Характерник - Дмитро Чорнота

Северин думав про те, що цей загін тут не вперше. Занадто вже вдало обрана місцина. А коли з протилежного від дороги боку табору почали приносити воду, Паливода перестав сумніватися, що місце обрано не випадково. Ясно, що загін, чи принаймні хтось із загону, був тут не вперше. Розташування дуже вдале, команди командирів та дії вояків точні та злагоджені.

Одразу ж було виставлено варту. З кожного боку табору по одному воякові. Ще по два відійшли в кожен бік на кілька десятків метрів. В бік дороги виставлено трьох. Мабуть, тому, що звідти ризик небезпеки найбільший.

Моральне та фізичне виснаження дало про себе знати і Паливода, спостерігаючи за табором-мурашником непомітно для себе самого заснув.

Снилося йому як під’їжджає він до якогось хутора. Він знає, що то його хутір і що повертається він з далекої та довгої подорожі. В самому центрі хутора стоїть його хата. Вся вона така гарна, охайна, а вибілена так, що очі ріже та білизна. Серце його радіє. Як довго він чекав повернення. На ганку з’являється гарна молодиця. То Северинова дружина. Чекала його з далекого і небезпечного походу, всі очі виплакала. Та тепер він повернувся. З перемогою та честю. Зі щитом, як то кажуть. З усього видно, що жінка всією душею радіє поверненню чоловіка. Вона підходить до Северина, що сидить на коні і подає йому глек з холодним молоком. Мабуть, дуже спраглий ти, козаче. Так, він спраглий. Губи сухі аж порепані. Він дивиться на свою красуню-дружину і підносить глек до губ. Аж раптом чути різкий крик. Паливода дивиться в бік звідки йде звук і бачить там Леся. Той стоїть зі схвильованими очима. Северин посміхається йому. От як добре. І малий тут. Живий-здоровий. Слава богу. Козак знову підносить глека до губ. Та образ схвильованого Леся змушує спочатку глянути на молоко. Паливода заглядає в глек, а там нема ніякого молока. Зате є гадюка. Скрутилася та гадина кільцями і як пружина вилетіла прямо в обличчя козакові. В цю саму мить Северин прокинувся. Оглянувся навколо. Трохи заспокоївся після сну. Гадюка за лице не кусала. Але реальна ситуація була не набагато краща.

Полон. Поневолювачі дуже серйозні військові. Голими руками таких не візьмеш. Он чатових як грамотно виставлено. Дисципліна на вищому рівні. Вони в дорозі навіть розмовляють рідко. Не кажучи вже про якісь веселощі чи випивку. Якось навіть незвично бачити такі дисципліновані загони у московитів. Ті, як правило, не минають ні горілки, ні жінок, ні інших розваг. Що й казати, не всі однакові серед них. Різні є. Хороші і погані, добрі і злі, розумні та дурні. В усіх народів є ті та інші. Питання тільки в тому яких більше і хто з них активніший.

Поки Северин думи думав, кухарі вже й вечерю зготували. Паливода не бачив що то було за вариво, але воно було тепле і пахло доволі апетитно. Хтось із солдатів приніс йому тарілку з їжею та кухоль з водою. Паливода старався триматись гідно, але його живіт зрадницьки забурмотів. Солдат посміхнувся і залишив козака на самоті з тарілкою та кухлем.

Дивно, але в цю мить Паливода відчув навіть якусь приязнь до вояка, що приніс йому їжу. З усього видно, що той солдат бував у скрутних ситуаціях і полоненого добре розуміє. Жодних підковирок чи знущань.

Знаєте, є два типи людей і діляться вони наступним чином. Коли розказуєш історію про те як до тебе підступно підкрались ззаду, накинули зашморг і душили так, що ти всрався і втратив свідомість, то одні посміхаються, сміються, регочуть чи навіть знущаються. Інші ж знають, що так буває, так влаштований організм. Нічого такого тут немає. З усяким може трапитись. Добре, що вижив.

Так от, вояк, що приніс Северинові їсти та пити належав до других. Він не мав на меті знущатись з полоненого чи користуватись його безпорадним станом щоб самоствердитись. Це була серйозна людина, яка і сама бувала в різних небезпечних ситуаціях і знає ціну честі.

Паливода провів солдата поглядом повним вдячності та поваги, а сам згодом взявся до їжі. Однак в ту ж мить він згадав свій сон. В ньому те, чого він дуже хотів виявилось підступною отрутою. Козак кілька секунд подумав і вирішив не куштувати нічого з запропонованого.  Був якийсь знак, пересторога. Краще потерпіти. Життя, скоріше за все, одне. Потрібно ним дорожити. Померти завжди встигнеш. То найлегше. А от жити, незважаючи ні на що, то інше питання. То тільки для сміливих і відчайдушних.

Северин п’яткою вирив ямку в землі і, поки ніхто не звертав на нього увагу, висипав туди їжу та вилив воду. По-перше, нехай не спокушає. А по-друге, не варто зайвий раз дратувати своїх поневолювачів тим, що гидуєш їхньою їжею.

Настала ніч. Табір почав потроху заспокоюватись і затихати. Вже й чатових змінили та нагодували. Всі сито розклалися навколо вогнищ. Хтось слухав чи розповідав історії з військового життя. Дехто розповідав різні небелиці, а інші йому не вірили. Проте Северин знав, що небелиць серед тих історій дуже мало. Насправді ж все, що комусь здається небелицями, казками та вигадками дуже часто виявляється самою що не є правдою, однак, не без участі характерників.

За своїми думками вже й сам Паливода почав засинати. Треба виспатись. Невідомо що принесе день завтрашній. Може вже завтра його стратять підвісивши на гак як Байду (за однією з версій, Дмитра «Байду» Вишневецького турки скинули з башти на гаки. Проживши зачепленим за гак ще три дні, Байда був забитий з луків самими турками через його лихослів’я на Магомета).

Та завтра буде завтра. А сьогодні треба спати. Хоча б для того аби не зганьбити славне ім’я запорозького козака і навіть покарання гаком витримати з честю.