Камертон Дажбога - Олександр Павлович Бердник

— Розумію, розумію. Тоді фраза: «І спочив Бог від справ Своїх» — означає, що Вітець перелився у Дітей Своїх, у людство.

— Не лише Вітець, а всі іпостасі Джерела Буття. І Син, і Дух Святий.

— Диво дивне. Тоді роз’яснюється вся подальша історія Ветхого Заповіту і Нового Заповіту.

— Благо тобі, якщо зрозумів. Це означатиме, що Дух Віт-ця повертається з далеких мандрів і настане пора очищення винограднику від лукавих орендарів. Запитуй, запитуй…

— Хто ж тоді з’являється в подальших главах Книги Книг? Хто ліпить Адама з глини, а Єву з ребра Адамового? Адже Першолюди вже були сформовані за образом і подобою Найвищого?!

— Так, Діти Зірниці Творення отримали всю потенцію Вітця, як отримує кожне зерно всю силу й можливість тієї рослини, яка його породила. Проте є Об’єднаний Дух творя-щих Батьків, а є Об’єднаний Дух руйнівних Батьків.

— Тоді ми приходимо до дуалізму? Рівноцінність зла й добра, ненависті й любові? Бога й Сатани?

— Помилкове уявлення. Творящий вектор спрямований у глибини Вічності. Руйнівний вектор, породивши час, сам прирікає себе на вичерпність, на конечність.

— Отже, той, хто формував людину тілесну, був Духом руйнацій?

— Суди по плодах. Я давно це сказав.

— Саме тому ти назвав цього Лжебога ЛЮДИНОВБИВЦЕЮ, який не встояв у істині?

— Так. Кожен його крок був сповнений провокування і погрози. Юне людство Землі було застрахане і стало маріонеткою узурпатора. Кожен історичний цикл заглиблював мислячих істот у все глибші лабіринти безтямності, а Господаря Сфери — оповивав ореолом злоби, обману і лукавства.

— Тепер розумію: Дух Вітця віддав себе для народження великої людської сім’ї любові, а дух Узурпатора грубо захопив владу на вселюдському кораблі і змусив поклонятися Богові зовнішньому, грізному, мстивому!

— Так.

— Тоді ти прийшов не з міфічних небесних висот, а з самої глибини Вселюдського Духу?

— Смішний мій друже! Адже це перші мої слова: «Царство Боже внутрі вас».

— О проклята інерція тужавого земного розуму! Кого ж тоді слід величати Твоїм Вітцем?

— Як і досі — Дух Вічного Життя, Об’єднаний Дух творящих Батьків.

— А чи був у тебе земний батько?

— Звичайно, як і в кожного сина людського. Дивні люди: самі засуджують покриток, а мою генеалогію спотворили до абсурду. Все було просто і прекрасно. В ту пору світ клекотів передчуттям приходу Месії, Спасителя. Мудрий Йосип розповідав юній Марії легенди віку про грядуще Боже Дитя. І така любов до Небесного Світу радості переповнила серце чистої дівчини, що вона покохала зрілого чоловіка, а мій Дух об’єднав чудову пару нерушимим шлюбом. Народилося земне дитя від любові земного подружжя і моєї волі — здійснити сподівання Об’єднаного Духу Батьків. Те, що залишилося в текстах відомих переказів, — творчість обмеженого розуму тих або інших фанатиків. Кожен бачить такого Бога, якого заслуговує!..

— Тепер я розумію таємницю появи в тій або іншій сфері буття Образу Грізного Бога. В інформаційному джерелі Всесвіту, окрім творящих потоків, є струмки руйнівного духу давніх цивілізацій. Вони намагаються вплести себе до животворного річища нормальної Еволюції, як це роблять віруси в тілі земної людини. І тоді в ноосфері з’являється своєрідна ракова психопухлина. Вона домінує над течією життя, зупиняє всі спроби одужання. Як же одужати людям, як усунути цю пухлину? Атеїзм пробував цілком позбавитися від ідеї Бога, але ми впали ще глибше у безодню абсурду.

— Просто ноосферна пухлина перекочувала в проявлений світ. Метастази пронизали всі рівні буття.

— Який же вихід?

— Збагнути повною силою те, що я сказав ще дві тисячі літ тому: «Царство Боже впутрі вас». Люди ще досі відчужують Бога від себе. Вони нагородили храмів, ікон, ритуалів, молитов, табу, обрядів, щоб заглушити голос Богав собі. Вони жахаються самої думки про те, що творяща Божа Воля, як могутня пружина, напружена в їхньому серці, в розумі, в почутті, в інтуїції, у волі, у любові. Вони готові слухати голос Антагоніста, Антилогоса, виконують його волю невпинно, щоденно, навіть не помічаючи цього. Безперервні війни, злочини, руйнації, взаємна ненависть, жадібність до ілюзорних зовнішніх благ, сліпота до очевидних законів краси і Преображення, які демонструє їм Мати Природа, — все це несе біль, страждання, муку, але ж не зупиняє течії злоби.

— Ти сказав, що грядущий прихід Христа буде як колективне Воскресіння мільйонів Христів, посіяних тобою у ниву людства. Саме тоді спопелиться Дух Руйнівних Батьків? Тоді відбудеться великий відбір і розділення?

— Так. Ти пам’ятаєш, що я сказав Івану на Голгофі? І своїй любій Матінці теж?

— Пам’ятаю. «Ось Матір твоя. Ось син твій».

— Тим самим Пречиста Діва стала Матір’ю всіх творящих людських душ через Івана. Тим самим всі творящі душі прилучаються до єдиної Божої Сім’ї. Ти розумієш, який вражаючий важіль всемогутності Ноосфера передала земним поколінням? Чому ж задрімав так тяжко людський дух, чекаючи допомоги від Бога, який в глибині власного єства?! Чому захололо людське серце, яке повинне б стати іскрою Вселенського Вітцівського Серця?

— Ти згадав про серце як про символ?

— Інакше. Серце — альтернатива інтелекту. Інформація у вашій сфері визначається як потік знання певної насиченості.

— А насправді — що ж таке Логос-Слово?

— Самобуття. Саморозкриття. Простий приклад: хіба зерно, щоб зростити з себе рослину, отримує інформацію десь збоку? Хіба є якісь закони саморозвитку зерна, окрім тих, що втаємничені в генах його? А людина шукає «знання» де завгодно — у зоряних просторах, у надрах елементів, у глибинах мікросвітів, у теоретичних спекуляціях, — але не в своєму серці, тобто — у власному ядрі Буття, в Оселі Вітця.

— Ти стверджуєш, що серце не лише орган кроводинаміки, а й сингулярна точка Буттєвості?

— Думай простіше: серце — престол Бога. Серце має втаємничені артерії зв’язку з усіма серцями живих істот Всесвіту, з серцями елементарних часток, з серцями зірок, планет і далеких сфер існування. Через серце люди зможуть повернутися до Першобуття, здолати вікову розтерзаність Буття, об’єднати відчужені світи полум’ям Любові.