Зона покриття - Стівен Кінг

Та Том не звертав на нього уваги. Він нахилився до жінки, яка сиділа, спершись спиною об підпірку знака. Руки він тримав на колінах, і для Клая обоє — повна жінка в окулярах, що дивилася вгору, і малий чоловічок в окулярах, який нахилився, впершись руками у власні коліна,— були схожі на персонажів пародії якогось божевільного на ранні ілюстрації до романів Чарльза Діккенса.

— Хочу тобі дещо порадити, сестро, — сказав Том. — Поліція більше не захищатиме тебе, як тоді, коли ти і твої лицемірні святенниці-подруги йшли стіною на центри планування сім'ї або на клініку Емілі Кеткарт у Волтемі...

— Та фабрика абортів! — бризкаючи слиною, випалила вона й одразу ж підняла свою Біблію, наче затуляючись від стусана.

Том не вдарив її, але на його губах з'явилася зловісна усмішка.

— Не знаю, як щодо чаші безумства, але сьогодні ввечері скрізь бродить beaucoup[15]божевільних. Ви дозволите мені пояснити свою думку? Левів випустили з кліток, і може статися так, що першими вони зжеруть велемовних християнок. Сьогодні приблизно о третій годині дня хтось скасував ваше право на свободу слова. Мудрій голові досить і двох слів. — Він перевів погляд з Аліси на Клая, і той побачив, що верхня губа під вусами у Тома трохи тремтить. — Ходімо?

— Так, — відповів Клай.

— Ого, — гукнула Аліса, коли вони знову прямували до похилого спуску з Салем-стрит, залишивши позаду «Спиртне від містера Біґа з шаленими знижками». — Ти виріс із кимось схожим на неї?

— Моя мати та обидві її сестри, — відповів Том. — Перша церква Христа-Відкупителя у Новій Англії. Вони вважали Ісуса своїм персональним спасителем, а церква мала їх за персональних дуреп.

— Де твоя мати зараз? — спитав Клай, Том метнув на нього блискавичний погляд.

— У раю. Якщо ті виродки хоча б у цьому її не надурили. Я впевнений, що так і сталося.

5

Неподалік від знака «Стоп» в кінці похилого спуску з Салем-стрит двоє чоловіків билися через барильце пива. Якби йому довелося вгадувати, Клай би сказав, що його, мабуть, вкрали з запасів «Спиртного містера Біґа з шаленими знижками». Зараз барильце покинули біля поручнів, з його продавленого боку капала піна, а чоловіки, обидва здоровенні й закривавлені, гамселили один одного кулаками. Зіщулившись, Аліса притислася до Клая, і він обійняв її, але в цих забіяках було щось майже заспокійливе. Вони були сердиті, навіть розлючені, але не божевільні. Не такі, як люди там, у місті.

На одному з них (лисому) була куртка з емблемою «Селтикс»[16]. Його рука описала дугу в повітрі, і він завдав своєму супротивникові такого сильного удару, що чоловік розпластався на землі, а його губи перетворилися на місиво. Коли чоловік у куртці «Селтикс» пішов у наступ на побореного, той поповз назад і зіп'явся на ноги, все ще задкуючи. Він сплюнув кров'ю.

— На, забирай, суче кодло! — прогорлав він із сильним плаксивим бостонським акцентом. — Шоб тебе вдавило!

Лисий у куртці «Селтикс» зробив рух, наче хотів напасти, і його противник припустив бігом угору похилим спуском, у бік траси-1. Чоловік у куртці «Селтикс» почав нахилятися, щоб узяти свій трофей, помітив Клая, Алісу і Тома й знову випростався. Їх було троє, а він один, з підбитим оком, кров цівкою стікала по щоці з сильно розірваної мочки вуха, але в його очах Клай не помітив страху, хоча бачив цього чоловіка тільки у скупому світлі відблисків пожежі в Ревірі. Йому спало на думку, що його дідусь сказав би: «У хлопцеві прокинувся ірландець», і це мало сенс, бо на спині його куртки був зображений великий зелений трилисник.

— Чого вилупилися? — спитав він.

— Нічого, просто проходили повз вас, та й усе, — м'яко відповів Том. — Я мешкаю на Салем-стрит.

— Можете забиратися на Салем-стрит чи до дідька, а я чхати хотів, — відрізав лисий у куртці «Селтикс». — То як, країна ще вільна?

— Сьогодні ввечері? — спитав Клай. — Аж занадто вільна.

Лисий подумав і сказав «ха-ха», що мало означати сміх.

— А шо за херня приключилася? Хтось, мо', зна?

Йому відповіла Аліса:

— Це все через мобільні телефони. Вони зробили людей божевільними.

Лисий підняв барильце. Легко перевернув його, щоб пиво не витікало.

— Кляті штуки, — сказав він. — Ніколи не хотів купляти. Перенесені хвилини — шо то за херня?

Клай не знав. Це міг знати Том, у нього ж був мобільний, але Том не відповів. Мабуть, не хотів заводити довгу дискусію з лисим і, мабуть, ідея була непогана. Клай подумав, що у лисому є щось спільне з гранатою, яка ось-ось вибухне.

— Місто горить? — запитав лисий. — Еге?

— Так, — сказав Клай. — Не думаю, що «Селтикс» цього року гратимуть у «Фліті»[17].

— Ну то й хрін з ними, — відказав чоловік. — Док Ріверс не здатен тренувати навіть дворову команду. — Він стояв і дивився на них, тримаючи на плечі барильце, а по його щоці стікала кров. Та попри це виглядав він досить миролюбно, майже безтурботно. — Ідіть, — сказав він. — Та на вашому місці я б ушивався подалі від цього міста. Швидше стане гірше, а не краще. Будуть ще пожежі, багато пожеж. Думаєте, усі, хто, задравши хвоста, побіг на північ, додумалися вимкнути газові плити? Чорта з два!

Усі троє рушили з місця, але потім Аліса зупинилася і показала на барильце.

— Це було ваше?

Лисий подивився на неї з докором.

— Ніякого «було» в такі часи, цукерочко. Ніякого «було» вже немає. Є тільки «зараз» і, може, «завтра». Зараз вона моя, і коли там шось ше лишиться, то, мо', буде моя — завтра. Ну йдіть. Геть звідси.

— Бувай, — попрощався Клай, піднісши руку.

— Не сконай, — відказав лисий без посмішки, але теж підніс тору руку на прощання. Вони проминули знак зупинки і вже майже дісталися протилежного боку вулиці, яка, за припущенням Клая, називалася Салем-стрит, коли лисий гукнув: — Агов, красунчику!

Клай і Том одночасно повернулися на звук його голосу й сором'язливо перезирнулися. Лисий з пивним барильцем тепер був тільки темною фігурою, що бовваніла на підйомі, і легко зійшов би за троглодита з палицею.

— Де всі придурки зараз? — запитав голомозий. — Ви ж не