Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

– Таке враження, що я зараз говорю з Райрашем, – батько обхопив голову руками і прикрив повіки. – Слово в слово... Не можна, Раше. Усе це я вже бачив. Той, хто слідкує за народженням хранительки завжди на крок попереду.

– Дурниці. Ви просто зазнали невдачі і вирішили сховатися. – зневажливо виплюнув Раш. – Сховатися від розслідування смерті мого батька, вбивства Хранительки. Ви навіть долею доньки вирішили пожертвувати, її правом на крила, щоб знову сховатися. Я маю намір все ж таки знайти того, хто не дає вилетіти Хранительці.

– Думаєш, я не хотів цього? Думаєш, не шукав? – Батько спрямував на Раша немиготливий погляд. – Упродовж усіх цих років це було єдиним моїм бажанням. Щоб убезпечити Шейлін, але... П'ять років тому... Дженарра сказала тобі. Передбачила? Дракониця все одно не стане на крило!

Усередині щось здригнулося. Невже...?

– Що? Це правда? Раш?!

– Будь-яке передбачення – лише ймовірність подій. – твердо викарбував Раш. – Дженарра служила Хранителям все своє життя. І не сказала б того, чому я не зміг би запобігти!

– Райраш не зміг.

– Я не Райраш! – чоловік гаркнув так, що від його рику задзвеніли шибки у віконних рамах.

– Але ж такий упертий! – у голосі батька залунав драконів рик.

Добром ця розмова не скінчиться! Потрібно терміново щось робити.

– Припиніть! ОБИДВА! – Зробила пару кроків уперед і встала між ними, а потім розвернулася обличчям до батька. – Я поки що жива і дракониця теж! Батько! Розкажи, що сталося минулого разу! Розкажи все, що тобі відомо!

– Це довга розмова! – втомлено зронив батько, опустивши погляд.

– У цій кімнаті ніхто нікуди не поспішає.

Тайраш мовчки відвернувся, наблизився до столика з напоями, але в якусь мить передумав і просто сів на диван зчепивши пальці в замок, спостерігаючи за батьком. Я опустилася у крісло.

– Що ж. Добре. Тайраш! Ти маєш пам'ятати Климентину Хендеррсон? Вона була найчастішим гостем у вашому будинку.

– Неясно, – Раш ледь помітно кивнув.

– Не буду вдаватися в подробиці того, як нам вдалося дізнатися появу, скажу тільки, що Тіна була тією самою Хранителькою, – батько спрямував затуманений погляд кудись у далечінь, пустившись у такі болючі для нього спогади. – Дженарра попередила Райраша, що дівчина втратить крила. Але він так само, як і ти, сподівався обдурити долю. І в один із днів Тіна просто зникла! Ми знайшли її за добу, але... нас випередили. Вона так і не стала на крило. Після загибелі Тіни ми з Райрашем... не спілкувалися довгий час. Він пішов з головою в розслідування, відмовився від сім'ї, друзів, став іншим драконом. Але якось він сам вийшов на зв'язок і повідомив, що натрапив на слід. І знову почалася ця гонка за примарою. Факти, зачіпки, магічні сліди – все вказувало на людських магів, але, на жаль, прямих доказів для оголошення війни не було! Й слава Вічному вогню. Драконяча раса вже не настільки сильна як раніше. Та й люди… Їх з кожним днем ​​все більше і більше, їхні маги сильніші й сильніші. І вони не гребують звертатися до темної сторони. Некроманти, чорнокнижники, маги крові… Невідомо, хто б програв у цій війні. І я розумію, чому Владика відтягував з рішенням, покладаючи надії на розслідування Райраша. Адже він єдиний, хто сумнівався у причетності людей до вбивств Хранительки. А потім слід убивці привів Райраша в Сірі землі. Він щось знайшов... Я, звісно ж, вирушив разом з ним, але... Сірі землі самі по собі не найкраще місце. Воно поглинає будь-яку життєву енергію. Кажуть, ще до смерті першої Хранительки – це були вічно квітучі сади. Але на той момент... Ми не могли обернутись. Я відчув присутність дивної сильної магії. Ні на що не схожої, темної... А потім небо пронизав яскравий спалах, наринув біль... Більше я нічого не пам'ятав. Прийшов до тями ледь живий у піщаних драконів. А Райраш того дня... зник у пісках. Його тіло знайшли пізніше... Це був сильний магічний вплив, – в очах батька блищали сльози, і він перевів погляд на мене. – Я хотів уберегти вас від повторення наших помилок. Це все... безглуздо! Те, що призначено – змінити просто неможливо!

– Я так не вважаю! – перервавши тяжке мовчання, різко відрубав Раш. – Якщо вам не вдалося, то це нічого не означає! І я не збираюся сидіти склавши руки!