Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк
Щодо критичності до росіян (великоросів, московитів), то вона простежується в інших творах Гоголя: петербурзьких повістях, «Ревізорі» й «Мертвих душах».
Загалом «Історія русів» була одним із важливих джерел «Тараса Бульби». Однак не можна вважати, що повість стала художньо-літературним переспівом цього нібито історичного твору. Гоголь використав лише деякі фрагменти та концептуальні моменти «Історії…». Користувався він й іншими джерелами. Могли серед них бути різноманітні історичні твори компілятивного характеру, як, наприклад, «Історія про козаків запорозьких…» Семена Мишецького, з якою Гоголь міг ознайомитися за рукописним списком. Звідси він міг узяти відомості про людей різних народностей і станів, які приходили на Запорізьку Січ, про майстрів, які там перебували, про безперервну веселість та пияцтво на Січі, про покарання козаків у цій «республіці». Можливо, з цього твору взято й назви куренів: Дядьківський, Незамайлевський, Татаровський, Переяславський, Тимошівський.
Ще одним джерелом, вплив якого достатньо помітний у повісті, був «Опис України» Ґійома де Боплана. Якраз 1832 року надрукували російський переклад цього твору з відповідними коментарями. Отже, ця лектура була в Росії доступною. Тому нічого дивного, що Гоголь звернувся до неї.
Французький шляхтич Ґійом Левассер де Боплан (бл. 1600–1673) з початку 1630-х до 1648 року перебував на службі в польських королів Сигізмунда ІІІ та Владислава ІV. На теренах України він керував будівництвом фортець та оборонних споруд. Водночас склав детальну мапу України. Тривале перебування на українських землях дозволило Бопланові пізнати життя місцевого населення, зокрема козаків. 1648 року, не знайшовши спільної мови з новообраним королем Яном Казимиром, Боплан покинув службу в Речі Посполитій і подався до себе на батьківщину, у Францію, де й написав книгу «Опис України», видавши її 1651 року. Друге, доповнене її видання вийшло 1660 року.
Мапа України, створена Бопланом, була надрукована ще 1648 року Саме завдяки цьому французькому дослідникові назва «Україна» утвердилася в картографічній практиці. Щоправда, згаданий термін уживався ним не як етнонім, а як поняття територіальне. Територію України Боплан трактує доволі широко, вона в нього здебільшого збігається з теренами сучасної української держави: передбачає він і Київщину, й Поділля, й Волинь, і Русь (Галичину), і Дике поле, а поряд із цим описує навіть Крим та частково польські землі. Боплан свідомий того, що на теренах України живуть різні народи — русини, поляки, татари, — але основну увагу в своєму «Описі…» приділяє козакам. Гоголь, як і Боплан, уживає термін «Україна». Правда, розглядає його в дещо вужчому плані — як регіон, що становить частину Русі й охоплює переважно Наддніпрянщину.
Від самого початку твору Боплан веде мову про заняття козаків, водночас описуючи їхні ментальні риси. Характеризує їх як відважних людей, звертаючи увагу на їхні ділові якості. Це, можливо, виглядає незвично, але для Боплана козаки — передусім умілі господарники: «Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати різні м’ясні страви, варити пиво, мед, горілку, робити брагу тощо». Відзначається їхня розумність, вправність у ремеслах та водночас зорієнтованість на сільське життя: «…вони взагалі розуміються на всіх ремеслах, хоча одні бувають більш вдатними, ніж інші у тих чи інших заняттях; трапляються й такі, чиї знання порівнянно із загалом значно ширші. Одне слово, всі вони досить розумні, але зосереджуються лише на корисному і необхідному, головним чином на тому, що пов’язане з сільським життям». Подібні характеристики ділових якостей козаків трапляються і в «Тарасі Бульбі», хоча важко говорити, що вони виступають на передньому плані.
Попри заняття ремеслами й сільським господарством, козаки — люди військові. На це й звертає велику увагу Боплан:
«Вони надзвичайно міцні статурою, легко переносять спеку і холод, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні, сміливі, а швидше нерозважливі, бо не дорожать власним життям. Де найбільше вони проявляють спритності та доблесті, так це б’ючись у таборі під прикриттям возів (бо вони дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою звичною зброєю), обороняючи ці укріплення; вони непогані також на морі, але верхи на конях вони таки не найкращі. Пригадується, і я сам це бачив, як біля двохсот польських вершників змусили тікати 2000 їхніх найкращих воїнів.
Однак правда й те, що сотня цих козаків під прикриттям табору не побоїться і тисячі поляків чи навіть [кількох] тисяч татар. Якби вони були такі ж доблесні верхи, як і на землі, то, гадаю, були б непереможними».
Така характеристика військових якостей козаків видається цілком об’єктивною. Справді, козаки вміли добре стріляти з рушниць і оборонятися в таборі під прикриттям возів. Непогано показували себе і в морських походах, коли на маневрених чайках несподівано чинили напади на турецькі кораблі й міста. Але доброї кінноти не мали.
Схожі характеристики бойових якостей козаків є й у «Тарасі Бульбі». У повісті мовиться, що козаки вмілі в бою. Звертається увага на їхні морські походи, а також на використання возів під час бою. Про те, що кіннотники з козаків погані, Гоголь переважно мовчить. Хоча в повісті є один момент, де йдеться про перевагу кінного татарина над козаком: мовляв, козак татарина на коні не зможе догнати.
Відзначає Боплан енергійність і певну зовнішню «естетичність» козаків: «Вони високі на зріст, жваві, енергійні, люблять ходити в гарному одязі, яким особливо хизуються, коли пограбують його у своїх сусідів, бо в інших випадках вдягаються досить скромно». Отже, ця «естетичність» поєднується з «молодецтвом», яке супроводжується грабунками. Щось подібне зустрічаємо в «Тарасі Бульбі», коли описуються козаки, які перебувають на Січі.
Далі Боплан звертає увагу на риси радше негативні, ніж позитивні. Наприклад, говориться про лінощі козаків: «…вони зовсім не хочуть працювати, хіба що при крайній потребі, коли їм немає за що купити необхідне. Вони воліють краще піти позичити все потрібне у турків, своїх добрих сусідів, аніж потрудитися, щоб самим його надбати тощо, їм доволі, коли є що їсти й пити». Ці лінощі поєднуються з безпробудним пияцтвом: «…я гадаю, навряд чи жоден інший народ у світі давав би собі стільки волі у питті, як вони, бо не встигають протверезіти, як одразу (як-то кажуть) починають лікуватися тим, від чого постраждали». Або ще таке: «Немає також серед них жодного, якого б віку, статі чи становища він не був, хто б не намагався перевершити свого товариша у пиятиці і гульні. Немає серед християн і таких, котрі б настільки,
