Кістяк з Чорнобиля - Антон Дмитрович Мухарський
Того дня радіаційний фон на Перуновому хуторі наближався до відмітки сто двадцять рентгенів на годину.
«Це ми давно не топили піч, — заводячи друзів на подвір’я, весело пророхкав кабан. — А так зазвичай тут у дворі буває і двісті, а в бабиній хаті й всі п’ятсот. Наше обійстя так “світиться”, що в буквальному сенсі “розчиняється в повітрі”. По суті — всі ми привиди, яких прості люди не здатні побачити без особливих окулярів. Але ви — виняток».
На той час місцева громада вже чекала гостей на ґанку.
«Ласкаво просимо до нашого чорнобильського ком’юніті, — тримаючи в руках тацю зі старими бабиними гранчаками, хлібосольно вклонилося гостям Педро-Кончітто. — Чи не бажаєте скуштувати з дороги найвідомішої у світі радіоактивної водички з цезієм, стронцієм та свіжими ізотопами йоду?»
Михась з Варварою налякано перезирнулись.
«Пігулки, що ви проковтнули, дозволяють живим організмам витримувати в тисячі разів більші дози радіації без жодних наслідків. Інопланетні технології, — заспокоїв друзів Лесик-Стасик. — Тож вимикайте ті чортові дозиметри і пийте собі на здоров’я».
Чемно перехиливши по скляночці, друзі привіталися з Чупакаброю, здоровезним крокодилом, хріноподібними огірками та Срібною Мухою.
«Кістяка Костя краще видно в темну пору. Але він передає вам вітання. Помахайте йому ручкою…» — вказало Педро-Кончітто туди, де в повітрі колихався силует з радіоактивної плазми.
Далі в супроводі синього хріну Михась з Варварою, мов зачаровані, пішли на город, подивитися на справжню літаючу тарілку, з черева якої здіймався в небо чарівний веселковий промінь.
«Ой, чиї то ноги?!» — злякалася Варвара, глянувши в бік кирзових чобіт, що стирчали із землі поблизу напівзруйнованої будівлі туалету.
«А, то наш російський брат догниває, — махнуло рукою Педро-Кончітто. — Історія давня… Українці народ суворий. Їм чужого не треба, але й своє не віддадуть. До речі, незабаром ви безпосередньо візьмете участь у грандіозному, нечуваному експерименті з матеріалізації людських душ, до якого ми готувалися кілька тисячоліть. Сподіваюся, ви привезли із собою Хруня та дух самогубиці?»
«Звичайно, вони в речмішку»
«Прекрасно! То як настане ніч, ми почнемо…»
«Але мені бажано завтра до вечора повернутися додому, бо я вмовив маму відпустити мене з Варварою лише на один день», — зауважив Михась.
«На жаль, нам довелося збрехати, буцім ми зі школою їдемо на вихідні до Львова», — знизала плечима дівчина.
«Не хвилюйтеся. Нам потрібна лише одна ніч… Але яка!» — багатозначно хмикнуло Педро-Кончітто.
*****
«Чи знаєте ви, дорогі друзі, що таке “квант”?
Правильно: це маленька частинка світла, з якої складається безпосередньо світловий промінь. Але якщо є світло — то має бути і темрява. Якщо ви на небі бачите сяючі зірки, значить десь мають бути й чорні діри, які поглинають світло і матерію. Все в цьому Всесвіті врівноважене. Світло обертається на темряву, матерія на дух, життя на смерть і навпаки. Зокрема у вашому світі рівно стільки горя й бід, скільки щастя і радості. Бо емоції і думки теж мають матеріальну силу.
Багато тисяч років тому ми навчились розщеплювати матерію, перетворюючи її на кванти світла, щоби потоково доставляти її в будь-яку необхідну нам точку знаного Всесвіту. Саме так влаштовано наші золоті колісниці.
Незабаром усі ми станемо свідками найграндіознішого експерименту в історії Атлантичної цивілізації, для якої планета Земля є малою Батьківщиною. Сьогодні ми ступаємо на територію Мрій — субстанцій, що не вимірюються жодним приладом, але які, безумовно, існують. Хтось колись придумав і створив цю Землю. Земляни називають його Творцем. Але кожна людина, наділена уявою та мріями, здатна створювати власні світи.
Тому сьогодні вночі ми спробуємо поєднати добре знані нам квантові технології із суто емоційними практиками», — промовляло Педро-Кончітто до аудиторії, що за традицією цих місць після заходу сонця зібралася на ґанку бабиної хати.
«Тобто, як у казці: тільки подумав, а воно вже є?» — поцікавився новоприбулий Хрунь.
«Абсолютно правильно! З єдиною тільки різницею, що тепер ми застосовуємо виключно науковий підхід до цього явища. Тож почнімо з вас, шановний Хруню! Всі знають, що ви — абсолютно бездуховна істота з темного потойбіччя. Скажіть, чи є у вас заповітна мрія?»
«Так, я мрію скуштувати БіґМак!» — відповів домовик.
«Чому?»
«Тому що по телевізору показували, буцім котлетки до нього готують з телячих хрящів. Колись мій тато, справжній цвинтарний хробак, казав, що найсмачніша частина
