Вступ до інженерії програмного забезпечення - Микола Олександрович Сидоров

- керований - основна увага приділяється підвищенню керованості організації; формується ролева структура персоналу, що забезпечує вирівнювання інтенсивності праці організації;

- оптимізований - головні завдання організації цього рівня зрі­лості - безперервне вдосконалення персоналу, систематичне навчання і підвищення кваліфікації; витрати на вирішення цих завдань закладаються до бюджету організації, а конкретні заходи прописуються в плані діяльності.

Модель Р-СММ узгоджена з моделлю СММ і тому забезпечує:

- розширення шляхом підвищення кваліфікації персоналу можливостей організацій, що займаються створенням програмного за­безпечення;

- гарантування того, що здатність високоякісної розробки програмного забезпечення є відмінною рисою всієї організації, а не декількох співробітників;

- сумісність між мотивацією окремого індивідуума і мотивацією всієї організації;

- збереження в організації цінних людських ресурсів (наприклад, співробітників, що мають рідкісні знання і навички).

Успіх використання СММ привів до розроблення значної кількості схожих моделей. Це викликало як конфлікти між цілями, що пов'язані з поліпшенням процесів і існуючими технологіями, так і проблеми, пов'язані з навчанням і вибором моделей. Для вирішення цих проблем SEI розгорнув роботи зі створення інтегрованої моделі СММ - СММI, що забезпечує кращі результати існуючих моделей. Джерелами для CMMI послужили такі моделі:

- SW-CMM - модель розробки програмного забезпечення;

- EIF/IS 731 - модель розробки систем;

- IPD-CMM - модель сумісної розробки продуктів.

Модель SW-CMM - це поетапна модель. Модель розробки систем - безперервна модель. CMM для сумісної розробки продукту - це «гібрид» моделей, що комбінує риси поетапно і безперервно.

Використовуючи вказівки моделі, організація ,може підійти до вдосконалення процесів або з погляду підвищення продуктивності окремих областей удосконалення, або з погляду підвищення зріло­сті організації в цілому. Реалізуючи перинні підхід, фокусуються на встановленні базових, початкових станів і вимірюванні резуль­татів поліпшень для кожної області вдосконалення індивідуально. Такий підхід підтримується в безперервних моделях, ключовим терміном яких є «продуктивність» (capability). Другий навпаки -фокусується на групах областей удосконалення, призначених для визначення перевірених на практиці етапів у зрілості процесів усієї організації. Цей підхід використовується в поетапних моделях, ключовим терміном яких є «зрілість» (maturity),

З мстою збереження властивостей обох типів моделей була роз­ роблена інтегрована модель СММІ - СММ Integrated.

Модель містить 25 областей удосконалення, що розбиваються на чотири рівні зрілості уявленні і на чотири категорії процесів у безперервному уявленні.

Суть метолів, засобів і процесів, що розглядаються в інженерії програмного забезпечення, пов'язана з двома головними поняттями - «програма» (комп'ютерна програма) і «програмування». Перше поняття позначає засіб, який керує діями комп'ютера, а другий - процес, який спрямовано на створення програм.

Програма - це опис обчислень. Обчислення - це дії, здійснення яких доручається певному виконавцеві. Виконавці можуть бути різ­ ними і обов'язкова умова - виконавець повинен «розуміти» програму, ІЗ основі опису дій лежить поняття алгоритму. Мета обчислень - отримати результат. Основними об'єктами обчислень і результатом є значення. Значення - це конкретні елементи програми, об'єкти, що в обчисленнях замінюють змінні. Змінні - це програмні об'єкти що зберігають значення. Програма описує багато обчислень. Залежно від конкретних значень виконавець здійснює одне з них.

Якщо виконавець програми - комп'ютер, то вона називається комп'ютерною. Комп'ютер - це «механістичний, рутинний» пристрій, тому дуже важливо, аби комп'ютерна програма містила всі вказівки про те, як необхідно виконувати обчислення. А це озна­чає, що поняття алгоритму, що лежить в основі програми, повинно мати точний, конструктивний характер. Оскільки комп'ютер що і математична машина, то для представлення алгоритму було розро­блено багато математичних способів. Проте, незалежно від способу представлення, алгоритму комп'ютерній програмі властиві такі аспекти:

- повна деталізація і визначеність опису обчислень і, тим самим, закінченість;

- масовість обчислень

- орієнтація на загальні зміни змінної;

- виконавець обчислень - комп'ютер;

- форми програми - текст;

- засіб запису програми - спеціальна мова.

Державний стандарт (ДСТУ 2844-94) визначає комп'ютерну програму (computer program) як послідовність інструкцій, які може виконувати ЕОМ.

Процеси, пов'язані З написанням комп'ютерних програм, нази­ваються програмуванням, У найзагальнішому вигляді програму­вання - це виконання трьох процесів:

- складання схеми програми - опис обчислень за допомогою спеціальних засобів (мови специфікацій) - псевдокоди, блок-схеми або формальні (математичні) мови;

- складання тексту програми - опис обчислень за допомогою спеціального засобу - мова програмування з використанням схеми програми;

- налагодження програми - виконання програми з використан­ням спеціально підібраних значень з метою пошуку і усунення дефек­тів, допущених у програмах при реалізації перших двох процесів,

Два ключові об'єкта беруть участь у Програмуванні - програміст і мова програмування.

Програміст - це спеціально підготовлений суб'єкт (професіонал), який знає одну або декілька мов специфікацій і програмування та вміє виконувати процеси програмування.

Мова програмування — це штучна знакова система, призначена для запису комп'ютерних програм. Як будь-яка знакова система мова програмування задається синтаксисом - множина правил, що визначають вид пропозицій (мови), і семантикою - множина правил, що визначають операційне значення (сенс) пропозицій мови. Кожна мова програмування за допомогою синтаксису і семантики описує певного носія мови, яким ця мова визначається однозначно. Носій мови входить до складу перекладачів (трансляторів), які здійснюють переклад програми з мови програмування на мову ви­конавця. Теоретичну основу мов програмування складають алгоритмічні мови (засоби для запису алгоритмів), при цьому набори опи­сових засопів мов програмування перевищують мінімальні набори, необхідні для їх алгоритмічної універсальності, що викликане практичною орієнтацією МОВ програмування. За весь період розвит­ку програмування було розроблено значну кількість мов програму­вання (рис.3.1).

Рис 3.1. Мови програмування