нас у скиту, поживай, а втікати не думай і не гадай. Чи чуєш, батьку?
Костир. Чую, синку.
Андибер. Коли чуєш, та не розумієш, то й кісточки в утеках посієш.
Увіходить Тульчинський.
Тульчинський
Князь Вишневецький вам, шановна радо,
Своє вітаннє посилає.
Андибер
Ми князя Вишневецького не знаєм:
У Судню раду Байду позиваєм.
Тульчинський
Шукайте ж Байди на землі козацькій,
Коли вона в вас є, а не на панській.
Андибер
Земля козацька там, де козаки постали.
Ми за Хортицю з ханом воювали.
Ми двадцять і чотири дні Орду громили,
В облюзі сидючи, конину їли.
Тульчинський
Хортиці сим ви ще не заслужили...
За неї бився предок Вишневецьких,
Козак болгарський, Святослав Великий,
І череп свій оддав ватазі дикій,-
Такій як ви,- що перш із ним дружила,
А потім на Дніпрі-Славуті вбила
І з черепа його ковша зробила.
Один із громадських мужів. Панове громадо, чесна радо! Чи не годиться йому за це пинфи дати...
Другий. Щоб не дождав удруге серед ради стояти, з громадських мужів кепкувати, з козацьких чур глузом глузовати?
Андибер
Посел - осел: що положи на спину,
Те й пре, не має ні страху, ні впину.
Третій. Праведна річ гетьманська.
Четвертий. Справа в нього щира козацька.
П'ятий. А знаєте що, панове радо, лицарська громадо? Коли б ми були в Байди коней позаймали, то й без суду б його скарали.
Андибер
Не честь і не подоба, миле браттє,
Таке в Великім Лузі виробляти,
Щоб військовий гостинець-подарунок,
Мов у ординця здобич, одіймати.
Шестий. Правду мовляв Захарко Риндя, що наш Ганжа на все лихо здався, ні в кого позаду не зостався.
Андибер
(до Тульчинського)
То як же це, мосьпане, буде в тебе?
Се Байда скинув байдуваннє з себе?
Тульчинський
Як гуньку, що скаженні пси терзали
І піною своєю сплямували.
Андибер
Князь Вишневецький... Ну, нехай панує,
Нехай з панами козаком гордує.
Нема землі своєї... Ніде стати
Нетязі козаку й коня попасти.
А може, прийде час, що горді дуки
В нас наберуться доброї науки
І будуть з нами землями ділитись,
Як жито під серпа, під нас хилитись.
Скажи це слово князеві, мосьпане:
Воно колись мов з неба громом гряне.
Семий. Хоч таланом-фортуною й бере гору Байда над Андибером, а розумом - ні, не заломить!
Восьмий. Хто до чого родивсь: один до панування, другий до гетьманування.
Тульчинський
Не з тим прислав мене князь Вишневецький,
Щоб вас, козацтво славне, зневажати.
Один між вами тільки й є, що дише
Руїнним духом давніх печенігів,-
Тих, що ковші із черепів робили,
Притулки руські в попелі палили.
Князь не гордує вами, чесна радо,
І буде давнім робом байдувати,
Коли дозволите йому нетягу
На божий суд перед меча позвати.
Нетяга сей зробив із Байди дуку
І вас, дітей, на батька підіймає,
На батька, що свого добра не має
І землю й воду з вами розділяє.
Девятий. Се, пане гетьмане, про тебе річ, не про кого.
Десятий. Дідусю Костирю! ти в нас письменник і спасенник. Ти зазнаєш козаччину древню, що за Полюса, за Претвіча, [109] за Лянцкоронського, [110] за гетьмана Острозького, [111] за Остапа Дашковича [112] постала. Ти на всякі предківські перекази тямущий, пам'ятаєш всякий глагол невмирущий... Скажи нам: чи має право князь Вишневецький божим судом од Судньої Ради оборонятись?
Костир. Має. Бо й Судня Рада іноді помиляється, а божий суд ніколи. Від божого суду, мовляли древні козаки, не вхилиться ні багатий на гроші, ні багатий на силу, ні багатий на розум.
Одинадцятий.
