Заміж? Не піду! - Енжі Собран
Пару хвилин я вишукувала в цій штовханині знайомі обличчя, але нікого так і не побачила. Зате зрозуміла, що кілька принців стовпилися біля двох, які валяли один одного в пилу. Нагадавши собі про те, що коли б'ються двоє третій зайвий, вже хотіла обійти групку вболівальників сьомою дорогою, але тут з'їхав капюшона одного з забіяк та майнула запилена, але від цього не менш впізнавана верхівка принца Джана-Одувана.
На мить пригальмувала, оцінюючи ситуацію. Незважаючи на невелике зріст та відсутність купи м'язів, Джан був в рази гнучкіше і стрімкіше, щоб уже зараз можна було однозначно заявити про перемогу. Громіздкому супротивнику просто нічого було протиставити вислизнувшому з чергового захоплення верткому Одувану. І техніка його бою мені подобалася – було в ній щось брюсліевське і джекічанське. Мені до такого ще рости і рости.
Завмерла від захвату, коли Джан спритно провів серію непомітних в своїй блискавичній швидкості ударів та плавно перетік в чергову позицію.
Двоє принців, що спостерігали за бійкою, зробили крок вперед, обмінюючись швидкими поглядами. Придивившись, дізналася задір з їдальні, а переможений, отже, Громила... Ех, не хотіла ж втручатися, але троє на одного якось не спортивно.
- О, Джан, ось ти де. Розважаєшся? - підходячи ближче, покликала я Одувана, який попереджуючим поглядом нагородив парочку. - І що за привід?
- Та так. Не могли вирішити, хто перший через річку перебереться, - відповів мені Джан, обтрушуючи пил з одягу легким махом руки.
- Це через ось цю чи що? - кивнула я в сторону річки. - І як зібралися перебиратися?
- Та на човні. Он стоїть, - вказав один із спостерігачів за бійкою принців, виростаючи поруч з нами.
- Мммм, - ледве стримала сміх я, помітивши дерев'яний човник, що причаївся в кущах. - Ну, так нехай пливуть першими. Раз їм не страшно, - запропонувала я, озираючись на всі боки, але не знаходячи нічого хоча б віддалено нагадувало те, чим можна скористатися для переходу.
- Ти серйозно? Хочеш, щоб вони першими пройшли останнє випробування? - звивши брови, запитав Джан, а я раптом замислилася про ступінь освіченості місцевих принців.
- Вони не пройдуть, - спокійно зауважила я, розмірковуючи про таких очевидних лисинах.
Поки ми з Джаном перемовлялися, парочка встигла підхопити попід пахви третього (все ж добре його Одуван обробив) і бігом кинулася до причаленого на березі човна.
- Стійте, - закричала я, побачивши, що вони всерйоз мчать назустріч вогненній лаві. - Та, стійте ж, придурки, - вилаялася з досади, коли один з них повернувся і зігнув руку в одвічному жесті.
Потрібно буде у Трея запитати, це мене послали або подякували зараз, а то мало які складнощі перекладу можуть виникнути.
- Так, зупиніться ж, - вигукнула я, зриваючись з місця і несучись туди, де хлопці вже влаштовували в човен свого друга.
Добігла я, до того моменту як вони, сопучи, почали зіштовхувати човен в воду. Відштовхнула одного вже готового зробити крок в лаву на пісок. Джан, якимось дивом опинився поряд, штовхнув другого.
- Витягуємо його. Швидко! - розпорядилася я, крокуючи в уже наполовину спущений човен, ніс якого зайнявся яскравим полум’ям.
Смикнула за руку величезне тіло ...
- Не чіпай мене!
- Ідіот! Згоріти заживо вирішив? - вилаялася крізь зціплені зуби, борючись з Громилою, який відмахувався від мене.
Хтось огрів його по голові, і той миттю обвіс, а я хитнулася і трохи не сіла. Важенний бугай. Хтось перехопив, утримуючи мене міцною рукою.
Вистрибувала вже з охопленого вогнем човна, опаливши ноги:
- На пісок його! Крутите, - збиваючи вогонь з полихнувших штанів, волала я, бачачи, що по Громилові полум'я злітає просто з космічною швидкістю.
А я-то сподівалася – в вогні не горить, у воді не тоне ...
Загасивши штанини, озирнулася. Громила лежав і стогнав, парочка хлопців, в одному з яких я впізнала недавнього порадника, і мабуть допомагали в евакуації, світили обгорілими штанцями. Човен, що зайнявся подібно сірнику, догорав в стороні.
- Що це було? - запитав один з принців і всі як по команді вилупилися на мене.
- Вам, що вчителі не розповідали, що потрапивши в рідку лаву можна згоріти в лічені секунди?
- Лаву? - перепитало відразу кілька голосів, переводячи погляд з мене на річку.
- Лаву, - повторила я.
- Але при чому тут лава, якщо це звичайна вода? - поцікавився хтось невпевнено.
- Вода? - прийшла моя черга дивуватися.
- Вода, - повторив Джан, задумливо роздивляючись моє обличчя.
Від цього пильного погляду стало ніяково. На хвилину навіть здалося, що Одуван здогадався про те, хто я така насправді.
- Ти бачиш крізь ілюзії, - констатував він після невеликої затримки.
Пересмикнула плечами. Я зараз ні в чому не була впевнена. А кожна зайва хвилина перебування в цьому місці наштовхувало на бажання терти ніс і повторювати за Алісою:
- Все дивніше та дивніше.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно