Смерть в океані - Тендюк Леонід
Уранці над "Гідрологом", мало не торкаючись його щогл, прогуркотів американський розвідувальний гідролітак. Потім серед хвиль, поруч із судном з'явилася субмарина. Вона наполовину вийшла з води. Якщо не помиляються наші моряки, то був підводний човен США типу "Баракуда" (SSK-1).
О шістнадцятій годині п'ятнадцять хвилин за місцевим часом до "Гідролога" наблизилося невідоме судно. Та про це нехай краще розповість Віктор Тимофійович.
— Слово надається капітану "Гідролога" Віктору Тимофійовичу Зарубі. Будь ласка, — запросив капітана начальник експедиції.
Високий, статечний юнак (бо Заруба справді здавався зовсім юним — років, може, на двадцять п'ять, не більше) зайняв місце, де щойно стояв, погойдуючись, немов на хвилях, біолог.
— Товариш Уткін висвітлив перший акт брудної авантюри, проведеної американською вояччиною невідь-коли, — почав свою розповідь Віктор Тимофійович. — Я хочу зупинитися на її фіналі…
Згідно з генеральним планом експедиційних робіт, затвердженим і вами, Іване Васильовичу, — кивнув головою Заруба в бік професора Циби, — ми робили розріз океану, міняючи галси, в південному напрямку від Палау.
Ця група островів, як відомо, розташована на самому заході Каролінського архіпелагу. Майже всі острови — Ангаур, Пелеліу, Уруктапел та інші — вулканічного походження й прямовисно підводяться над водою, а довкруг безліч рифів та невидимих оку скель. Тому-то наближатися небезпечно. Та ми й гадки не мали підходити до Палау.
Зробивши промір у відкритому морі, далеко від Ангаура, перейшли північніше, де серед океанської пустелі зіп'ялися пагористі острівці Амототі й Уруктапел.
На прохання Генріха Левковича, застопорили хід машини, і "Гідролог" ліг у дрейф для чергової планової станції. Як завжди, гідрохіміки брали проби забортної води, товариші із загону бентосу й мікробіологи збирали зразки морської живності.
Океан був пустельний. Та о п'ятнадцятій годині п'ятдесят хвилин в проході Ю, що розділяє острови Амототі й Уруктапел, з'явилося невелике судно, яке прямувало в наш бік.
Воно мчало на всіх парусах і, неважко було здогадатися, мало хід військового корабля. Менш ніж за півгодини судно було вже коло "Гідролога".
Так і є — військовий сторожовик, з бортовим номером 607. Але ніяких інших розпізнавальних знаків не було.
Ті, хто стояв на палубі, були одягнуті в цивільне: шорти, теніски, "колоніальні" капелюхи. Майнув здогад: рибалки. Та ілюзія розвіялася, коли "рибалки" заговорили.
У грубій формі, ультимативно, вони зажадали пустити їх на борт "Гідролога". Мовляв, їм, представникам островів Палау, стало відомо, що якесь судно — наше судно! — заходило на острівець Пелеліу і звідти силоміць вивезло кілька тубільців. Такого зухвальства — полювання на "чорних птахів", як це бувало в минулі віки, вони не стерплять! Отож… капітан "невільницького" корабля, тобто я, повинен пустити їх на борт для ретельного огляду судна.
Звичайно, за Міжнародним морським правом — у відкритому морі ніхто примусово корабель зупинити не може, тим паче — робити огляд без будь-яких підстав на те. Ну, а "вагомі" аргументи незнайомців були всього-на-всього грубою провокацією! Мені важко, товариші, говорити про те, що сталося, — зітхнув Віктор Тимофійович. — Важко, але треба… Застосувавши силу, нахабники вдерлися на "Гідролог".
Військова вишколеність, говірка, інші прикмети не залишили сумніву, що перед нами переодягнені в цивільне солдафони США!
"Викрадення" "Гідрологом" тубільців — провокаційний привід, аби перешкодити роботі мирної експедиції. З кожним роком американці поширюють свою експансію на острови басейну Тихого океану. Мікронезію, останню підопічну територію, вони взагалі перетворили на власну вотчину, розчленувавши її на окремі частини. Спочатку статус "свободної асоціації" нав'язали Маршалловим островам, Маріанський архіпелаг втягли в свою "співдружність", а Палау та північну групу Каролінського архіпелагу — Федеративні Штати Мікронезії,— як і Маршаллові острови, "ощасливили" статусом "вільної асоціації".
— Подай-но, Сашко, прийняту щойно радіоінформацію, — звернувся Віктор Тимофійович до радиста з "Гідролога".
Меткий, худорлявий хлопчисько підніс капітану аркуші з машинописним текстом.
— Послухайте, товариші, повідомлення преси. "Сполучені Штати Америки взяли курс на остаточну анексію Мікронезії,— прочитав капітан Заруба. — Ще в тисяча дев'ятсот сорок п'ятому році з території Мікронезії піднялися американські бомбардувальники з атомною бомбою на борту, лігши курсом на Хіросіму й Нагасакі. Невдовзі після цього Пентагон перетворив атоли Бікіні й Еніветок на полігон для випробування термоядерної зброї, і над островами заклубочилися атомні хмари. Скільки остров'ян прирекли вони на смерть та жахливі хвороби! Та й понині Мікронезія залишається американським військовим плацдармом. Як зазначає агентство ЮПІ, на атолі Кваджалейн розташований найважливіший з усіх американських ракетних випробувальних полігонів. Сюди, за тисячі миль від берегів США, летять ракети MX, "Мінітмен", запущені з бази Ванденберг, що в Каліфорнії. Тому ж таки атолу Кваджалейн відводиться неабияка роль у підготовці горезвісних "зоряних воєн". Апетити пентагонівської вояччини ростуть. На островах Палау планується створити велику військову базу для ударного тихоокеанського угруповання, в складі якого сотні кораблів і літаків". Кінець цитати, — додав Віктор Тимофійович і, звертаючись до присутніх, запитав: — Тепер ви зрозуміли, чому піратам у цивільному не сподобалося, що наш "Гідролог" вів дослідні роботи у відкритому морі. Побоялися, значить, що інші вторгаються у їхню вотчину. Але ж океан, як тут уже зазначалося, не може бути чиєюсь власністю!
— І як, Вікторе Тимофійовичу, ступили-таки на борт "Гідролога" благодійники "викрадених" вами тубільців? — запитав капітана матрос Тупиченко.
— На жаль, вони побували у нас на борту, — сумно мовив Заруба. — Озброєні… ну, і погрожували застосувати зброю. Ми у Москву терміново надіслали радіограму.
— Так, шум зчинився великий, — озвався професор Циба. — Сполучені Штати змушені були вибачатися.
— Нам від того не легше, — махнув рукою Віктор Тимофійович.
Після виступу капітана "Гідролога" слова попросив Савелій Гудзонович Толстиков. Виступав і Євген Петрович, інші моряки "Вихора", океанологи, начальник експедиції, і збори закінчилися пізно ввечері.
Розділ п'ятнадцятий
ПРОЩАВАЙ, ФУНАФУТІ!
Сонце ще не зійшло, а на "Вихорі" вже ніхто не спав.
Той гамір розбудив і мене. Залишивши каюту, я піднявся на палубу.
Парадний трап був спущений до самої води, і під ним на легких брижах погойдувався катер, в якому сиділо кілька товаришів з "Гідролога".
Хіміки й біологи нашого судна, озброєні сачками та поліетиленовими банками, поспішали в човен.
— Куди це вони так рано? — запитав я вахтового штурмана.
— На коралові рифи, — відповів Шарашкін.
— Прогулянка після трудів праведних?
— Ти що, Васько! — здивувався Очеретний, який знову потрапив на вахту до Анатолія Лукича. — Атол вивчатимуть — ось куди!
— На те вони й учені, щоб усе досліджувати, — розважливо пояснив Шарашкін.
— А хіба Фунафуті не досліджений?
Я не помітив, як до нас підійшов начальник експедиції.
— Серед численних атолів, друже, Фунафуті, мабуть, найбільш досліджений, — втрутився в розмову професор Циба.
— Виходить, тут уже бували експедиції?
— Бували, але дуже давно, — продовжив Іван Васильович. — Земляки Чарлза Дарвіна, який висунув теорію походження коралових рифів внаслідок опускання океанського дна, англійські природознавці в кінці минулого століття обрали саме атол Фунафуті. Дослідне судно "Пінгвін" під командуванням капітана Філда двічі привозило сюди натуралістів. Крім гідрографічного опису берегів, вивчення коралових рифів, тваринного й рослинного світу, вони провели глибоке буріння атола та дна його лагуни. Виявлені там корали — значить, океанське дно опускалося! — повністю підтвердили теорію геніального Дарвіна. Втім, — додав професор, — англійців цікавили не лише наукові проблеми. Уже в ті далекі роки капіталісти ламали голову: де можна побільше й легко дістати корисні копалини. А раптом та золотоносна жила на суходолах в океані? І Комітет з проблем коралових рифів Королівського товариства Великобританії спорядив експедицію на Фунафуті. Як бачите, не так наука, як зиск привів англійців сюди. Наші товариші сьогодні хочуть з'ясувати те, що й біля островів Палау та архіпелагу Бісмарка: як на довколишнє середовище впливає випробування атомної зброї. За авторитетним твердженням американського етнографа Роберта Венкама (прочитайте його книжку "Пограбування Тихого океану"!), екологічна диверсія США на всіх континентах триває. Минуло кілька десятиліть, як над Бікіні вперше піднявся атомний гриб, а ще й досі риба в тамтешній лагуні заражена радіоактивними речовинами, отруйна й не придатна для їжі.
Поки ми стояли на палубі, катер одвіз природознавців й повернувся за черговою партією.
Остання ходка човна від "Вихора" теж була на рифи — туди, де Степан Очеретний недавно врятував старого Менеуа.
Поїхав і начальник експедиції у супроводі кількох океанологів та головного знавця тих місць — Степана.
Як уже мовилось, збори того дня відбулися ввечері. Та задовго до них Євген Петрович і його помічник, Толстиков, побували на Фунафуті.
Капітан особисто відвідав лікарню, в якій мене ремонтували.
Поки Савелій Гудзонович оглядав палату, де ми з Очеретним жили, та з'ясовував у однорукого Менеуа і медперсоналу, як ми поводилися ("Рашен моряк гут, о'кей, добре чи ні?" — запитував він), Євген Петрович подякував лікарям за допомогу.
Потім дядько Семен — Сем Роулінз — повів їх по острову. Там, у селі Фонгафале, вони завітали до старшого вождя Тонгіа, в хижину під тінистими кронами бананів та арикової пальми.
— І колгоспу немає, а розкошують, — оглянувши пальмовий гай, вирік Савелій Гудзонович. — Буржуазія, хоч і колоніальна. Що б то взяти та засіяти атол кукурудзою, а вони, бач, кокоси вирощують, — докинув, скрививши рот у глузливій посмішці.
Вождь метушився, не знаючи, куди й посадити прибульців. Потім заходився частувати.
— Іа, — показав на блюдо з рибою. — Фай, пів, — то капітану, то його помічнику підсовував кошик з кокосовими горіхами й бананами.
— Досить, шановний товаришу, — першим підвівся з циновки Тодстиков. — Усіх бананів нам не з'їсти, та ми й не звикли до них — їжа у нашого трудового народу проста.
