💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Список бажань - Йон Колфер

Список бажань - Йон Колфер

Читаємо онлайн Список бажань - Йон Колфер
І за першої-ліпшої нагоди одразу ж помститься вітчимові.

— Ага. То що робимо?

Гопові електронні губи скривилися з відрази:

— Чекаємо. Чекаємо і намагаємось не помічати бридкого запаху.

* * *

— Ги-ги, — сміявся Лоурі. — Га-га, ги-ги.

— Та ти впився! — реготала Меґ. І від того їй ставало легше. Відтоді, як вибухнув газовий бак, їй мало випадало сміятися.

— Е ні, — відповів Лоурі, киваючи тремтячим» пальцем, — не впився. Напідпитку. Це різні речі.

Вони знову їхали потягом. На північ у напрямку Дубліна. Пасажири пересідали чимдалі від Лоурі. Старий був п'яний. Від нього добряче тхнуло спиртом, до того ж він усе розмовляв сам із собою.

Зайве казати, що Лоурі так і не скористався тогосвітньою силою Меґ і не вдарив Люстра. Ба більше. Він геть забув про Меґ і випив удвох з колишнім однокласником півпляшки бренді. Вони розійшлись як найвірніші друзі, пообіцявши один одному незабаром зустрітися. Лоурі нізащо не наобіцяв би такого, якби був тверезий. А надто знаючи, що не зможе дотримати слова.

— Отож, у нас є вільне бажання, — мовила Меґ.

— Га? — озвався Лоурі. Він, певно, сказав би: “Що ти маєш на увазі?” Проте таке запитання вимагало забагато зусиль.

— Я не вдарила нікого, так? Отож нам треба виконати якесь бажання замість невиконаного.

— П-правда. Якесь бажання. — Сказане видалось Лоурі таким зворушливим, що він не втримався й заспівав: — Якесь бажа-а-а-а-а-ння-а-а.

Але Меґ не засміялася. Саме тієї миті їй дещо спало на думку.

— А чи можна мені використати твоє бажання?

— Га?

— Хай це бажання буде моїм. Я дуже хочу зацідити в пику комусь.

Лоурі хитро примружився.

— Я знаю кому, — мовив Лоурі і хитренько покивав пальцем. — Я знаю, кого ти хочеш ударити.

— Ти певен?

— Ага. П-певен. Ти хочеш заїхати у Франкову пику.

— Здаюсь, ти вгадав. Ну, то як?

— Добре. Можеш іти й одважити йому. Я не заперечую.

Меґ аж заскавуліла.

— Не можу. Я пробувала. Я можу йти лише туди, куди йдеш ти.

Лоурі розмірковував. Чи, краще сказати, він намагався міркувати, продираючись крізь туман у голові. Врешті-решт він дійшов висновку.

— Гаразд, але за умови…

— Якої? — запитала Меґ, хоча наперед знала, що то за умова.

— Я хочу знати, що він зробив, — відповів Лоурі навдивовижу тверезо. — Я хочу знати, що саме він зробив, щоб ти так зробила.

Меґ зітхнула. Вона ніколи нікому не розповідала про те.

— Не можу, — мовила вона. — Не можу, і край.

— Ну то покажи, — запропонував Лоурі, легенько б’ючи себе по голові.

Меґ закусила губу.

— Як хочеш. Але з твоїм хворим серцем…

— Я ризикну.

— Окей. Але обіцяй не ганятися за мною на тому світі, якщо помреш від серцевого нападу.

Лоурі ледь помітно усміхнувся:

— Обіцяю.

Меґ закасала рукав свого піджака і застромила руку в Макколове вухо.

Лоурі гиготів:

— Лоскітно!

— Не сіпайся, чуєш?! Можеш пошкодити мозок.

Він перестав здригатись.

— Окей. Ось воно.

Лоурі зблід. За ним гналася зграя розлючених регбістів у дівчачих майках.

— Упс, не той спогад.

Меґ заплющила очі й зосередилась. Думай про той день, казала вона собі. Пригадай усе. За день перед тим мені саме минуло дванадцять. Я гуляла так довго, як тільки могла, але надворі було дуже холодно, до того ж дуже хотілося їсти, а йти було більше нікуди…

* * *

Я годинами просиджувала у відеосалоні, переглядаючи фільми на великому екрані. Тріш просила мене вийти з зали, коли на вечірні сеанси приходили люди. Все одно добре. Вона знала Франко. Знала, куди я мусила повертатись.

— Вибач, Меґґі, — сказала вона. — Ти знаєш правила. Хазяїн може перевірити будь-якої хвилини.

Я злізла з підвіконня. Мій зад уже затерп від сидіння.

— Нічого, Тріш. Дякую за “Зіркову дорогу”. Я ще не бачила цього фільму.

— Приходь пізніше. Я тут до дванадцятої.

— Може, прийду. Сама знаєш, від кого це залежить.

Тріш похитала головою.

— Як би я радо провчила цього придурка.

Я кивнула головою:

— Я також.

Я зашморгнула блискавку на куртинці аж під горло і вийшла надвір. Віяв вітер. По всьому місту люди вискакували з машин чи йшли в кав’ярні. Мами йшли разом зі своїми дітьми. Як моя мама колись зі мною. Дивно, будь-що могло нагадати мені маму. Я могла просто собі йти, як раптом спогад про неї зринав у пам’яті. Досить було найменшої дрібнички: хтось пройшовся у светрі, схожому на мамин, чи враз запахло жасмином — улюбленими маминими парфумами.

Я заховалася за свою найхоробрішу маску, щоб ніхто не наважився мене зачепити. У нашому районі доводиться йти насупившись, а то всілякі пацики починають до тебе липнути. Якось один був спробував — я одразу ж бризнула чорнилом йому на груди. Він побіг додому і верещав, як дитинча. Ці фраєри завжди кричать ґвалт, коли зіпсуєш їхній одяг. Важко спокійно дивитися, як по твоїй куртці біжать сині патьоки. Я завжди ношу з собою маркер, про всяк випадок.

Того вечора я довго вешталась туди-сюди, хоч вітер,

Відгуки про книгу Список бажань - Йон Колфер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: