Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд

Бідному Річарду Ралу так потрібна остання доза протиотрути!

Чародій знову відкрив рот в позіху, закидаючи голову, прагнучи вийти, прагнучи більше пізнати. Він досить скоро повернеться. Він буде спостерігати за ними. Спостерігати за занепокоєнням цих людців, як вони марно намагаються зрозуміти, що трапилося, спостерігати, як вони наближаються. Вони прийдуть до нього всього через кілька годин. Наближаються справжні веселощі.

Ніколас пройшов через кімнату, обходячи розкидані всюди трупи. Всі ці люди раптово померли, коли знищили птахів. Тут і там мертві громадилися один на іншого, подібно тому як лежали в цих темних лісах птиці навколо Річарда Рала.

Така жахлива смерть. Їхні душі встигли нажахатися побоїщем, але нічого не могли зробити, щоб зупинити його.

Ковзаючий керував їх душами, їх долею. Тепер вони вже були не в його владі, тепер вони належали Володарю підземного світу. Ніколас запустив пальці у волосся кольору воронячого крила, здригаючись від насолоди, відчуваючи, як краплі олії течуть по його пальцях і долоні.

Йому довелося відтягнути в сторону три тіла перш, ніж вдалося дістатися до дверей. Відкинувши важку клямку, він штовхнув масивні двері.

— Наджар! — Крикнув Ніколас в морок коридору.

Людина стояла і чекала неподалік, притулившись до стіни. Його мускулиста фігура випросталась.

— У чому справа?

Чарівник, показуючи, легко відвів руку назад. Його пальці з чорними накладними нігтями були широко розсунуті.

— Тут безлад, який слід прибрати. Візьми кілька людей і винеси ці тіла, — наказав він.

Наджар підійшов ближче і зазирнув у кімнату.

— Цілу юрбу? — Страшне видовище здивувало навіть його.

— Так, — відрізав Ніколас. — Мені були потрібні вони всі.

Кожен з нападаючих птахів підпорядковувався душі одного з цих спустошених людей, а кожна людська душа підпорядковувалася Ніколасу. Це було приголомшливе досягнення — одночасне керування такою кількістю душ з такою точністю і узгодженістю. Але, коли гинули птахи, в кімнаті з увійшлим у транс Ніколасом вмирали бездушні люди.

Він припустив, що колись зможе навчитися призивати душі назад, коли їх ведені гинуть. Це врятує його від необхідності кожного разу брати нових людей. Але поки що людей в його розпорядженні багато. Крім того, якщо вдасться знайти спосіб повертати душі, то йому доведеться мати справу з тими особистостями, в тіла яких душі повернуться. А вони вже будуть розуміти, що він використовує їх. Можуть виникнути труднощі. Але все це в майбутньому.

Поки ж його дратувало те, що Річард Рал знищив тих, хто допомагав йому спостерігати нинішньої ночі.

— Скільки ще чекати? — Нетерпляче спитав Наджар.

— Скоро. Дуже скоро. — Ніколас посміхнувся, знаючи, про що його питає підручний. — Ти повинен винести цих людей звідси до того, як вони прийдуть сюди. Потім Виведіть наших людей. Нехай роблять все, що хочуть.

На обличчі в Наджара заграла хитра посмішка.

— Як накажеш, Ніколас.

— Імператор Ніколас, — підняв брову Ковзаючий.

— Імператор Ніколас, — фиркнув Наджар, відправляючись до своїх людей.

Чародій несподівано затримав його.

— Ти знаєш, Наджар, а я розмірковував.

— Про що? — Обернувся Наджар.

— Про Джегана. Ми і так тяжко працюємо. Навіщо мені підкорятися йому? Легіони моєї мовчазної армії можуть раптово обрушитися на нього. Коли-небудь так і трапиться. Мені навіть не знадобиться армія. Одного разу він буде прогулюватися верхи, а я зможу бути поруч в дикому звірові, чекати його, щоб скинути з коня і загризти.

— Вірно, — почухав потилицю підручний.

— Дійсно, для чого мені Джеган? Я з легкістю впораюся з Імперським Орденом. В дійсності, я набагато краще підходжу для цього, ніж він.

— Тоді що з нашими планами? — Підняв голову Наджар.

— Для чого їх міняти? — Знизав плечима Ніколас. — Але навіщо я повинен віддавати Матір-Сповідницю Джегану? І навіщо мені давати йому правити світом? Може, я залишу її собі для забави… І сам стану правити світом.

Річард притулився до обшитої дошками стіни. Секунду перепочив, чекаючи, поки світ не припинить обертатися навколо. Він задубів від холоду і насилу міг бачити в темряві.

Лорд Рал знав, що зір залишає його.

Вночі дія отрути посилювалася. Він завжди міг бачити вночі набагато краще, ніж більшість людей. Тепер він бачив уночі не краще інших. У цьому не було великої різниці, але він знав, що це означало.

Почалася третя стадія отруєння.

На щастя, вони близькі до отримання останньої дози.

— У цю алею, сюди, — прошепотів Оуен.

Річард оглянув вулицю і не помітив ані найменшого руху. Місто Хаутон спало. Лорд Рал теж смертельно хотів заснути. Від втоми і запаморочення ноги переставлялися як дерев'яні. Побоюючись кашлю, дихати доводилося неглибоко.

Кашель приносив ще гіршу біль. Принаймні, добре, що він не кашляв кров'ю.

Крім того зараз будь-який виданий ним гучний звук міг привести до фатальних наслідків, і тому Річард безперервно ковтав, намагаючись стримувати дихання. Будь-який шум з їхнього боку міг розбурхати солдатів ворога.

Коли Оуен звернув у алею, Річард, Келен, Дженнсен, Том, Енсон і купка його людей по одному слідували за ним.

У вікнах, що виходили на головну вулицю, ніде не горіло світло. Річард не бачив вікон, поки їх маленька група йшла, притискаючись до стін, по вуличці. У деяких стінах були лише замкнені наглухо двері.

Дійшовши до вузького проходу між будинками, Оуен звернув туди, пішовши по стежці між кам'яними стінами, Прохід навряд чи був ширше плечей Річарда.

— Це єдиний шлях всередину? — Вхопив