Чаша Амріти - Олександр Павлович Бердник
Американець оглянувся довкола, витрусив десь з кишені драного френча сигарету, чиркнув картонним сірником, смачно затягнувся ароматним димком.
— Доки перерва, розповідай про себе, Рішідева. Твоя черга. «Капо» далеко, послухаємо…
— Хай буде так, — згодився індус. — Я розповім…
Рішідева задумався, погляд його став відсутній, мова пливла швидко, гармонійно. Здавалося, минуле воскресало перед ним, і він бачив його наяву, — дивовижна гама почуттів відбивалася на тонкому одухотвореному обличчі.
— Я народився в маленькому сільці над Гангом, недалеко від Гайя, священного місця буддистів. Батьки — правовірні браміни, але дуже бідні. Ми мали нужденну хатину, шматочок землі. З того й жили. Та ще батько служив у місцевого поміщика, допомагав йому записувати необхідні розрахунки, читав священні книги.
Мені дали релігійну освіту. Потім — коледж європейського типу в Бенаресі. Вихор нових понять вривався до свідомості, входив у конфлікт з батьківською вірою, з традиціями, з інерцією розуму. Я опинився на роздоріжжі. Багато молодих індусів легко рвали з філософією древності, сміялися над богами, над ритуалами, над традиціями. Вони беззастережно приймали культуру Європи, а разом з нею атеїзм, техніцизм, зневагу до свого, правічного, індійського… Про людське око вони ще служили пуджу, тобто молилися, вдавали з себе вегетаріанців, трималися кастових звичаїв, але, збираючись на вечірки, відкидали удавану смиренність і їли м’ясні страви, пили спиртне, палили тютюн, вживали наркотики.
— А ти? — поцікавився Гаррі. — Ти залишився святенником?
— Я ніколи не був святенником, — серйозно сказав Свамі. — Та я не міг стати й циніком. Мене тривожила з дитинства одна-єдина думка: знайти правду, істину. Не можна жити, не шукаючи істину. Я не міг прийняти європейські ідеї повністю: в них було багато поверхового, несерйозного, механістичного. Окрім того, європейська цивілізація несла з собою неволю, цинізм, сваволю. А наші традиції зберігали в таємних переказах і традиціях прекрасні зерна знання, давали надію на велике пізнання. В Індії можна було не тільки прочитати про великих сподвижників та героїв, але й зустріти живих проповідників істини в сучасності. Ще були живі люди, які знали Вівекапанду та Рамакрішну, ще можна зустріти Тагора, ще ходить по індійській землі Махатма Ганді…
— Мені соромно, але я не знаю жодного з них, — сказав Михайло. — Хто такий Рамакрішна, Вівекананда?
— Я читав дещо, — озвався Гаррі. — Ромен Роллан писав про них. Дуже сердечна повість. Тільки ж я гадаю, що це містика, красива казка.
— Краще чудова казка, ніж реальний злобний світогляд, — сумно сказав Свамі. — Я тобі скажу кілька слів про них. Рамакрішна брамін, як і я. Ще змалку він палко віддався дуже цікавій ідеї — добратися до суті всіх учень, збагнути, в чому їхня цінність? І хто з проповідників — сучасних чи минулих — говорив правду? За ким можна йти? Він мучився тими думками, старанно заглиблювався у світ різних релігійних ідей, відшукував усе, що в них є найкраще. У нього з’явилися вчителі, вони допомогли йому. Я не можу тепер розповісти всього, але Рамакрішна досягнув надзвичайного результату. Він виявив, що світ даремно розділений. Кожна людина, всі учення рано чи пізно приходять до однієї й тієї ж ідеї — до єдності світу. Рамакрішна почав проповідувати вчення єдності. В нього з’явилися учні, послідовники. Найсильнішим з них став Свамі Вівекапанда — великий реформатор і філософ. Він потряс Індію. Він змусив її прокинутись. Він сказав, що ми довго спали, що пора прокинутись і стати мужніми й сміливими. Він сказав, що єдиний бог, якого він визнає, — це поневолені всіх народів. Хто служить людям — той служить богові…
— То він комуніст, — вдоволено сказав Михайло. — Який же він віруючий?
— Тс-с, — пригнувшись, зашепотів американець. — Ти здурів. Не промовляй цього слова. Почують — амба.
— Не почують, машини гримлять. Свамі, далі, далі…
— Я захопився ідеями Вівекананди. Познайомився з місією Рамакрішни, з його послідовниками. Я бачив уявно шляхи синтезу, які приведуть до відродження моєї Індії. Ті шляхи були в поєднанні всього найціннішого, що дала світова наука. Сучасна й минула, древня філософія і теперішня, техніка і йога. Неможливо летіти птахові на одному крилі, так і людство не розів’ється, відки-даючи тисячолітні досягнення древніх. Індія занадто захопилася трансцендентним, Європа глибоко загрузла в техніцизмі. І там і тут — тупики. Я вирішив оволодіти науковою думкою Заходу і глибоко вивчити йогу. Доля послала мені ґуру-вчителя. В Сіккімі, на лоні величних гір, в тихому ашрамі я вивчав йогу…
— Що таке йога, Свамі? — не стримався Михайло. — Я не стрічав книг про йогів. Лише вчитель казав на уроках, що це якась містична секта…
— Нічого містичного, — усміхнувся індус. — Наука про людину. Точний переклад — зв’язок.
— З ким зв’язок?
— Людини з людиною. Людини з суспільством. Людини з Космосом. Людини з Богом, якщо ти віриш у нього…
— А хіба може бути йог невіруючий?
— Всі в щось вірять, — сказав Свамі. — Отже, йога — боротьба за єдність, за розуміння єдності…
— По-моєму, єдність — химера, — промовив зітхнувши Гаррі. Він пригасив недокурок, поклав у кишеню френча. — Все досягалося індивідуалізацією. Де єдність — там юрба!..
— Ну це ти загнув, — сказав обурено Михайло. — Тоді що — кожен сам по собі? Так фашисти діють…
— Якраз фашисти діють єдиним фронтом, — злісно усміхнувся американець. — Не те, що ми. Францію оддали, всю Європу оддали. Ви його пустили аж до Кавказу…
— Тихо, — попросив Свамі. — Ви заплуталися, друзі. Залежно, яка єдність. У темних сил не єдність, а інтеграція, об’єднання, що ґрунтується на страху, на злобі. Справжня єдність — в гармонії, в спільній меті. Індивідуалізація, до речі, теж не суперечить єдності. Хай єднаються індивідуалізовані особи, народи, групи людей. Ось ми — такі різні, а друзі ж?
— Правда твоя, — засміявся американець, подаючи руку Свамі. — Хай єднаються всі, аби лише не втрачали свободу…
— Щоб щось втратити, треба мати, — сказав індус. — Хто має свободу? Весь світ у рабстві. Йому ще належить знайти свободу. То — найвище завдання всіх філософій, релігій, соціальних утопій. Але ж я ухилився, хочу закінчити про себе. Я мусив стати
