Останній берег - Урсула К. Ле Гуїн

— Залазьте! — повторив Калесин мовою Створення.

Арен підвівся, допоміг стати на ноги Гедові, і чарівник, спираючись на плече юнака, почав поволі спинатися вгору неймовірною "драбиною". Зрештою вони обидва вмостилися на лускатому зашийку дракона — Гед попереду, Арен — позаду, щоби підтримувати мага. У надрах могутнього драконового тіла вирував вогонь життя, і, притиснувшись до луски, вони враз відчули, як їх проймає життєдайне тепло.

Тимчасом Арен зауважив, що вони забули прихопити з собою тисову патерицю Архімага. Палиця лежала на березі, присипана піском, і море тихцем скрадалося до неї, ніби збираючись її поцупити. Юнак уже зібрався побігти за патерицею, але Гед зупинив його.

— Облиш, Лебанене! Всю мою магічну силу висмоктало оте пересохле річище... Тепер я більше не чарівник.

Дракон обернувся і скоса поглянув на них; у його вузьких очах жеврів древній сміх. Ніхто не міг визначити стать Калесина, і так само неможливо було дізнатися, про що думає ця древня істота. Калесин повагом підняв велетенські крила. Вони були не золотавими, як в Орм-Ембара, а червоними, багряними, наче кров або тонкі шовки Лорбанері. Обережно, щоб не поскидати на землю своїх змарнілих "вершників", дракон напружив свої величезні лапи і легко, наче кіт, відштовхнувся від землі, відтак змахнув крильми і почав здійматися над туманом, що клубочився над Селідором.

Розправивши пурпурові крила у сутінковому небі, Калесин зробив коло над безмежними просторами Відкритого моря і впевнено повернув на схід.

* * *

Серед літа мешканці острова Уллі бачили, як понад самим морем низько пролітав величезний дракон. Потім його зауважили на островах Усідеро і над північною околицею Онтуеґо. І хоча мешканці Західних широт страшенно бояться драконів, позаяк надто добре знають, на що здатні ці бестії, та все ж після того, як цей дракон спокійно пролетів собі мимо, люди вибралися зі своїх криївок і, проводжаючи ящера поглядом, говорили: "Ти ба, а ми думали, що дракони вже вимерли! Хтозна, може, й маги ще не скрізь перевелися? Але ж і гарно він летів, цей дракон! Може, це сам Найдревніший?"

А от, де саме Калесин зупинявся на нічліг, не бачив ніхто. Втім, у Західних широтах не бракує безлюдних островів, вкритих лісами та дикими горами, — там може непомітно приземлитися навіть ціла зграя драконів!

Зате коли дракон з'явився у небі над архіпелагом Дев'яносто островів, тамтешні мешканці мало не збожеволіли від жаху. Чоловіки щосили налягали на весла, маневруючи поміж крихітними острівцями і репетуючи: "Ховайтеся! Ховайтеся! Пендорський дракон порушив своє слово! Архімаг загинув, і дракон летить сюди, щоб пожерти нас, наче мух!"

Не приземляючись і навіть не дивлячись униз, величезний сталевий змій пролетів над островами, над містечками та хуторами, не змарнувавши навіть жарини свого полум'яного подиху для настрашки цих жалюгідних людців. Так само Калесин промчав над Ґеатом і Сердом, перетнув простори Внутрішнього моря, і врешті перед очима змучених мандрівців із туману виринув острів Роук.

Ще ніколи в історії людства жоден із драконів не наважувався штурмувати всі видимі та незримі перепони, які надійно захищали цей острів. Натомість Калесин, анітрохи не вагаючись, неквапно полетів над західним узбережжям острова Мудреців, над його деревами і полями, прямуючи до зеленого чарівного пагорба, що височіє над містом Твіль. І там він нарешті м'яко опустився на землю, склав червоні крила за спиною, а тоді звично згорбився, зіщулився й завмер.

З Обителі Мудреців до пагорба мерщій кинулися школярі. У цю мить їх ніщо не могло би зупинити. І все ж досвідчені Майстри зуміли випередити прудконогу молодь — чаклуни опинилися на вершині пагорба раніше за своїх учнів. Сяяло на сонці біляве волосся Майстра-Формотворця — при такій оказії навіть він вийшов зі свого Саду. Біля нього стояв Перетворець, який повернувся на Роук лише позаминулої ночі — перетворившись на чайку, чаклун ледве долетів додому, поранивши крило і вкрай знесилившись. До того ж він надто довго перебував у полоні власного закляття і не відразу зміг повернути собі людську подобу; лише тієї ночі, коли Гед відновив порушену Рівновагу, Перетворець знову став людиною. Навіть немічний Майстер-Приворотник, котрий лише вчора підвівся з ліжка, також зумів перенестися на пагорб раніше від своїх учнів. Поруч із ним стояв Воротар. Інші Майстер теж були тут.

Вони стояли і дивилися, як Арен із Гедом, підтримуючи один одного, злазять зі спини дракона. Калесин, як із каменю витесаний, непорушно лежав на землі, чекаючи, доки "вершники" сповзуть із його спини і стануть поряд. Архімаг звернувся до дракона, і той, ледь нахиливши голову, щось коротко йому відповів. Ті, хто це бачив, помітили, що в жовтих очах ящера тихо жевріє холодна жарина сміху. А ті, хто розумів Істинну Мову, почули слова Калесина:

— Я приніс молодого Короля у його королівство, а старого чаклуна — додому.

— Мені потрібно трохи далі, Калесине, — заперечив Гед. — Я ще не добрався додому. — Він окинув поглядом залиті сонцем дахи та вежі Обителі Мудреців і ледь помітно усміхнувся. Тоді обернувся до Арена, котрий стояв поряд із ним, високий і стрункий, у пошарпаному вбранні, ще не зовсім твердо тримаючись на ногах від утоми після виснажливої мандрівки. Всі бачили, як Гед став перед ним навколішки і схилив свою сиву голову.

Відтак підвівся, поцілував юнака і сказав:

— Мій повелителю і любий товаришу, коли ти посядеш свій трон у Хавнорі, нехай твоє правління буде довгим і справедливим!

Він ще раз поглянув на Майстрів і молодих чаклунів, на юних учнів і простих міщан, що зібралися на схилах і біля підніжжя Пагорба. Обличчя його було спокійним, а в очах танцював пломінець усмішки, схожої на ту, що ховалася в очах Калесина. Відтак він знову, схопившись за плече дракона, видерся йому на спину і вмостився між велетенськими крилами. З оглушливим гуркотом розпростерлися червоні крила, і Калесин злетів у небо. З драконової паші війнуло полум'ям і димом, а від помаху велетенських крил у морі знялася висока хвиля. Дракон облетів навколо пагорба і подався на північний захід, туди, де над морем височить гористий острів Ґонт.

— Він зробив усе, що мав зробити. І тепер повертається додому, — посміхаючись, промовив Воротар.

Люди довго дивилися услід драконові, що летів між небом і морем, аж поки той остаточно не розчинився у далекому мареві.

* * *

У "Гедових подвигах" сказано, що колишній Архімаг прибув на коронацію Короля Земномор'я, яка відбулася