Операція "Сліпе око" - Дудар Євген

Мета виправдовує засоби.

Зі статуту ордена єзуїтів

Пролог

Сіро, Ні дня, ні ночі. Ні сонця, ні місяця. З правого боку – сяючий Рай. З лівого – чорне Пекло. Між ними – сіре Чистилище. Цей клапоть Всесвіту обсаджено густим незгораючим терням. Через непомітну діру в цьому терні проходять душі померлих. Представники всього ходячого, літаючого й повзучого. Тут їм чіпляють ярлики "грішник" або "праведник". Звідсіль їх піднімають у Рай або кидають у пекельну безодню.

1. Херувим п’ятій б’є на сполох

Начальник Чистилища Ной не спав уже вісімсот тринадцяту ніч. Він не палив сигар. Не відганяв сон чорною кавою. Зімкнути втомлені повіки не дозволяв йому святий обов’язок.

Ной добре пам’ятав ті часи, коли бог Ягве шепнув йому:

– Будуй ковчег, садови в нього свою сім’ю, по парі всякого повзучого гада і паняй до Арарату. Ви мені будете потрібні. А всю решту топитиму зараз…

Перед Ноєм різнокольоровими лампочками блимала карта Всесвіту. Кожна лампочка – це агент Чистилища – херувим. Ось Ной поклав перста на кнопку біля зеленої лампочки. З гучномовця, вмонтованого в пультовому столі, почувся густий бас:

– Я Херувим Восьмий. Перебуваю під ліжком пророка Давида. Все гаразд. Пророк мислить точно за програмою…

Ной натиснув на кнопку. Бас увірвався.

Молодець, подумав Ной. Знає, де лежати. За пророком Іллею стежити не треба. Він власною рукою зарізав чотириста жреців, богу не угодних. В його відданості й стійкості сумніву нема. А от Давид щось не те пописує… Мда-а-а. Техніка. Нарешті ми добилися свого. Нарешті ми можемо читати думки єства кожного ще задовго до того, поки його душа в Чистилище потрапляє.

В дверях з папером з’явився Каїн:

– Дозволь, Ною!

– Заходь, хлопче, заходь.

– Підрахунки показали, що на кожну душоодиницю ми маємо по півагента штатного, себто по півхерувима і по два агенти позаштатних.

Ной поплескав Каїна по плечу:

– Молодець! А як там ті три грішні душі, що поступили вчора?

– Одна з них, та бліденька, погодилась бути нашим позаштатним агентом. То я підкинув її в Рай до святих. А за цими двома тільки загуло…

– Добре, Каїне, ти вільний! – сказав по-батьківськи Ной і втомлено опустився у м’який фотель.

Коли за Каїном рипнули двері, Ной подумав, що з таким заступником перевернути можна Всесвіт. Пригадалось, як бог Ягве сказав:

– Вибирай хоробрих. Приведи їх до річки. Хто буде хлебтати воду язиком, як пес, того відбери.

А Каїн не тільки по-песячому воду хлебтав. Каїн братові рідному Авелю ножем межи ребра штрикнув. Недаремно Господь йому за це мандат недоторканості видав. І наказав: "Усякому, хто вб’є Каїна, відомщу всемеро".

На карті заблимала червона лампочка. Клацнула кнопка:

– Я Херувим П’ятий. Перебуваю на вавілонській торговиці. Стежу за суб’єктом, що продає маслини. Товар його має підозрілий відтінок. Що діяти далі?

– Негайно з’ясувати, що в голові в цього суб’єкта! Куди клониться його душа? Надалі суб’єкта іменувати Маслина.

– Єсть!

Ной натиснув на кнопку під столиком. За мить у кабінеті з’явився Каїн, син Каїна Ламех, що обіймав посаду начальника оперативної групи херувимів, начальник відділу особливого допиту Хам і начальник групи нагляду за виконанням правил "Символу віри" Іуда. Ще не встигли всі виструнчитись, як лампочка знову тривожно заблимала.

Клацнула кнопка.

– Я Херувим П’ятий. Душа суб’єкта Маслини не нашого "Символу віри". У голові в нього думки не нашого стандарту, а свої власні.

– Чули?! – кивнув Ной у бік гучномовця. Й відразу ж наказав Херувиму П’ятому: – Не спускати ока! Шлю підмогу!

2. Відчайдушний вчинок Херувима П’ятого

Херувим П’ятий був не хто інший, як праведник Ісаак. Ще немовлям батько хотів зарізати його й засмажити богу на обід. Батькову помилку син виправив. Ісаак вчинив за правилом: "Не продав ти мене, отче, то сам продамся". Він себе не різав і не смажив. Він віддався богу живцем з усіма потрухами й своїм чудовим нюхом. На рахунку Херувима П’ятого було понад триста душ. Ще задовго до винайдення портативних магнітофонів та апаратів для читання думок і почуттів цей агент своїм нюхом безпомилково встановлював, де грішник, а де праведник. Він міг цілими ночами просиджувати в громадському туалеті, щоб підслухати хоч одне богу не вгодне слово й цим всевишньому вгодити. Він цілими тижнями тримав ухо на телефонній трубці, а потім слово в слово відтворював розмову двох абонентів. А одного разу для безпеки господа свого поправ навіть святий "Ісход" – конституцію небесну. Поправ пункт глави, що гласила: "Не свідчи ложно на ближнього твоєго". Поправ і інший пункт: "Не бажай дому ближнього твого, жінки ближнього твого…" Поправ, бо вже дуже отой "дім ближнього" очі чесному праведникові муляв.

Тож Херувим П’ятий стояв на вавілонській торговиці, за кілька метрів від суб’єкта Маслини й думав:

– Візьму я його, сучого сина, руками власними і єдиними. Тоді ні славу, ні грошей ділити не доведеться. А то ти ходи, полюй, а вони на готове…

Суб’єкт Маслина саме обтирав полою сірячини свого довгого й горбатого носа. До нього підійшла грудаста молодиця. Стала торгувати маслинами. Суб’єкт Маслина був молодий і червонопикий. Херувим П’ятий усе розрахував, усе врахував. У ту мить, коли повні груди молодиці, що випиналися з декольтованої сукні на волю, засліпили Маслині обидва ока, Херувим П’ятий вихопив револьвера:

– Р-руки вгору! Ви арештовані!

Суб’єкт Маслина не встиг відірвати свого погляду від грудей молодиці, як та вихопила мініатюрний браунінг і тицьнула йому прямо під ніс.

Ніхто на всій вавілонській торговиці не підозрював, що скромна перекупка дріжджів Нюра – позаштатний агент Чистилища.

3. Маслина розколюється

У кабінеті спецдопиту, де стіни мають вуха, а меблі – очі, де ніяк не втямиш, де двері, а де шафа, за масивним столом сидів Хам. У куточку, на стільці, прибитому до підлоги, – Маслина.

Хам стукнув кулаком по столу:

– Ну, розтуди бога твого й матінку його! Ти будеш говорити?!

Маслина знітився:

– Що? Я вже все сказав. Я звичайний торговець маслинами.

– Ні! Ти скажи, чого в голові твоїй баранячій думки такі блукають?

– Які?

– Ну, не такі, як у мене, не такі, як в інших, а свої?..

Маслина переконливо:

– Бо в мене ж голова своя власна. Тому й думки в ній свої…

Хам вибухнув гнівом. Знову вдарив кулачиськом по столу:

– Мовчати! Богохульнику… А чи знаєш, що ти єдиний ідіот, єдина істота в нас інакомисляща? Чи знаєш ти, що в нас усі мислять так, як богу Ягве угодно?! І душі всі клоняться до нього?

– Не знаю, – промимрив Маслина. – Я й бога такого не знаю. Душа моя поклоняється богу Ваалу…

– Що-о-о? Ва-а-лу? Та як ти смієш, гнидо патлата, богохулити?! Та я з тебе душу витрясу! – Хам підійшов до Маслини, вхопив його за патли й почав трясти, ніби справді намагався витрясти душу. Потім наблизився до стіни. Тицьнув на виписку з небесної конституції "Ісходу": – Читай, вилупку! Отой перший пункт читай! Це для кого написано? "Да не буде у тебе інших богів перед лицем моїм…"

Маслина почав затинатись:

– Але ж у мене й нема інших, крім Ваала.

– Ва-а-ла?! – зневажливо обірвав Хам. – А чому душа твоя поклоняється якомусь Ваалу, а не богу Ягве?

– Бо дід мій поклонявся Ваалу, батько поклонявся Ваалу, і я йому поклоняюсь… Це наші традиції…

– Ах, традиції! – передражнив Хам, – і ти їм поклоняєшся. А прочитай оцей пункт знову: "Не роби собі кумира на землі, не поклоняйся йому, бо я, Бог-ревнитель, караю дітей за вину батьків. До четвертого коліна включно". Вкумекав?! Тепер я твою душу таки вимотаю й запроторю в пекельну геєну огненну.

Маслина затремтів увесь. Лице його вкрив густий піт. Очі посоловіли.

– Вмикайте оту машинерію, – кивнув на магнітофон. – Я розповім усю правду.

Хам засіяв од радості.

– Ця не працює. Тут ввімкнуті й без того. Паняй!

– Я справді торговець маслинами. Спекулянт себто. Купую їх в одному місті, а перепродую в іншому. І до вас я приїхав з контрабандою.

– Як це так "до вас?" – здивувався Хам. – А ти чий?

– Ну, я… з Содома, з Гоморри… Чули такі міста? В джунглях вони, за Жовтим морем. Там у нас усі поклоняються Ваалу…

– Стривай, стривай! – обірвав його Хам. – З Содома, з Гоморри, кажеш? Це з тих міст, які відмовилися визнати господа Ягве всемогучим і єдиним владикою своїм? Ясно… Так ти ханаанець… – Хам натиснув на кнопку під столом. З-під землі виросли два гевали-херувими.

– У спецкамеру! До особливого розпорядження! – кинув Хам і зняв телефонну трубку.

4. Задум Ноя

Ной нервово ходив по кабінету. Нервово гриз нігтя великого пальця. Нервово думав: "Сучий син цей Маслина. Категорично відмовився нам служити".

Блимнула лампочка. Клацнула кнопка.

– Я Херувим Тринадцятий. Перебуваю в духовній семінарії. Добився небувалих успіхів: семінаристи стежать один за одним, один одного бояться, як чорт ладана, один одному не довіряють… Пильність і безпеку поставлено на небувалий рівень. Ніхто не скликає ніяких зборів, крім офіційних, не проводить вечорів, які не присвячені богові Ягве. Навіть про футбол дискутують найбільше в компанії трьох…

– Молодець! – сухо кинув Ной і натиснув на кнопку.

Дзенькнув телефон. Ной зняв трубку.

– Куди відправити тих сорок вісім душ, що приречені бути в Пеклі? – питав пискливий тенорок.

– Я, здається, говорив про це сто разів: усі душі, засуджені на вічну геєну огненну, відправляти спочатку в холодильник. Хай відчують різницю температур, коли не відчували різниці між гріхопадінням і праведністю.

Ной став у куток. Знову почав нервово гризти великого пальця. За сірим вікном протікала вісімсот сорокова сіра безсонна Ноєва ніч. Раптом начальник Чистилища ляснув себе долонею по лисині.

– Ура! Здається, є ідейка!..

Підійшов до пульта. Натиснув на кнопку. Гавкнули двері. Перед Ноєм постав Хам, Каїн і начальник групи нагляду Іуда.

– Сідайте! – вказав Ной на стільці. – Поговоримо.

Стільці скрипнули.

– Як Маслина? – звернувся до Хама.

– Категорично! Каже: "Хай я зварюся в пекельній смолі, а віри предків своїх не зраджу. І побратимів своїх не запродам".

– Мда-а! Видно, Ваал там твердо на ногах тримається. Нічого. Скоро ці ноги в колінах підкосяться, – сказав упевнено Ной, опустився в крісло й вів по-діловому: – Якщо Маслина – спекулянт і контрабандист – відмовився стати нашим агентом, то сподіватись на інших не так просто.