Казки Чаробору - Ольга Соболєва

Закінчивши розповідь, Варвара подивилася на плоди своєї праці - її співрозмовниця стояла з широко розплющеними очима і світилася від щастя. Ще б! Кому не хочеться відчути себе настільки важливою та особливою? Кілька років тому Варвара швидше за все пожаліла б дівчину, але зараз на те вона і відьма, щоб досягти своєї мети.

Двері будинку відчинилися- і на порозі з'явився Руслан. Привітно махаючи рукою, хлопець запросив подруг увійти до будинку. І поки вони проходили на охайний двір, Варвара гадала, кого ж вони підсунуть на роль болотяної чаклунки. Але те, що побачила дівчина, перевершило всі її очікування.

***

У той же час у хаті Ягинішни знову панувала метушня - здавалося всі більш-менш людиноподібні лукав’ї прийшли на допомогу. Мавки притягли з собою цілу гору різнокольорових стрічок, які дарували їм місцеві дівчата в попередні роки. Чугайстер змусив всю лісову звірину шукати найкращі трави, а полудниці, звільнившись від полудневої варти, усе це зібрали і доставили прямісінько до ганку. З Роздоріжжя збіглися домовики та банники, а русалки підняли з дна річки найвідповідніші камінці та передали їх спритними хухликами. Робота кипіла на всю силу. Поки одні наповнювали котли водою, другі сортували трави, треті розкладали каміння, четверті наспів читали замовляння. Все вирувало, крутилось і шуміло. Таке собі міні-виробництво чарівного типу. Доки Якуб намагався приготувати частування на цю кагалу, Баюн старанно й голосно силувався керувати процесом.

Одна лише Ярослава із захопленням спостерігала з кутка за тим, що відбувалося навколо. Якого б зросту чи волохатості не були лукав’ї, а насправді майже не відрізнялися від людей. Адже головним виявився не зовнішній вигляд, а добра душа.

***

Те, що побачила Варвара в будинку Руслана, перевершило всі її очікування. Гостей, під виглядом старенької бабусі, зустрічала не хто інша, як сама Кривда – старша дочка Чорнобога. Минулого літа Варвара допомагала відкрити лаз, щоб впустити її у світ Яві. Шкода, сил не вистачило. Але образ чаклунки дівчина запам'ятала добре. Ще б пак! Крутіше за фільм жахів буде – висока суха стара, з білими очима і почорнілими кігтями. Це бачення ще довго переслідувало Варвару у нічних кошмарах. Чому минулого року не вийшло відкрити прохід, відьма розуміла. Остання сутичка Чорнобога і Ягинішни виявилася надто суворою і невідомо, чим могла закінчитися битва, якби король нав’їх не пригрозив Хранительці розправою над Мар’єю. Жаль, Варвара не бачила обличчя чарівниці в той момент. Цікаво, як було дізнатися, що найкраща подруга, якій Ягинішна завдячує багато чим, перебуває у владі Чорнобога? І що, що спить вічним сном? Це взагалі окрема історія. Зате чудовий козир у рукаві.

Загалом, відпустила Ягинішна тоді Чорнобога і розбіглися вони по своїх володіннях на кілька років. Так би мовити, зализувати рани та сили відновлювати. Але Варвара була впевнена, що Хранителька Чаробору так свою могутність і не повернула: ні помічниці в неї немає, ні соратників сильних, щоб чудеса творити. Лише балакучий кіт і міська розтяпа. Чорнобог до минулого літа теж достатньо сил ще не набрав, ось його дочка у світ Яві і не пробралася. Та й скільки там того чаклунства Варвара мала, щоб допомогти лаз відкрити? Добре жива лишилася. І взагалі, згадувати минуле літо відьма не любила.

Але цього року Чорнобог постарався на славу. А головне, усі думають, що він прийде сонце красти. Так, стягнути у Хорса меч чи ще якусь річ не завадило б – для чаклунства завжди знадобиться. Насправді ж король Навйого царства цілився на зовсім іншу, але не менш цінну чарівність.

Варвара самовдоволено посміхнулася і подивилася на Кривду. Та непогано ховалася під личиною привітної старенької і якраз вела розмову з Василиною:

- Ти багато чого ще не знаєш у чаклунському світі, дитино, - скрипучим голосом промовляла Кривда. – Але це не біда. Коли вже прийшла до мене, то разом над Чаробором порядок встановимо. Яга ця всіх хитрістю бере, але ти не повелася. Більше того, сила твоя лісова якраз до Сонцестояння прокинулася. Знак це!

- Який знак? - Василина розгублено вслухалася в промови старенької.

- Що налагодиться все у нас, дівочко. Тільки ти мені силою своєю допоможи, поділися. Нам же на свято всіх своїх помічників треба зібрати та провести, - так само люб'язно відповідала Кривда.

- Але люди їх бояться, - заперечила співрозмовниця, хоча її чимало дивувало, що до неї нав’ї завжди були привітними.

- Та тому що їм у лісі довелося уживатися, між боліт і моху, - встряв у розмову Руслан. - Від такого життя красенем не залишишся.

- А на свято їм навіщо? – не вгамувалася з розпитуваннями Василина.

На цей раз відповіла Варвара. Дівчина якомога доброзичливіше намагалася підштовхнути співрозмовницю до дій:

- Я ж казала тобі, що на святі буде Хорс. Його сонячна сила насичить усіх наших друзів життєвою енергією, вони стануть сильнішими і назавжди залишаться у Чароборі господарями. Та й твоє чаклунство зросте в рази. Зможеш Матвія від будь-яких чужих чар уберегти.

- Думаєш йому Олеся знову голову морочить? – ахнула Василина.

- Звичайно, - пирхнула Варвара. – Повторно йому зілля підмішала. Я ж їй тоді із запасом варила.