Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд

Коли Річард підняв мішок і просунув руки в лямки, Оуен схопив його руку.

— Спасибі вам, лорд Рал, що показали мені, що моє життя має цінність.

Мерілі вийшла вперед і обійняла його.

— Спасибі, що навчили Оуена бути гідним мене.

Річард і Оуен розсміялися. Кара схвально поплескала Мерілі по плечу. Після цього сміялися вже всі.

Бетті штовхалася і скажено махала хвостом, показуючи, що не хоче відставати від інших.

Річард нахилився і поплескав її по вухах.

— Що стосується тебе, подружка, то починаючи з цього моменту, я забороняю тобі дозволяти всяким Ковзаючим лізти в твою симпатичну головку, щоб шпигувати за людьми.

Бетті штовхнула його головою в груди, поки він чухав її вуха, і забекала, немов хотіла сказати, що їй щиро шкода.

Проходячи під величним блакитним небом поміж крутих схилів високих засніжених гір, серед дерев, що росли внизу, Річард відчував радість від того, що вони знову встали на власний шлях. Йому буде бракувати Дженнсен, але ж розлука не вічна. Сестрі корисно буде пожити самостійно серед людей, які будуть вчитися, як і вона, жити власним життям і пізнавати величезний світ навколо них. Він же сам ні на що не проміняв би те, чого навчився, з тих пір як відмовився від захищеного життя в Хартленді. Якби не це, він ні за що не зустрів би Келен.

Приємно було пройтися і розім'яти ноги. Річард підкинув лук вище на плече, коли з-під засліплюючого денного світла вони увійшли в тиху лісову напівтемряву. Він підійшов так близько до смерті, що майже втратив зір, і тепер все навколо здавалося йому більш яскравим. Мох виглядав більш соковитими, листя дерев більш блискучим, сосни, які здіймалися в небо, були більш величні.

Очі Келен здавалися зеленішими, волосся — м'якшим, усмішка — теплішою.

Так само сильно, як колись він ненавидів факт того, що наділений даром, так же сильно зараз він радів своєму дару. Дар — частина його особистості, того, що він собою являє, як людина.

Келен одного разу запитала у нього, чи хотів би він, щоб вона не володіла силою. Чоловік сказав, що ніколи не побажав би цього, оскільки любить її такою, яка вона є. Неможливо відрізати частину самого себе. Це все одно що заперечувати власну індивідуальність. Він не міг бути іншим. Його дар — частина його самого. Його здібності втручалися у все, що він робить.

Всі проблеми, які сталися з його даром, були викликані самим Річардом. Магія Меча Істини допомогла йому зрозуміти, що помилка вбиває його самого. Так що це він зазнав невдачі, не зумівши зрозуміти правду.

Повернутися і знати, що він знову живе в гармонії з собою і готовий захищати себе і тих, кого любить, було невимовно приємно. Йому подобалося бути захисником — не заради любові до боїв, але з любові до життя.

День був теплий, і подорожні піднімалися по кам'янистій стежці до перевалу. Час від часу вони минали ущелини, від яких віяло холодом, але у відсутність сильного вітру в цьому не було нічого неприємного.

На вершині вони зупинилися біля статуї Кейджа Ранга, що стояв тут уже тисячі років на самоті, і пильнував, підносячись над імперією тих, хто не бачив зла.

У певному сенсі ця статуя була монументом поразці. Там, де Кейджа Ранг і його сподвижники зазнали невдачі, не зумівши змусити цих людей бачити правду, Річард досяг успіху — правда, не без допомоги Кейджа Ранга.

Річард поклав руки на холодний граніт, на слова «Талген Васстерніч», які допомогли йому зберегти життя.

— Спасибі тобі, — прошепотів він, схиляючись перед пам'ятником людині, що дивилася на Стовпи Творіння, де Річард знайшов сестру.

Кара теж поклала руки на слова, і Річард здивувався, побачивши її погляд.

— Спасибі, що допоміг врятувати лорда Рала, — розчув він.

Коли подорожні почали спуск, перетинаючи відкриті смуги і рухаючись до густого лісу, Річард почув крик оливкового тирана — сигнал, якому він навчив Кару, і який так добре їм служив.

— Знаєш, Енсон багато знає про птахів, — сказала Кара, коли вони спустилися до невеликого струмка.

Річард обережно пробирався крізь павутину кедрових коренів.

— Правда?

— Так. Поки ти відпочивав, у нас був час поговорити, — вона поклала руку на волокнисту кору червонуватого стовбура, щоб зберегти рівновагу. Морд-Сіт перекинула довгу світлу косу на груди, провівши по ній рукою до самого кінчика.

— Він похвалив мій пташиний крик, — похвалилася Кара.

Річард глянув на Келен. Дружина знизала плечима, показуючи, що не розуміє, до чого хилить Кара.

— Я теж казав тобі, що ти добре його вивчила, — відповів він.

— Я сказала йому, що це ти мене навчив, і це крик короткохвостого соснового яструба. Енсон сказав, що таких птахів, як короткохвостий яструб, тут немає. Крик, якому ти мене навчив і який ми використовували в якості сигналу, належить звичайному оливковому тирану. Я, Морд-Сіт, кричу, як оливковий тиран. Тільки уяви!

Якийсь час вони йшли мовчки.

— У мене неприємності? — Нарешті поцікавився Річард.

— О, так, — проголосила Кара.

Лорд Рал не зміг стримати посмішки, оскільки був упевнений, що Морд-Сіт не бачить його, так само як не бачить, що Келен обернулася, дивлячись через плече, і дивиться на нього з особливою посмішкою, призначеною йому одному.