Казки Чаробору - Ольга Соболєва

- Що далі? Замішувати?

Але Баюн хитро посміхнувся:

- Скажи «Діжа, тісто на пиріг міси».

Ярослава недовірливо дивилася на співрозмовника, але той ствердно кивнув.

- Діжа, тісто на пиріг міси, - несміливо промовила дівчина.

Дерев'яна миска злегка підскочила і почала хвацько замішувати тісто. У повітря раз по раз злітали невеликі хмарки борошна, хлюпалися яйця з молоком, а шовковиця, витаючи в повітрі, чекала свого часу і пірнула вглиб у самому кінці чарівного процесу. Ярослава ж стояла з відкритим ротом, проте радісно заплескала в долоні, коли в діжі сформувався округлий пиріг. Далі за вказівкою Баюна вона вигребла з печі вугілля, акуратно поклала дрова і поставила в гирлі покладений на деко пиріг. Лише коротке «Пічка, пиріг випікай» і через годину на столі красувалася ароматна рум'яна випічка.

Вхідні двері рипнули - і на порозі з'явилася Ягинішна.

- От і славно, - посміхнулася вона, - вчасно я наспіла. Зараз чаювати сядемо.

- А самовар теж чарівний? – поцікавилася Ярослава.

- Звичайно, - підтвердила Ягинішна. – Я його якось на Кудикиній горі за молодильне яблучко виміняла. Не прогадала, - старенька ласкаво протерла мідний бік посудини.

Чаювання затяглося ближче до півночі. Ох і наслухалася Ярослава чарівних історій: про дзеркало, що говорить, кікімор, про богатирів та онуків Змія Горинича, шапку-невидимку, клубок-дороговказ, скатертини-самобранки, птахів Сирин і навіть про біло-горючий камінь Латир.

- Стільки всього, - обізвалась дівчина, розтираючи сонні очі. - Я так не запам'ятаю. Може є якийсь довідник чи посібник?

Ягинішна багатозначно подивилася на кота:

- Чи не залишилося чогось з університету? Бачиш, як моя помічниця зацікавилася! Буде з неї толк.

- Ну-у ... - Баюн замислився. – Може, якісь конспекти та й завалялися.

- Отже, приймай в учениці! – радісно плеснула себе по колінах старенька.

– Тільки мені завтра Матвію в майстерні треба допомогти, – позіхнула Ярослава.

- А це якраз до речі, - знову озвалася Ягинішна. - У них злидні завелися. Так всю сім'ю винищити можуть.

- Що за злидні? – не зрозуміла дівчина.

- Розкажу завтра. Все завтра. А зараз ти йди спи, моя хороша.

Ярослава й не пам'ятала, як дісталася до ліжка, але їй одразу ж наснився такий гарний сон. Наче вони зі Білоснігою говорили біля вогнища. От би знову зустрітись.

***

Баюн голосно чхнув. Де це бачено, вченому коту в пилюці копатися? Він же не архівіст чи археолог! Треба б домовому догану зробити - зовсім горище запустив. Хоча, знаючи, який Якуб «не» злопам’ятний… Він тільки господиню садиби, тобто Ягинішну, і визнає. Ще б! Який домовик Бабу Ягу не послухається? Та Якуб слухається її більше з поваги й любові - справжня Ягинішна дуже добра жіночка. Навіть Ярославу собі в помічниці взяла, хоч та й не тутешня. А що? Влітку роботи багато: трави збирати, за чарівними істотами доглядати, всякі обряди проводити. Ще й Чорнобог має нагрянути сонце красти, але щось лиходій зволікає уже який тиждень. Вочевидь щось грандіозне замислив. А те, що Ярослава спочатку і не здогадувалася до кого на роботу потрапила, то це не біда – дівчині вже все розповіли. Ох і хвилювалася тоді Ягинішна, думала, що втече дівчисько назад у місто.

Баюн знову чхнув, але домового лаяти передумав. Той днями на Ярославу образився і не пустив додому. Добре, що дівчисько тямуще, а то так би й сиділо на вулиці до самої ночі. Благо, зараз помирилися і в хаті тиша, спокій та смачні пироги. На останньому спогаді, Баюн облизнувся.

- Що тут у мене з університету лишилося? - сам себе запитав учений кіт, риючись у великій скрині.

Там лежало все його приладдя зі студентських часів. Оскільки у котів не руки, а лапи, то й конспектів, вважай, не лишилося – все в пам'яті тримати доводилося. Так, такі вони, вчені коти, розумні! Баюн самовдоволено муркнув своїй же похвалі і зашурхотів грамотами. Одна, друга, третя ... Ні, все не те! Він і так знає, який молодець. Знайти хоча б щось, щоби можна було лекцію прочитати. У пам'яті багато було, але деякі речі не заважало б і освіжити. Для точності.

Навіщо Баюну читати лекцію? Якщо Ягінішна помічницю собі взяла, то й навчити її не завадить. Ну, а кому, як не вченому коту, це робити треба? Дівчина цікава до чарів, любить різні казки збирати, та тільки там все перекручено і пересказано. На те вони й казки.

- Не може бути! – радісно вигукнув кіт.

На самому дні скрині лежала пара бібліотечних книг. Звичайно, по-хорошому, потрібно було б сказати: «Айайай, Баюне! Так не можна! Книги взяв та не повернув! А ще золотий випускник, називається... Соромно має бути!». Але два чесно забуті підручники трапились під лапу, дуже доречно. Та ще й які – «Історія чарівництва» і «Посібник чарівно-казкових істот». Ідеально! Тепер Баюн готовий розпочати свою кар'єру лектора. А що? Йому матуся завжди передрікала велике майбутнє. Хоча воно і не дивно, кіт, що говорить, як-не-як.