Драматичні твори - Леся Українка
святої чистоти їй не плями.
Нехай знущається твій пан-поганин
(бо християнин так би не знущався) -
він чистоти в твоїй сім’ї не знищить,
поки у тебе й в жінки душі ясні.
Неофіт-раб
Ой, не печи мене словами, діду!..
Пробач, не знаєш ти… сказати сором…
Е, що там сором для раба!.. Скажу!
Яка там «чистота» і «ясні душі»?
Моя душа гниє, коли я бачу,
як жінка з оргії приходить часом
вином розпалена, з огнем в очах
від сороміцьких співів. Квіти в косах
ще не зов’яли і такі яскраві
супроти бруду в хаті видаються…
Одежу панську жінка поспішає
зміняти на верету рабську швидше,
щоб не каляти в нашій «чистій» хаті,
і я не раз у жінки бачив сльози
в такі хвилини… Звичка до розкошів
уїлась їй у серце, мов іржа,-
без них їй тяжко… Діду, я не міг,
не міг не бить її за тії сльози,
хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше
огидну хату нашу…
Патрицій
Брате мій,
ти напути на нашу віру жінку,
тоді вона вже плакати не буде
по марних світових розко́шах.
Неофіт-раб
Пане! -
чи пак у вас тут кажуть «брате»,-
знаєш, не зважуся я жінки навертати
на нову віру. Хай вже ліпше плаче
по чистих шатах та по панській хаті,
ніж має плакати по чистоті
душі своєї й тіла. Врятувати
вона однаково себе не може,
та що їй з того, коли буде знати
про гріх і святість. Краще хай не знає.
Єпископ
Хто по неволі согрішив, той чистий.
Неофіт-раб
Та ми, раби, самі не раз не знаєм,
що робим по неволі, що по волі…
Гріх чи не гріх, а мука зостається…
Сказати тяжко… я не знаю сам,
чи то моя, чи панськая дитина,
люблю дитину й часом ненавиджу…
Стара жінка
Гріх ненавидіть, то ж дитя невинне.
(Глянувши на єпископа, замовкає.)
Єпископ
І жінка часом мудре слово мовить.
Молода, але змарніла, убого вбрана жінка щось шепоче на вухо поважній старій вдові-дияконисі.
Диякониса
(до єпископа)
Дозволиш говорити, чесний отче?
Єпископ
Кажи, але коротко.
Диякониса
(вказує на молоду жінку)
Ся сестра
бажає послужити сьому брату.
(Вказує на неофіта-раба.)
Єпископ
Як саме?
Диякониса
Просить, щоб його жона
приносила дитину їй до хати,
йдучи на панську оргію служити,-
сестра своє годує немовлятко,
то вділить покорму і тій дитинці
та й доглядить до вечора сумлінно.
Єпископ
(до молодої жінки)
Се добре діло перед богом, дочко.
Молода жінка покірливо схиляє голову.
Диякониса
(до неофіта-раба)
Скажи своїй жоні, нехай приносить
дитя до хати теслі Деодата -
на Форумі Малому він живе -
і доручить сестрі Анціллодеї;
за догляд щирий може бути певна.
Анціллодея
(молода жінка. Тихим голосом до неофіта-раба)
Зроби мені сю ласку, милий брате!
Неофіт-раб
(зрушений)
Спасибі, сестро!
Патрицій
А до мене прийдеш,
я дам тобі одежі, не нової,
але порядної, з моїх рабинь,
ми з жінкою даєм їм більш ніж треба,
то можуть і твоїй жоні вділити,
коли твій пан не досить їй дає.
Неофіт-раб
(здержано)
Спасибі, пане.
Єпископ
(поправляє)
Брате.
Неофіт-раб
(байдуже)
Хай і так.
Християнин-купець
Казав ти, жінка любить чистоту,
а в хаті бруд. Приходь до мого краму,
я мила дам без грошей, певне, пан ваш
вам жалує його.
Неофіт-раб
(з ледве скритою насмішкою)
Либонь, що так!
Старий диякон
Ти, може, часом голодуєш, брате,-
здебільшого погани зле годують
своїх рабів,- то ти приходь до нас
щотижня на агапи у неділю
(се в нас такі обіди для убогих),
там матимеш поживну добру страву
для тіла і для духа. Бо часами,
як покінчиться вже трапеза вбогих,
приходять і єпископ та найстарші
Христової зажити крові й тіла,
подати нам науку благочестя,
умити ноги браттям. Ти приходь
на дворище до мене. Я олійник,
Агатофілом звуся, коло Термів
моя оселя. Всяк тобі покаже,
де мешкає «отой дивак-багач,
що любить годувати всю голоту».
Се так про мене гомонять погани.
Неофіт-раб
(нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)
До чого я дожився! Лихо тяжке!
Жебрущим дідом замолоду став!..
Кого мені клясти? Чи свого батька,
що за довги продав мене в неволю?
Чи ті довги, чи того багача,
купця на людські душі? Чи той день,
той час, коли на світ я народився?
Єпископ
Нещасний, схаменися! Заспокойся!
Жени від себе геть лихого духа
гордині й розпачу! Смертельний гріх
оці твої прокльони, ще й в годину,
коли тобі брати братерську поміч
так гойно призволяють.
Неофіт-раб
Ой, та поміч!
Вона мені вразила серце вкрай…
Та глянь же ти на сю змарнілу жінку,
(вказує на Анціллодею)
вона ж як тінь. А в мене ж молода,
здоров’ям повна жінка; тільки син мій,
як сирота, за покормом бідує,-
чужій дитині долю заїдати
або вмирати мусить, поки мати
вином і втіхою панів частує.
І я ще маю жебрати одежі
отій своїй з біди гулящій жінці,-
з рабів рабині шмаття назбираю,
бо ніколи
