Доктор Серафікус - Петров (Домонтович) Віктор

Бурхливі хвилі життєвого моря втихомирились, і поверхня простяглася рівна, блискуча, осяяна лагідною тишею соняшних променів НЕПу. В цій усталеній налагодженості життя гіпертрофія дрібниць, репутацій, постатей, невиправданих претенсій, необ�рунтованих ілюзій сприймалась як суттєва конечність, як логічний висновок з наявного становища речей.

Люди тішили себе ілюзією своєї власної самодостатности.

В переважній, якщо не цілковитій більшості, майже всі вони прийшли в місто з села. Осівши в місті, вони так або інакше урбанізувались. Але і в місті побут старосвітських батюшок і матушок вони вважали за остаточно довершену форму ідеального життя, урбанізацію цього побуту вони розцінювали як правдиве признання часу. Ніхто з них не дивився далі паркана у дворі свого будинку, розташованого в одному з затишних закутків ярів Гоголівської або Тур�єнєвської вулиць.

Вони працювали, жили, купували килими, меблі, валюту, будинки, пишались один перед одним ситцем і шовком на оправах своїх книжок. Сергій Єфремов справив собі теплу бекешу з сірим смушковим коміром і таку ж смушкову шапку. Григорій Іваниця на гонорар, одержаний од Вукопспіпки за підручник зі шкільної граматики, купив на Фундуклеївській двоповерховий будинок, що колись належав професорові Образцову. Микола Плевако носився з проєктом видати повну збірку творів Ганни Барвінок. М. Новицький не перший рік працював над мочемордами. Олександер Білецький, на спілку з Плеваком, з краяних ножицями сторінок зшивав чергові серійні томи грубих хрестоматій. Сергій Пилипенко, як провідну постать в літературі, проклямував Биковця. Биковець був миршавий, метушливий і малописьменний. Михайло Сергійович Грушевський оточував себе в будинку на вулиці Короленка 35 плеядою власних Биковців. Зеров перекладав "Кримські сонети" А. Міцкєвіча, Рильський в Романівці — "Пана Тадеуша". Павло Тичина селянам зі свого села подарував трактора. Довженко фільмував квітучі яблуні, небо, трактори, землю. "Сяйво" процвітало. Павло Комендант збирав колекцію скляних барилець із ХVІІ сторіччя. Дмитро Загул жовтів, грубшав, страждав на ядуху, ходив, спираючись важко на ковіньку. Євген Плужник покашлював у підведений каракульовий комір темного ватяного пальта.

Найкращі тістечка купували у Фрудзинського на вулиці Карла Маркса, колишній Миколаївській, каву пили в кафе "На хвилинку" у Валентина на Прорізній, шинку, балик і мариновані грибки купували у Федорова на Прорізній. Крамниці були завалені крамом.

Комашине curriculum vitae існувало як примітка до його ретельних наукових студій. Скінчивши термін професорського стипендіятства року 1916-ого, він склав ма�істерські іспити і, зачитавши дві вступні лекції, був допущений викладати необов'язковий курс на історично-філологічному факультеті Київського Св. Володимира Університету на правах приват-доцента.

Список його друкованих наукових праць і довідка про те, що він не уникав громадської праці й виконував відповідні громадські навантаження, двома додатковими примітками до Комахового curriculum vitae стверджували, що Комаха є Комаха, професор 2-ого розряду в Київському ІНО.

Він був надто працьовитою людиною, й це йому шкодило. Він був більший і цікавіший од своїх приміткових студій і свого приміткового існування, але сумлінна працьовитість і тягар приміткової традиції були більші за нього.

Тільки з людини, певної свого права бути вільною, може вийти щось більше, як урядовець, фіна�ент, професор, юрисконсульт, завшколи. Комасі бракувало цього почуття вільности. Почуття визволення, перетворене на успіх, не належало до числа його доброчинностей. Він працював напружено й уперто, виснажував себе, замість із презирливою іронією заперечити все те в науковій традиції, що належало заперечувати й знищити.

Він ішов за течією, за плином часу. Він протестував, коли Жебелев надрукував свої некрологи в празькому Сodex Сondасоvіаnum і коли Пільняк видав своє "Червоне дерево" в Берлінському "Петрополісі", дарма що він ніколи не читав перших і не уявляв собі, про що йде мова в другому. В роковини імперіялістичної війни абож перед першим травнем репортери приходили до нього взяти інтерв'ю для газети. Він приєднувався до резолюції, що протестувала проти захоплення китайськими генералами Китайсько-Східньої залізниці.

Це були відписки, що ними він відгукувався на життя, потік якого проходив повз нього. Ними він завойовував право, за часів НЕПу, працювати в ІНО, займатися науковими студіями, друкуватись у часописах. Хребет його громадського існування складали корінці постанов і резолюцій, прийнятих на загальних зборах і підшитих до папки з написами: "Справа" й "Місцевком".

Він гадав, що рухається вперед, тим часом, рухалась епоха, а він лишався на тому ж таки місці.

Як і більшість його сучасників, він не розумів свого часу. Він був певен, що кожний наступний день є тільки автоматичним відтворенням попереднього. Так або інакше він, як і інші, вірив у Нечуя-Левицького, в старосвітських батюшок і матушок, в рибалку Крутя, в сталість плес, зарослих комишем. Протягом десятиліття він порався серед приміток з тим, щоб з їх комбінації складати книжки. Він не прагнув досягти від того яких-небудь наслідків.

Він вірив у самоту й працю. Він писав, сортував виписки. В цьому було щось автоматичне. Наука втратила свою вагу в системі світогляду. Наукові студії знаходили собі вияв у процесі розкладу цілого на окремі дрібні деталі.

Він нездібний був звільнитись од свого традиційно-примітивного існування й визволити себе від самого себе. Він не належав до числа панікерів, що, чекаючи вибуху війни, якою весь час лякали громадян Совєтського Союзу часописи, закуповували в крамницях пуди цукру й мішки солі, наливали балії й ванни гасом, сушили сухарі і потім викидали їх, вкритих цвіллю, геть, що в щілинах підлоги в коробочках з-під гуталіну ховали валюту й золоті п'ятірки.

Комасі треба було замість того, щоб самотнім в'язнем у самого себе, оточивши себе книжками, протягом десятиліть копирсатись у цитатах і з комбінації цитат складати докладні примітки, — треба було йому ще тоді, коли перший гарматний вибух з сичанням витяг лунку нитку глухого пострілу через місто над дахом будинків, взяти в руку �винтівку й багнетом, встромленим у груди, творити майбутнє.

Диференційованість суспільних функцій, фахова відокремленість, спеціялізація праці, конваєрна роздрібленість рухів, відокремленість автоматизованих жестів, розподіл роботи, доведений до останньої міри дрібности, ізольована пристосованість людини до одноманітних і безперервних рухів, — усе це перетворювало Серафікуса на ідеальну формулу цієї деталізованої диференційованости.

Робітник не робить авта. Не тче полотна, не виробляє плугів, не шиє чобіт абож убрання. Протягом дня той самий, десять разів повторений, одноманітний рух. Безперервний плин конваєрної стрічки і протягом дня десять тисяч разів повторений рух. Зосереджена замкненість руху, фах пришиваного �удзика, вкрученого �винта.

Система конваєра одкидає будь-який контроль суб'єкта над тим, що і для чого вона робить, тобто в даному разі світ уявлень людини, що виконує певну працю. Новий напрям заперечує логіку почуттів. Робота сучасної людини — супрематична, безпредметна, як і картини сучасних майстрів.

Мистецтво Пікассо, Кандінського, Клее, Ша�ала сприймається як непредметне, як ребус. Перед їх картинами виникає примітивно-безпосереднє питання: де річ і що тут річ? Новітнє мистецтво не має нічого спільного з об'єктивним явищем речі. З погляду так званої реалістичної традиції нове мистецтво є непредметне чи протипредметне.

Шанолюбство Бекліна як мистця, коли він писав свої мітологічні картини, своїх кентаврів, силенів та німф, було скероване на те, щоб надати своїм казковим вигаданим постатям біологічної правдоподібности. Беклін жив за часів Дарвіна й Дюбуа-Реймона.

У нового мистецтва — свідомо чи несвідомо — протилежне завдання: обернути свій об'єкт на щось біологічно-неправдоподібне. Нове мистецтво стало на зовсім іншу плятформу, як біологія. Світ вимирає. Природа обернулася на продукт фабричного виробництва.

Колишнє ремісниче товарове виробництво виходило з предметновидимого: робітник виробляв конкретну річ. Для нього існувало конкретно-речове. З нього був чоботар, кравець, тесляр, стельмах, лимар, гутник, годинникар. Він міг сказати: "Цей костюм пошив я", "Цей будинок спорудив я". Для нього існувало "я" і "річ": він, що робить, і річ, яку він робить. Майстер у своїх картинах відтворював речі, вклонявся перед річчю. Він пишався зі своєї любови до землі й природи, тварин і людей, частин року й їхніх плодів. Йому до вподоби були обличчя героїв, посмішки танцюристок, рельєфи медалей, профілі камей. Він виходив з нагої жіночої постаті, з архітектурної перспективи, зі світла, неба, дерев, квітів.

Сучасна людина не знає цієї любовної уваги до речей, пошани до речової творчости. З неї не є чоботар, швець, тесляр, кравець, стельмах, лимар, гутник, годинникар. Вона не виробляє речей. За ціле життя своє робітник не зробить жадного дизеля, жадного паротяга, жадної голки. Система конваєра розкладає роботу на низку часткових примітивних вправ.

Сучасна людина — детальний робітник, робітник деталів, споруджувач приміток. Сучасна людина виконує часткову функцію. Одна людина продає сірники, інша зельтерську воду, ще третій одчиняє двері, чистить черевики, пришиває �удзики, пише розвідки про "утворення нового наріччя на Далекому Сході та про місце різних слов'янських мов у цьому наріччі".

Мистець кинув малювати природу й відтворює продукти виробництва, лябораторні речі й хемічні формули, що втратили свою конкретність. Мистець відтворює не природні особливості й форми речей, а зв'язки й взаємини, що обертають річ у функцію виробничих залежностей.

Дріб'язкові люди обурюються з зеленого неба, синіх дерев, з картини, на якій нічого не намальовано, з малюнків, подібних на дитячі абож на малюнки дикунів, — але для сучасного майстра, що, супроти анатомічних і біологічних законів, малює потвор, це й значить творити всесвіт і людей такими, якими вони єсть.

Комаха — Доктор Серафікус — і був такий: безпредметний, людина запереченого біологізму, "приміткового", замкненого, схематичного існування.

Розділ Х

Після доповіді, ерудитної, але недоладної, загаченої цитатами, грецькими, латинськими, англійськими й німецькими, дещо суперечної, що в ній Комаха не згоджувався з думками попередніх дослідників, а опоненти, які брали участь у дискусії, не згодилися з думками, висловленими Комахою, він збирався, як завжди, непомітно втекти.