💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Історичний любовний роман » Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде - Вікторія Ковзун

Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде - Вікторія Ковзун

Читаємо онлайн Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде - Вікторія Ковзун
Розділ 27. Три шаблі — дві шпаги

Він випірнув з кущів за кільканадцять кроків від мене: очі поблискують, підступні вогні прориваються зсередини, на вустах – звіриний оскал. Моя рука сіпнулась до шпаги. (добре, хоч Піт привчив її не знімати)

– Які люди! – вигукнув головоріз. – А я все дивлюся і думаю: вона, не вона… А зараз бачу, що ти це, голубко! Словами не передати, який я радий, що ми знову зустрілись!

– На превеликий жаль, Ваші почуття невзаємні, – процідила я.

– Як?! – з награним жахом обхопив свою голову. – Невже наше знайомство не залишило між твоїми диньками ні краплі тепла? Невже твоя макітра ні разу не воскрешала мій образ? – після цього удаваність зійшла з його вуст, і назовні пробився гнів. – А моя воскрешала… ой, воскрешала! Увесь аж горю, так хочеться відімстити за приниження, вискочко! – одним ривком вийняв свою шаблю з піхов.

– Порубати дівчину таким тесаком за хвилинне приниження?! – остовпіла я. – Та ти хворий на всю голову! – давно стискала шпагу.

– А хто тут здоровий?.. – оскалився він.

– Ах, так, значить? Ну, що ж… Тоді мушу тебе розчарувати: я вже не та, що раніше, і напад на мене так просто не обійдеться!

– Справді? – заблискав очиськами в відповідь. Аж до мурашок моторошно, як на те пішло. – То ти справді думаєш, що як здибалась з розбійниками і кілька днів порозмахувала шпагою, то ти вже непереможна і всесильна?

Спину обдало морозом: «Звідки він знає?! Скільки він стежив?!»

– А я думав, що твоя макітра варить краще, – похитав головою. – Гей, хлопці! – раптово кинув мені за спину. – Ви там ще не поснули?

Процес мого обертання був наче сповільнений у часі. Немов би хотіла – й боялась, завмирала від жаху – і рухала за несхитною потребою… З того боку галявини наближалося ще два громила. Велетенських і лютих, зі зброєю в руках та схибленим передсмаком майбутнього звірства.

– Чи ти звихнувся, Дуболоб? Нема такого унікума, який засне під твій гидкий голос!

На страх не залишилось часу. Не залишилось його і на те, щоб усвідомити, що вони йдуть утрьох на одну: безжальні головорізи – на тендітне дівчисько із залізячкою в руках. Той час зберігся лише на рефлекси.

Я метнулася до нього, наче блискавка, й перша розпочала атаку. Пробити найлегший фронт і втекти! Здійснити неможливе і врятуватися від неминучого!

Але той головоріз відбив удар вчасно. Зав’язався бій: грізний, шалений і блискавичний. Мені не треба було багато часу, щоб зрозуміти, що в нього досі болить рука — ще відтоді, як по ній пройшовся «таємничий незнайомець». Я з люттю налягла на ту руку, вкладала в удари всю силу, щоб розбурхати рану – і зрештою він не втримав у ній шпаги.

І хотіла зірватися з місця, дати драла… Та якесь первісне, дике чуття заволало зсередини, і я відчула: решта дружків уже тут, вони заносять свої шаблі для смертельних ударів. Рвонути на втечу означало гибель, холодна сталь б’є швидше, ніж передовий бігун закінчує дистанцію на найвищому розгоні.

Не думаючи, я повела свою шпагу і вдарила з розмаху. Двічі дзенькнула вона об крицю, дві шаблі ворожих відбила вона. Але це був тільки початок. Новий поєдинок, ще лютіший та грізніший, зароджувався на очах.

– Ич, яка! – проревів один.

Страшні удари посипались зі всіх сторін, і я ледве встигала їх відбивати. Це я вперше відчула, як воно – боротись за двох, і як воно – хотіти кричати від розпачу, та стримувати крик без жалю, бо він збиває дихання, а відбиваючись від двох, потрібно дихати, як двоє…

А все-таки, згадалися Пітові повчання: вивчати супротивника, його слабкі сторони, доручити техніку механіці рук, а кожному нейрону – продумування тактики. Кілька митей — і вияснила для себе, що один з головорізів — кульгавий, а другий — неповороткий, як ведмідь. Отже, першому тяжко тримати рівновагу.

«А особливо, якщо хтось зарядить по кульгавій нозі», – вирішила я.

Супротивник поточився і полетів на землю. А другий оговтався від підступу й накинувся на мене з подвійною люттю. Чи може подвійна лють пришвидшити розвалькуватого ведмедя? Як виявилось, навряд.

Я знову налетіла на ворога, використовуючи всі резерви. Засипала його ударами зі всіх сторін та щоразу вигулькувала з іншого боку. А він уже нагадував барило із киплячим вмістом, стільки пари валило із нього…

– У-у-у! – з глухим стогоном звалився на землю, не витримавши мого напору.

І знову я намірилась втікати, і визначила найзручніший шлях… Як раптом здоровенні лаписька обхопили мене ззаду. Шпага невільно випала з рук. Якийсь дикий крик видала я, добита такою підступністю, у намаганні вирватися із залізної хватки. Я звивалась, як вуж, підскакувала вище сили, гарчала, як дикий розлючений звір – та безумний п’яниця заливався реготом від свого тріумфу. Він давно відсапався від тих сміховинних ударів і тільки чекав зручної нагоди, щоб схопити непокірну жертву.

– Кривий! Закінчуй, бо ж вона мене залоскоче! – знущаючись, крикнув він.

Кульгавий підхопив шаблю та рушив до мене. Страшний удар призначив він мені, замахуючись тим безжальним лезом… Та я відкинула покидька відчайдушним ударом із двох ніг. Рано, рано намірились! Рано мені помирати! Рано здаватись!

Мої руки були міцно стиснуті, але ж я щойно дізналась, як добре справляються ноги замість них – і донесла цей факт до гада, який пробував переламати мені ребра силою своєї хватки. Дивовижну силу мають ці твердючі закаблуки в чобітках, якщо він так дико закричав, коли я вгатила йому по ногах…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде - Вікторія Ковзун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: