Казки Чаробору - Ольга Соболєва

- Взагалі-то казати «надприродними» неправильно, - вставив своє слово Баюн. - Чари – це частина Трисвіту, а його створили всі боги разом з Матінкою Сирою Землею. Тобто… - але, зустрівшись з незадоволеним поглядом господині дому, замовк. – Так, про це пізніше.

- Чаробор сам обирає собі захисників, - повернулася до попередньої теми Ягинішна. – Та і чародійська сила ще не значить, що хазяйка буде здатна на щось велике.

- Подивись на ту саму Варвару, - не зміг довго мовчати кіт. – Від бабки своєї дістала спадок, а так і не змогла опанувати чарів. Все зі своїми пристрітами носиться і капості робить.

Ярослава на мить вкотре задумалася. Варвара і справді одразу її незлюбила. Невже відчула щось? І арись довірилась їй. Лаз також знищила. Білоснігу знайшла. Ті ж самі русалки одразу її в подружки записали. Тож невже написати книгу про чарівні історії краще, ніж жити серед них?

- Ну так що? – запитала знахарка. – Клянешся?

- Я згодна, - прийняла рішення Ярослава. – Я клянусь, що нікому не напишу і не розповім про Чаробор.

«Хоча це буде дуже важко», - додала подумки дівчина. – «Адже я вже розповіла Марині, що щось в цьому місці не так. До речі, треба було б її заспокоїти.»

- А чи є в нас на сьогодні якісь завдання? – поцікавилася Ярослава, вимальовуючи в голові ймовірний план дій на день.

- Я думаю, ми заслужили відпочинок, - висловив свою думку Баюн, що якраз потягнувся за ароматним пирогом з яблуками.

- Добре, - погодилася знахарка. – Та лише до завтра. Але мусите бути обережними, доки ми з Орестом не дізнаємося за відьму з болота. До речі, Ярославочко, з жителів Роздоріжжя майже ніхто не знає про справжні чари. Степан Степанович і тільки. Так що доведеться тобі навчитися оминати всі ці теми.

- Тоді я піду в пансіонат, - повідомила Ярослава. – Розкажу, що з Білоснігою все добре, зателефоную може батькам. Не хвилюйтеся, про Чаробор і слова не скажу. До речі, а де Рисянка?

Наче розуміючи, що про неї ведуть розмову, кошеня вилізло з-під ковдри, стрімголов скотилася з печі і миттю тицьнулося Ярославі в ноги. За звичкою, вмостивши Рисянку на колінах, дівчина почухала її між вухами. Після чого приготувала суміш і погодувала підопічну.

Закінчивши снідати, Баюн відправився на горище, а Ягинішна попрямувала до лісу, як завжди захопивши з собою гостинець для Ореста. Ярослава ж швиденько зібралась, щоб іти в пансіонат.

Виходячи з двору, дівчина натрапила на Матвія. Хлопець привіз її велосипед та каністру з бензином для свого мотоцикла.

- Ти куди така натхненна? – поцікавився Матвій.

- В пансіонат. Ягинішна дала мені сьогодні вихідний, - поділилася планами Ярослава. – Хочу розказати бабусі, що все добре закінчилося. Можна було б зателефонувати, але сам знаєш, що зв’язку тут не зловиш.

- Так, з цим біда. Та ми вже якось звикли, - знизав плечима Матвій. – Вихідний це добре. Слухай, я якось не дуже добре пам’ятаю, що вчора було. Мабуть, через ліки від застуди. Не нагадаєш?

Ярослава здивовано хмикнула. Ось і перша можливість «оминути тему». Це ж їй що тепер – брехати? Цього дівчина не любила страшно. Вона вважала, що обдурити когось – зовсім не досягнення. Просто тобі занадто довіряли, а ти цим скористалась. Але ось так стояти і мовчати виглядає підозріло.

- Моя бабуся сказала, що бачила Сніжку з кимось схожим на тебе. Ти завірив мене, що в цей час був вдома і запропонував допомогти. Каштан по запаху знайшов в лісі Білоснігу. Вона була непритомна. Тому ми забрали її і відправили додому.

- Е-е-е, - здавалося Матвій намагається переварити інформацію і пригадати, як це все відбувалося. Та дарма. – Але як…

Розуміючи, що зараз сама себе зажене в пастку, дівчина різко змінила тему:

- А я бачу велосипед, як новенький. Слухай, в тебе руки просто золоті. Відкривай свою майстерню!

- Та в мене трохи інші плани на життя, - зніяковіло посміхнувся хлопець. – Але дякую. Розкажи ще про вчора?

- Вибач, дуже поспішаю, - спохватилася співрозмовниця. – Щиро дякую за ремонт.

- Але… я…

- Гарного тобі дня! – Ярослава швиденько застрибнула на велосипед і поспішила геть.

- Постривай, - крикнув їй у слід Матвій. – Дай хоч номер телефону… - та дівчина вже далеко від’їхала і не чула нічого. – А то тебе ж потім не впіймаєш. Ех…

Спантеличено почесавши потилицю, хлопець забрав каністру і попрямував до мотоциклу. Він навіть не встиг розповісти, що Сніжка залишила для Ярослави подарунок. Ну, хоча б це пам’ятає і на тому спасибі.