Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд

таким чином, щоб точно отримати протиотруту. Ми не можемо розраховувати на його добру волю або чесність. Оуен і Дженнсен необдаровані. Вони не постраждають від його чаклунства. Вони допоможуть нам упевнитися, що ми отримаємо протиотруту при обміні, — переконано сказала вона.

Дженнсен відкинула волосся з обличчя, підійшовши ближче.

— Келен, ти не можеш цього зробити. Просто не маєш права. Будь ласка, зупинись. Річард збожеволіє, та й усі ми. Будь ласка, заради нього, не роби цього.

— Врешті-решт він і так зійде з розуму, якщо виживе, — голос Келен був повний безнадії.

Сльози котилися по обличчю Дженнсен.

— Але ж це самогубство, — заридала дівчина.

Келен оглянула будинки, вулиці, переконуючись, що ніде немає солдатів.

— Будемо сподіватися, що Ніколас думає так само.

— Мати-Сповідниця, ви не можете так вчинити, — втрутився Оуен. — Лорд Рал показав нам, що це неправильно. Ви не можете торгуватися з такими людьми, як Ніколас. Ви не повинні намагатися умилостивити зло.

— У мої наміри не входить умилостивити Ніколаса.

— Що ти маєш на увазі? — Змахнула сльози зі щоки Дженнсен.

Келен твердо оголосила про своє рішення.

— Який кращий спосіб позбавити від Імперського Ордена це місто і весь Бандакар? Знищити Ніколаса. Як найпростіше дістатися до нього? Змусити його думати, що він переміг.

— Ти хочеш доторкнутися до нього своєю силою? — Здивовано моргнула Дженнсен. — Ти ж про це думаєш, адже так? Невже ти думаєш, що у тебе буде можливість доторкнутися до нього силою сповідниць?

— Якщо я тільки зможу побачити його, він помре.

— Річард ніколи не погодився б на це, — заперечила дівчина.

— Я його не питаю. Це моє рішення.

Том вийшов вперед, загороджуючи їй дорогу.

— Мати-Сповідниця, я поклявся захищати лорда Рала і розумію ваше бажання ризикнути собою, щоб захистити його, але це зовсім інша справа. Ви, напевно, постараєтеся врятувати його життя, але якою ціною? Ми можемо втратити занадто багато. Я не можу вам цього дозволити.

— Я згоден, — Оуен обійшов Келен і став поряд з Томом. — Лорд Рал збожеволіє, якщо ви обміняєте себе на протиотруту.

— Він нас всіх уб'є, — кивнула Дженнсен, висловлюючи згоду. — Відірве нам голови за те, що ми дозволили тобі зробити це.

Келен посміхнулася, дивлячись на напружені обличчя друзів. Вона приклала долоню до щоки Дженнсен.

— Пам'ятаєш, після того як ми зустрілися, я сказала тобі, що бувають моменти, коли у нас немає іншого вибору, окрім дії?

Дівчина кивнула, заливаючись сльозами.

— Зараз один з таких моментів. Річарду з кожним днем все гірше і гірше. Він вмирає. Якщо він не отримає протиотруту, у нього не буде шансів, і він скоро помре. Така правда. Як ми можемо втратити таку можливість? Адже іншої вже не з'явиться. Єдиний шанс врятувати його буде втрачено навіки. Це буде кінець. Я не хочу жити без нього і не хочу, щоб всі інші наші люди жили без нього. Якщо мені вдасться здійснити мій план, Річард залишиться живий. Поки живий Річард, залишається надія і для мене. Якщо я не зможу справитися з Ніколасом за допомогою своєї сили, Річард і інші придумають, як витягнути мене з лап ворога. Але якщо Річард помре, помруть і наші надії.

— Але, Мати сповідниця, якщо ти зробиш це, ми втратимо тебе, — заперечила Дженнсен.

Келен подивилася на всіх із зростаючим гнівом.

— Якщо у когось з вас є ідея трохи краще, то говоріть. В іншому випадку з-за вас я можу втратити єдиний шанс.

Ніхто нічого не сказав. Келен була єдиною, у кого був хоч якийсь план дій. У решти було тільки бажання. Бажання не врятують Річарда.

Келен пішла вперед, прискорюючи крок, щоб встигнути вчасно.

57

У завмерлій темряві Келен сповільнила крок недалеко від мосту. Вона насилу розгледіла стоячу на іншому березі людину. Той був один. Келен не бачила його обличчя і не могла оцінити його зовнішність. Келен оглянула дальній берег річки, дерева й будинки, залиті місячним світлом, шукаючи солдатів, які могли би там причаїтися чи ще кого-небудь, хто чекав її.

— Келен… будь ласка, — Дженнсен стиснула її руку. Голос дівчини тремтів від сліз.

Келен відчувала себе абсолютно впевнено. Нічия думка зараз не могла змінити її рішення, так що вона не вагалася. Вибору не було. Річард буде жити чи помре. Все просто. Вибір зрозумілий.

Її мозок був готовий до дії, прийшли ясність і рішучість. Вона змогла тепер зосередитися на тому, що повинна зробити.

Річка, що протікала через місто, виявилася ширше, ніж Келен припускала. Обриви обох берегів на цій ділянці були в кілька дюжин футів висотою і облицьовані кам'яними блоками. Сам міст, з двома арками і огорожею з простих каменів по обидва боки, був досить широкий, щоб могли розійтися два вози. Під мостом мчала темна вода. Келен мигцем подумала, що не хотіла б спробувати скупатися в такий річці.

Жінка наблизилася і зупинитивилася в футі від моста. Людина на іншому боці дивилася на неї.

— Протиотрута у тебе? — Звернулася до нього Келен.

Він підняв щось, схоже на маленьку пляшечку, високо над головою, а потім опустив руку і вказав на міст. Він хотів, щоб Келен перейшла через міст.

— Мати? Сповідниця, ви не передумали? — Втрутився Оуен.

— Передумала? Я можу дати Річарду життя або дозволити йому загинути від отрути? А що, якщо мені вдасться вбити Ніколаса? Це завдасть поразки Ордену і дасть твоїм людям кращі шанси звільнитися? Як я зможу жити в