Фаворитка. Між двох вогнів - Очеретяна Кішка
- Мені треба багато чого тобі сказати, пообіцяй, що ти мене вислухаєш! Відтоді як ти пішла, у мене не було жодного щасливого дня! Я втратив тебе, втратив нашого сина і отримав натомість дружину, яка не варта твого мізинця! Усе тому, що принц не може одружитися з розлученою жінкою, він узагалі не може розпоряджатися своїм життям! - він зітхнув, щоб придушити почуття, що мучили його. - Але зараз моє життя належить тільки мені! Я відмовився від титулу і від свого права на трон.
Новина була занадто приголомшливою, щоб залишити Шарлотту байдужою. Вона підняла обличчя і глянула на Едвіна з недовірою:
- Хіба це можливо?! Навіщо? - у неї не знаходилося слів, щоб передати своє здивування.
- Щоб поступитися цим місцем тому, хто дійсно хоче його зайняти, колись я тобі все пояснію! Зараз важливо лише одне - тепер ти приймеш мою пропозицію руки й серця?
Едвін перехопив повід її коня, вони зупинилися, і в блакитних очах відбилося благання. Його вродливе обличчя виражало таку муку і ніжність, які привели Шарлотту в сум'яття. Вона була налякана його впертістю й одержимістю, на яку нічим не могла відповісти, крім хіба що жалю. На жаль, Бог подарував їй занадто ніжне серце! За довгі місяці образа й любов згоріли дотла, рани загоїлись, але залишитися байдужою до чужого болю вона не могла, а в тому, що Едвін страждав, не було сумнівів...
- Я не знаю, що сказати, - пробурмотіла Шарлотта, відчуваючи, що стає важко дихати. - Ваша світлосте... Едвіне, нам ні до чого ворушити минуле! Яким би не було зараз моє становище, де б не був мій чоловік, я ніколи не ображу його більше зрадою! Навіть якби сталося непоправне і я стала вдовою... і тоді ми не могли б розділити життя. Сталося занадто багато, чого я не зможу забути! До того ж у вас є дружина, і ніяке зречення не може вас звільнити!
- Катріна вже вільна! Вона отримала все, що хотіла і більше нас нічого не пов'язує!
- Але я - ні! - Шарлотта не стала розпитувати про законну дружину принца - Я ніколи не зраджу Деріка!
Настала болісна пауза, яку ніхто не наважувався порушити. Графиня дивилася на чорну гриву коня і намагалася взяти себе в руки, а Едвін просто не знаходив слів для відповіді.
- Я тобі не вірю! - нарешті вимовив він захриплим від хвилювання голосом. - Усі ці розмови про почуття обов'язку... хіба ти вже не повернула Деріку більше, ніж він того вартий? Мені до гробу не забути, як ти стояла поруч із ним тоді під шибеницею... Чи ти зробила це, бо його любиш? - тепер Едвін зазирнув їй в очі, і Шарлотта помітила, як змінилося й зблідло його обличчя. - Ти кохаєш цього бісового борсука? Цього брутального гульвісу, який одружився з тобою заради приданого?!
Очі Едвіна зрадницьки блищали, а губи перекосила гримаса болю. Він хотів ще щось сказати, але спазм у горлі завадив висловити гнів, образу й ревнощі, що захлеснули його. Ситуація була болісною для обох, і невідомо, чим би закінчилася ця розмова, якби не метушня й гучні вигуки, що донеслося з-за дерев.
- Щось сталося! - Шарлотта першою схаменулася і торкнулася поводом, щоб дізнатися про те, що відбувається. Вона вже була на повороті зі стежки, коли на шляху раптово опинився скажений кінь. Некерована тварина мчала, тягнучи за собою вершника, і графиня встигла тільки скрикнути, перш ніж її саму викинуло з сідла. Якби не Едвін, вона впала б просто під копита або зламала спину. Якимось дивом він встиг в останню мить спіймати, перехопити й закинути у своє сідло, одночасно утримуючи кобилу, налякану різкими рухами й криками.
Шарлотта однією рукою вчепилася в плащ герцога, а іншою - в кінську збрую, намагаючись утриматися і не сміючи відірвати погляду від стежки. Усе змішалося перед очима, вона встигла помітити тільки край червоного плаща з горностаєвою підбивкою і ногу нещасного вершника в стремені. Її осяяла жахлива здогадка - занадто неймовірна, щоб виявитися правдивою. Відчайдушні крики і вигуки фрейлін, постаті слуг, які намагалися зупинити коня, біле, як крейда, обличчя принца, все підтверджувало припущення - перед нею щойно пронеслася сама королева.
Була вона жива чи зламала шию, невідомо, все це більше нагадувало поганий сон, де Шарлотта сиділа в сідлі Едвіна, Дерік був далеко, а Ельфріга - на межі смерті... Вона насилу зітхнула, відчуваючи, як від болю зтиснуло груди, прикрила повіки і провалилася в темряву.
Нудотний густий туман розсіявся не відразу. Графиня зрозуміла, що її встигли покласти на землю, підстеливши під голову згорнутий плащ. Хтось метушився поруч, бризкаючи в обличчя водою, чиїсь руки піднесли флягу з бренді, і за печаткою з лілією вона здогадалася, що поруч стоїть на колінах сам Едвін. Його пальці злегка тремтіли, а в очах усе ще читався нещодавно пережитий страх.
- Зі мною все гаразд, - Шарлотта відповіла на німе запитання, зробила ковток і сіла. Непритомність була скоріше спричинена переляком, аніж якимось ушкодженням, голова більше не паморочилася, а руки й ноги наче були цілі.
- Слава Богу! Лежи, я пришлю до тебе кого-небудь зі слуг!
- Ваша світлосте! - один із вельмож гукнув герцога і той змушений був піднятися. - Ви повинні самі все побачити! Треба терміново покликати людей з палацу, потрібні ноші і лікар!
- Подбати про графиню, - кинув Едвін через плече одній із фрейлін і приєднався до придворного, швидким кроком прямуючи до місця, де вже зібрався натовп.
Шарлотта тільки тепер помітила Ізабеллу. У фрейліни розтріпалася зачіска, але загалом вона не постраждала, якщо не брати до уваги шоку від пережитого видовища. Тепер приятелька перетворилася на турботливу доглядальницю, особливо уважну через особисте доручення принца.
- Що сталося? Не мовчіть, заради Бога! Це справді була...
- Так, - Ізабелла кивнула і заговорила навпошепки, - нещастя з королевою. Кінь раптово наче з глузду з'їхав. Її величність розмовляла з віконтом, тим, якого ми бачили по дорозі сюди і раптом таке. Ніхто не зміг вчасно втрутитися! Бідолаха, її невідомо скільки протягнуло по землі, і кажуть... Втім, будемо сподіватися на краще. На щастя, ви не постраждали, всі бачили, що це заслуга герцога, він вас вихопив мало не з-під копит.
