Ловці думок - Любов Відута
…Звечоріло. На місце зустрічі першим прийшов Дік із якимось товаришем. «Мабуть, укладач угод», — подумав Ештон. Із тих укладачів, які пообіцяли хлопцю допомогу, прийшло троє. Найдовше чекали Дервіша. Хотіли вирушати без нього, бо вже западали густі сутінки. Нарешті він вигулькнув з-за рогу й здивовано помітив, що замість Ештона й Діка його зустрів гурт.
— То я так розумію, що ми познаходили всіх, кого шукали, — зрадів Дервіш. — То ходімо вже.
— О, то й ти не сам! — Дік помітив хлопчика, який визирав з-за Дервішевої спини.
Ештон призупинився, щоби роздивитися хлопчака, і не повірив очам — до нього посміхалася Арніка, одягнена в дорожній хлопчачий одяг. Ештон схопив її за руки:
— Як ти?..
По тому звернувся до Дервіша:
— Як тобі вдалося?
— Хм… — той удавано запишався й зробив крок уперед, підкрутив вуса і реготнув: — Та по всьому ярмарку шукав дівчину, яка погодилася б вийти за тебе заміж. А знайшов оце хлоп’я, що назвалося твоїм товаришем.
Усі зареготали разом із веселуном і вирушили в дорогу. Невдовзі гурт дістався до мапи переміщень. Ештон тицьнув пальцем у місце, найближче до школи ловців. Усі стали на ваги перед мапою, і на скриньці з’явилася кількість кульок, які потрібно було до неї закинути як плату за переміщення. Ештон із Діком дістали кульки з наплічників і закинули в скриньку. Переміщення відбувалося трохи повільніше, ніж завжди. Прозорий з усіх боків циліндр рухався спочатку вгору, а потім наче шмигонув кудись убік, але майже відразу призупинився й миттєво помчав донизу. Невдовзі друзі вже стояли неподалік від потрібної їм вулиці.
У ловецькій школі
…До школи ловців увійшли гамірним дружнім гуртом, із чудовим настроєм. Їх радо зустріло чимале товариство. У їдальні вже понакривали столи, а в кутку стояли кілька карлиць, готових допомогти гостям. Та всі спочатку вирішили обговорити те, заради чого, власне, зібралися. Поки в кабінет доносили додаткові стільці, директор повів укладачів угод на невелику екскурсію, під час якої хвалив учнів, випускників закладу й навіть архітекторів, що створили ці будівлі. Дік із Дервішем витратили вільний час на короткий перепочинок, а Ештон провів свого «товариша» в одну з кімнат, де Арніка змогла б перевдягнутися. Він чатував під дверима, знову відчуваючи щастя. Але воно було знову інше, ніж усі ті емоції, які юнак переживав досі. Його багатолике щастя розросталося, множилося, змінювалося.
…Арніка вийшла з кімнати, і Ештон не впізнав її. Такою він дівчину не бачив ніколи — у довгій сукні вона скидалася на заможну містянку на прогулянці. Куди й поділася широка дорожня торба, перекинута через плече, і мішкуватий хлопчачий одяг! Ештон заціпенів на місці й від хвилювання не знав, що сказати. Але іноді й слів не треба — погляди бувають красномовнішими. Юнак прагнув безкінечно довго захоплюватися, милуватися нею. Аж смішно, справді. Але іноді таке трапляється і з ловцями думок.
— Ходімо? — вивела його зі ступору Арніка.
— Так. Ти чудова, — нарешті отямився Ештон.
Юнак подав Арніці руку, і вони вийшли з кімнати.
У кабінеті всі чекали лише на них. Дервіш тішився найбільше, адже саме він знайшов Арніку. А один із укладачів угод, схоже, лише тепер зрозумів, що ця красуня й той хлопчак, якого привів Дервіш, — одна й та сама людина, дочка Чиста. Коли емоції вщухли, директор розпочав промову:
— Сьогодні особливий день. Уперше за останні роки укладачі угод завітали до ловецької школи, і я дуже радий вітати таке шановане товариство. Ловці й викладачі об’єдналися, і це дуже важливо. Мусимо визнати, що причина нашого єднання трагічна. Шкода, що ми порозумілися запізно. А щодо того, що зараз відбувається в нашому світі, то «Nihil tarn alte natura constituit, quo virtus non possit eniti».[17]
І це закономірно — усе буде подолано. І ще я впевнений, що непорозумінь у нас не буде! Наша дружба і взаємодопомога процвітатимуть. Проте є моменти, коли наші емоції важливіші за прагматизм. Точніше, — директор подивився на незнайомця, що сидів поруч із ним, — точніше, я хотів сказати, що розуму не обійтися без емоцій, а емоціям неможливо без розуму. Так би мовити, вони одне в одному знаходять perfugium.[18] Поруч зі мною — давній знайомий, я навіть сказав би, учорашній конкуренту змаганні з важливості професії. Маю честь вітати мого друга дитинства, дорогого гостя — директора школи укладачів угод.
— Вітаю всіх, — тихо заговорив гість. — Вдячний за запрошення й відразу скажу, що мав би вибачитися за те, що не я зорганізував таку зустріч. Я знаю, якою справою займався Чист перед смертю. На жаль, не можу розголошувати — це міг би зробити тільки він або хтось із його рідних. До того часу, поки Верховна охорона не прослухала будинкового запису, Арніка, дочка Чиста, була в небезпеці — без цього запису ніхто не міг би довести, що дівчина не винна. Не розумію, чому вони зволікали. Спочатку Колос, товариш Чиста, поручився за неї. Я теж. Це означає, що коли Арніка не знайшлася б, ми відповідали б за її провини, доки Верховна охорона не підтвердила б її невинність. Не вдаватимуся в подробиці, та тепер частина записів у нас є, і Арніці нічого не загрожує. Отже, Верховна охорона вважає, що будинкові записи достатньо переконливі. Тепер про Клізі…
Арніка зробила застережний рух рукою:
— У мене є батькові кульки й записи в скриньці збігів. Ми можемо їх зараз переглянути — у ловців є така можливість. І до листа зі скриньки збігів у мене є ключ, тож я можу зараз її відкрити.
Ештон вийняв зчитувач, і Арніка заклала до нього кульки, залишені батьком. Одна за одною із хмарки виринали постаті. Спочатку прийшов посланець від Правителя з проханням узятися за досить делікатну справу щодо вершинних, яких звинуватили в змові:
— Справа давня, і її розкриття може бути доволі небезпечним, — попередив посланець.
— Я готовий узятися за неї, щоб довести правоту родин, — відповів Чист. — Але вона може зачепити тих, хто зараз вищий від мене. Мені потрібно знати, що я, моя дочка й усі,
