Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде - Вікторія Ковзун

А я раптом зрозуміла, що не збираюся йти. Світ крутиться і крутиться, а я більше не знаю, хто у ньому хороший та хто в ньому злий. Можливо, переді мною жахливі люди – ба більше, ціле королівство запевняє, що це так! Та чи багато я бачила кращих? Одне я знаю про цих хлопців: вони вміють боронитись. Вони знаються на шпагах, луках та ножах. А я не збираюся вертатися до Селестії безборонною.

– Ізабель, ти мене чуєш? – пробився голос Піта. – Я знаю, що ти принцеса, знаю, що ти шукаєш батьків, і знаю, що є люди, які добре за тебе заплатять. Але ти врятувала мені життя, і тому я кажу тобі: йди. Іди звідси негайно, поки я ще добрий, – сказав він та небезпечно зблиснув очима.

А потім встав, круто розвернувся і пішов: просто в хащі, напролом і на таран. А що зробила я? Підірвалася за ним, забила на всі волання обуреної ніжки і кинулася на той самий таран. Хлопці аж позаклякали. Піт Аллен почув незрозумілі звуки, обернувся і вилупився на мене.

– А от не здумай тут скалитись і блискати своїми страхітливими блисками, як ти це любиш! – випередила його я. Хай побачить, що я також вмію кроки передбачати. – То я тобі, значить, життя врятувала… і я, значить, зранена і виснажена вся така… і я… падаю я! – раптово зрозуміла і завалилась прямо йому в руки.

– Ізабель, мені здається, чи скоро дійде до того, що життя втратить сенс, якщо ти більше не зависатимеш у мене на руках? – подивився згори.

– У мене втратить сенс чи у тебе? Якщо що, то я завжди готова надати психологічну допомогу! – одразу парирувала я.

– Сеньйорито, от чого Вам не йметься? – він спробував придати мені вертикального положення.

– Піте Аллен, я вважаю ситний сніданок та невзяття у полон абсолютно недостатньою компенсацію за надані мною послуги (ну, зняти вартових, пробратись в шатро і врятувати якогось бандита) і вимагаю віддати свій борг!

– Ізабель, тобі знову від зміїної отрути в голові помутніло? – поцікавився Піт.

– Я хочу, щоб ти навчив мене оборонятись! Зі шпагою, луком і врукопаш!

На мить усе змовкло, та тут же вибухнуло голосами:

– А щоб його! – з ватаги.

– Ви щось кумекаєте? Бо я – ні!

– Принцесо, а тобі не здається, що тебе після такого до престолу не пустять?

– Чікка таш ататші! Нілс, мені здається, чи я неправильний переклав?

– Цирк та й годі! І нащо я звідти йшов?

Піт Аллен прокашлявся (до чого бідного хлопця довела) і знову витріщився на мене:

– Оборонятися – це ще таке… Та з якого дива ти йдеш з цим до мене?

– А до кого мені йти? – звискнула я.

– То ти думаєш, що лютий та підступний бандит – твій єдиний та найкращий варіант?

– Ну-у-у…

– А ти не боїшся, що якоїсь миті я перестану бути таким добрим і покажу, чим виборюю таку популярність?

– От навчиш мене – і точно перестану боятись!

– А ти не боїшся, що це станеться до того?

– А чому це обов’язково має статись?!

– Бо я лютий та безжальний бандит! – гримнув він.

– То я тобі настільки огидна, щоб відмовити мені в такому дріб’язку?!

– Люті бандити не роздають своїх послуг направо та наліво!

– Високородні принцеси також!

– А ти точно не намалювала собі ту кляксу і не вигадала всю історію?!

– А ти точно Піт Аллен?!

На цій ноті замовкли синхронно. Ватажок бандитів стояв за крок від мене і просто палав, а здоровий глузд тільки зараз розпочав запізнілий обстріл: «Що ти зробила?! На кого ти кричала?! Ти не могла собі просто піти?! Куди зникла та розважлива особа, яка завжди думає, що робить, не довіряється жодній душі та зі всім справляється сама?!»

«А мені набридло самій! – пробило на крик душі. – Дайте хоч бандита, бо я скоро збожеволію від пекучої самотності, від зрад усіх навколо, від розмов із кіньми, від того, що завжди роблю все сама і завжди зазнаю поразок!»

«А бандит тебе не зрадить?»

«А від нього цього хоч чекаєш!»

Раптом хлопець ступив до мене та опинився так близько, що я відчула на собі його дихання. У повітрі наче витала остання фраза «А ти точно Піт Аллен?!», і ось він прошепотів:

– А ти хочеш, щоб я тобі це довів? – так моторошно, загрозливо та ледве чутно.

– Ні, я хочу, щоб ти навчив мене оборонятись, – ледве-ледве мовила я. – Бо я хочу знайти своїх батьків. І не хочу боятися тих, кому рятую життя, щоб ті, кому я рятую життя, не думали, що я їх боюсь.

– Добре! – цілком несподівано погодився він і відійшов. – Тільки затям: сама напросилась.

Піт Аллен оглянув ватагу (роззявлені роти й вибалушені очі) та окликнув Арчі:

– То що там з її ногою? Вона до завтра…

– Сальто, перекати й марафони будуть зайві.

– А стояче положення зі штрикалкою в руках?