Байда князь Вишневецький - Куліш П.
А татарва, побачивши, що в Диких
Полях верхові не горять могили, [81]
До Вишневця підкрались чамбулами. [82]
Байда
Хіба ж під присудом замковим люде,
Міщане наші, отчичі, гербові
Дворяне, слуги по індигенату, [83]
З панцерними боярами [84] поснули
Чи в горілках та в пиві потонули?
Княгиня
Багато й тих, що дуками в них звались,
Людей статечних, добрих і тверезих,
Пішло в козацтво через ті напої,
Корми великі і страшні побої.
А хто зоставсь, ховався по затонах,
По пасіках, лугах, бобрових гонах.
Байда
То й замок наш остався без залоги?
Княгиня
Була залога в Вишневці й на замку,
Не дано клунь татарам підпалити;
Да тілько ми поїхали на прощу,
Щоб господа за вас обох молити,
І тут, під манастирським гаєм...
Байда
Проща, се, нене...
Княгиня
Знаю, що ти скажеш, сину;
Та нововірство ваше не лікарство
Для матері, що втратила дитину.
Увіходить посланець.
Посланець
Пресвітлий князю! падишах великий
Тебе з Тульчинським паном просить в раду,
На Замок Щастя, в Золотому Розі.
Потреба пильна, просить бути вборзі. [85]
Байда
На Замок Щастя... щастя... Світ гіркий вам
Розкошами солодкими сміється;
А нам, козацтву з-за сумних Порогів,
Монастирем він боєвим здається.
Посланець
Козацтву з-за сумних Порогів, князю...
Назвав єси Пороги словом певним:
Бо сумом дишуть і на наше царство,
Немов пекельним поломєм підземним.
Вас кличе падишах, щоб зміркувати,
Як з вогняним драконом воювати,
Що виплив з Січі і що ні спіткає,
Жере, пліндрує, на пожар пускає.
Байда
Га, справді?.. Є й над вами суд і сила.
Посланець
Ся, князю, сила нас із глузду збила:
Бо вже галери наші потопила
І море Трапезонтом [86] освітила.
Байда
Еге!.. Нехай, побачим, поміркуєм,
А може, й іншу річ яку прочуєм.
Посланець
Річ інша тілько та, що допливає
Ротата гідра до Босфорських замків
І полом'єм безощадним сягає
Аж до самого Сховища Коханків.
Байда
Чував ти певно на сумних базарах,
Як віщі струни стиха рокотали...
Оце ж через ясир ваш невгавущий
Козацькі душі пеклом запалали.
Іди. На раду поспішу негайно
І все зроблю по нашій руській правді,
Так як годиться князеві з варягів
І козакові між козацтвом, Байді.
(Виходить посланець).
Ходімо, нене, відпочинь у мене.
Побачим, що в тяжкій біді чинити...
Ще посланець... Не знають бусурмени,
Як полом'є козацьке погасити.
О, віруй, нене! буде суд правдивий,
За сльози, за твоє велике горе:
Турецькою ненавидною кров'ю
Ми сповнимо Босфор і Чорне море.
Княгиня
Не знаю, що за мислі в тебе, сину,
І голова не зносить... Думка думку
Жене, як хвиля хвилю, про дитину,
Про тиху, чисту, ясную голубку.
(Виходить у нетямі).
Увіходить посланець з листом над головою.
Посланець
Велика і преславная цариця
Востоку й Заходу, Хуррем-Хасеки, [87]
Всіх королів потужних королиця,
Тобі здоров'я й радощів навіки!
Байда
(взявши листа, сам до себе)
Здоров'є - може, радощів не буде.
Не радощами я живу, журбою...
Нехай ликують-веселяться люде;
Я закінчу рахунки із судьбою.
(Читає мовчки, а дещо голосно).
"Гріхи ворожих вір, ворожих націй
Аллах на небі важить справедливо,
Ми ж на землі божественні закони
Толкуємо в своїм запалі криво.
Одна наука вірі не похибна,-
Та що повчає ворогу прощати
І полонян, без окупу й тиранства,
У рідний край до роду відпускати.
Я грішну душу облегчити мушу:
Бо й я вловила золотом пташину,
Що райським голосом про рай співала
І звеселяла матір Україну.
Оддай її Тульчинському, мій князю.
Я знаю все... Я бачила черницю,
Незнана їй, і чула, що спіткало
У Вишневці княгиню-удовицю..."
Спасибі! Розв'язала ти нам руки...
Се радощі мої. Я веселюся:
Не думатиму про дівочі муки
І з ворогів од серця насміюся. -
Голубко, нене! не вдавайсь у тугу:
(Ідучи за сцену).
Безодня нам безцінний скарб вертає,-
Я до цариці поспішу з поклоном.
(Згадавши про посланця).
Нехай вона вовіки процвітає!
(Виходить посланець).
А ти, турецька земле, не спасешся
Ні Роксоланою, ні Соліманом:
Бо з Магомета вже давно смієшся,
Зробивши милосердника тираном.
(Виходить).
СЦЕНА ТРЕТЯ
Боса Скеля в Босфорських Челюстях.
Увіходить Байда і семеро його побратимів під червоним бунчуком і хрещатим прапором.
Байда
Чи снилося шановній паніматці
Або її спасенниці, Катрусі,
Колись в коші козацькому сидіти
І на козацькі іграшки гледіти?
Один з побратимів
Сих іграшок до суду не забудуть
Поклонники арабського пророка...
Вже над Галатом [88] полом'є палає,
Мов золота гора крізь хмари сяє.
Другий
Сим золотом Орді вони заплатять
За той ясир [89] великий з України,
Що ним в серцях козацьких дику помсту
З ненавистю страшною розбудили.
Байда
Против воріт галатських настромляли
Гаків у мур, щоб татарву лякати,
А козаки багаттє розіклали:
Видніше кату буде катувати.
Чи знаєте, брати, яка се хвиля?
Коли б схотіли ми зайняти башту,
В котрій ховався Соліман Великий,
Поки його на царство посадили,-
Ми б у Царграді дива наробили.
Третій
Ми й так велике диво виробляєм:
Із пельки лева здобич вириваєм.
Байда
Все, що робили ми й робити будем,
Ніщо перед великим сим моментом.
Тепер би можна, браттє, нам підняти
Усіх невольників і всю голоту
Болгарську, грецьку, македонську, сербську