Межа Фундації - Айзек Азімов

– Чесно кажучи, мій любий дру… тобто мій любий Тревізе, я й не розумію. Мабуть, я був занадто захоплений своїми дослідженнями. Коли вдома є надзвичайний комп’ютер, здатний з’єднатися з іншими комп’ютерами в будь-якій точці Галактики, то, знаєте, якось і не виникає потреби зрушити з місця. Чомусь я очікував, що зорельоти більші за цей.

– Це мініатюрна модель, але однаково вона значно більша всередині, ніж будь-який корабель цього розміру.

– Як таке може бути? Ви смієтеся з мого невігластва.

– Ні-ні. Я серйозно. Це один з перших повністю гравітизованих кораблів.

– Що це означає? Але, будь ласка, не пояснюйте, якщо для цього потрібні глибокі знання з фізики. Я повірю вам на слово, так само як ви вчора повірили мені щодо єдиного виду людей та єдиного світу, звідки вони походять.

– Спробуймо, професоре Пелорат. Протягом багатьох тисячоліть зореплавання ми користувалися хімічними, йонними та гіператомними двигунами, і всі ці пристрої були громіздкі. Старий імператорський флот мав кораблі по п’ятсот метрів завдовжки, де житлового простору було менше, ніж у маленькій квартирі. На щастя, Фундація спеціалізується на мініатюризації, відколи існує, через брак матеріальних ресурсів. Цей корабель – кульмінація. Він використовує антигравітацію, а пристрій, що робить її можливою, майже не займає місця і фактично вбудований у корпус. Якби його не було, нам досі потрібен був би гіператомний…

До них підійшов вартовий зі Служби безпеки.

– Вам час на борт, панове!

Небо вже починало сіріти, хоча до сходу сонця ще залишалося півгодини.

Тревіз озирнувся.

– Мій багаж завантажили?

– Так, депутате, ви побачите, що корабель споряджено всім необхідним.

– Ага, і одягом, який не підійде мені ані за розміром, ані за стилем.

Вартовий усміхнувся раптово й майже по-хлоп’ячому.

– Гадаю, що підійде, – сказав він. – Останніх тридцять або сорок годин мер змусила нас працювати понаднормово, і ми підібрали те, що вам пасує. Не зважаючи на вартість. Послухайте, – він озирнувся, ніби бажаючи упевнитись, що ніхто не помітить цього раптового братання, – ви двоє щасливчики. Це найкращий корабель у світі. Повністю споряджений, за винятком озброєння. Мов сир у маслі купаєтеся.

– Аби не потонути, – відповів Тревіз. – Ну що, професоре, ви готові?

– Із цим – так, – сказав Пелорат і показав квадратну пластину близько двадцяти сантиметрів завширшки в чохлі зі сріблястого пластику. Тревіз раптом зрозумів, що Пелорат тримав її відтоді, як вони залишили його домівку, перекладаючи з руки в руку й ніколи не відкладаючи, навіть тоді, коли вони ненадовго зупинилися поснідати.

– Що це, професоре?

– Моя бібліотека. Вона каталогізована за темами й джерелами і вся вмістилася на одній пластині. Якщо ви вважаєте цей корабель дивом, то як щодо цієї пластини? Ціла бібліотека! Все, що я зібрав! Дивовижно! Дивовижно!

– Так, – сказав Тревіз, – ми мов сир у маслі.

Тревіз був у захваті від «нутрощів» корабля. Конструктори вміло використали простір. Тут була комора із запасом їжі, одягу, фільмів та ігор. Тут був тренажерний зал, вітальня й дві майже однакові спальні.

– Оця, – сказав Тревіз, – мабуть, буде вашою, професоре. Принаймні тут є частотний зчитувач.

– Добре, – задоволено сказав Пелорат. – Який же я йолоп, що так довго уникав космічних польотів. Я міг би жити тут у своє задоволення, мій любий Тревізе.

– Просторіше, ніж я очікував, – із задоволенням сказав Тревіз.

– І двигуни справді в корпусі, як ви казали?

– Пристрої управління там є в будь-якому разі. Нам не потрібно зберігати паливо чи безпосередньо користуватися ним. Ми використовуватимемо запас основної енергії Всесвіту, тож паливо та двигуни тут скрізь. – Він невизначено махнув рукою.

– Що ж, а от тепер у мене виникла думка – а як щось піде не так?

Тревіз знизав плечима.

– Я проходив вишкіл із зореплавання, але не на цих кораблях. Якщо щось буде не так із гравітаційним двигуном, боюся, я нічого не зможу вдіяти.

– Але ж ви можете управляти цим кораблем? Пілотувати його?

– Я й сам зараз себе про це запитую.

Пелорат сказав:

– Ви гадаєте, що це автоматизований зореліт? Чи не може бути так, що ми просто пасажири? Може, ми просто маємо тут сидіти.

– Такі штуки працюють на поромах, що курсують між планетами та космічними станціями в межах одної зоряної системи, але я ніколи не чув про автоматизовану подорож крізь гіперпростір. Принаймні поки що. Поки що.

Він знову озирнувся навколо й відчув, як у душу заповзає страх. Що, як ця стара карга, мер, змогла аж так його обдурити? Може, Фундація вже здійснює автоматизовані міжзоряні подорожі, і йому доведеться летіти на Трентор зовсім проти власної волі, і права голосу в нього тут не більше, ніж у будь-якої деталі меблів на борту?

Він сказав з удаваною бадьорістю:

– Сідайте, професоре. Мер сказала, що цей корабель повністю комп’ютеризовано. Якщо у вашій кімнаті є частотний зчитувач, то в моїй має бути комп’ютер. Розташовуйтеся зручніше й дозвольте мені трохи пройтися тут самому.

На обличчі Пелората відразу ж з’явилася тривога.

– Тревізе, дорогий мій приятелю… Ви ж не збираєтеся втекти з корабля?

– Ні, це зовсім не в моїх планах, професоре. А якби я й спробував, то будьте певні, що мене зупинять. Мер не дозволить мені втекти. Усе, що я планую, – це дізнатися, як управляти «Далекою зіркою». – Він усміхнувся. – Я вас не залишу, професоре.

Тревіз усе ще всміхався, коли зайшов до кімнати, яку вважав своєю спальнею, але щойно він м’яко зачинив двері, його обличчя стало стриманішим. Поза сумнівом, мають бути якісь засоби зв’язку з планетою неподалік від корабля. Неможливо уявити, що корабель наглухо ізолювали від навколишнього середовища, тому десь – можливо, у стінній ніші, – має бути передавач. Він міг би скористатися ним, щоб зв’язатися з офісом мера й запитати про пульт управління.

Він уважно оглянув стіни, узголів’я ліжка та охайні, гладенькі меблі. Якщо нічого не знайде тут, то пройдеться рештою корабля.

Він уже збирався відвертатися, коли його око помітило проблиск світла на коричневій поверхні стола, гладенькій і легкій. Світне коло із чітким написом: «ІНСТРУКЦІЇ З КОРИСТУВАННЯ КОМП’ЮТЕРОМ».

Ага.

Проте в нього все одно закалатало серце. Комп’ютери, програми, для опанування яких потрібен довгий час. Тревіз ніколи не дозволяв собі таких дурниць, як недооцінювання власного інтелекту, але, з іншого боку, гросмейстером він теж не був. Є ті, хто добре вправляється з комп’ютерами, і є ті, хто не має таких здібностей, – і Тревіз чудово розумів, до якого класу належить.

Під час служби на флоті