Сніговий дракон - Крістіна Логоша

- ГАРАЗД. ПІШЛИ. ВИВЕДУ ТЕБЕ ДО СЕЛА. ТЕБЕ ЯК ЗВУТЬ?

- Йоррі, - сказала я, що б моє ім'я викликатиме підозри.

Терр ішов попереду, не зважаючи на мене. Бубонів під ніс якусь пісеньку, пританцьовував, чухав короткою лапою перетинчасте крило. Задивившись на ящера, я спіткнулася і мало не впала обличчям униз. Від падіння врятував Терр, схопивши за комір сукні.

— ОБЕРЕЖНІШЕ, ТАК І НОС РОЗБИТИ МОЖНА, — він акуратно поставив мене на ноги і дбайливо змахнув з плеча бруд, — ЩОСЬ ТЕБЕ ЗОВСІМ НЕ ВІЗЕ, ЙОРРІ.

Я втратила мову. І це жахливий дракон, який тримає в страху всю округу? Він більше на дбайливу матусю схожий.

— Так, мабуть, не мій день… Чим ти займаєшся? — вирішила поговорити з ним.

Він озирнувся на мене через плече, продовжуючи шлях:

— ВАЖЛИВИМИ СПРАВАМИ, — туманно відповів.

- А саме?

— СТЕЖУ ЗА ПОРЯДКОМ У ЛІСУ… ШУКАЮ, ЩО З'ЇСТИ… — розповідав він … — ЗВІРКАМ ВСЯКИМ ДОПОМАГАЮ.

— Байдикуєш, — констатувала я факт.

— ЧОМУ ВІДРАЗУ БАЙДИКУЮ? ТИ, ВЗАГАЛІ, ЧОГО ТАКА ПРИСТАВУЧА? НЕ БОЇШСЯ, ЩО Я ТЕБЕ З'ЇМ? — спробував мене налякати, але Терр ніякий не страшний злодій, а ручне звірятко Стефана, яким він лякає наївних Сніжинок. І нічого мені ящір не зробить. Боятися треба його хазяїна.

— У селищі всі знають, що ти людей не чіпаєш, — згадала слова городничого. — Але якщо хочеш, то можу зобразити, що мені страшно.

Награно обхопила плечі руками і затряслася. Терр відвернувся, бурмочучи щось про погане виховання, і більше зі мною не розмовляв.

Незабаром ми вийшли з шахти. На горизонті виднілися слабкі вогники у будинках поселення.

— ТУТ ДОБРА ДОРОГА: РІВНА І ЗОВСІМ НЕ СЛИЗЬКА. ШВИДКО ПОТРАПИШ ДО ДОМУ, — дракон розвернувся, збираючись йти назад.

— Стривай. Як я можу віддячити тобі? - Він замислився. На його драконячій мордочці з'явився кумедний вираз, я не змогла не посміхнутися. — Може, принести щось із їжі? Фрукти?

- ТАК! МОЖЕШ ПРИНЕСТИ ЩОСЬ СМАЧНЕНЬКОГО. Я ВТОМИВСЯ ХАРЧУВАТИСЯ КОРОЙ ДЕРЕВ, ЯК КРОЛИК.

— Добре, тоді завтра на заході сонця в подяку за мій порятунок я принесу до входу в печеру частування.

— ДОМОВИЛИСЯ, — сказав, розтікаючись у посмішці і зовсім забувши про образу.