Ми - дракони - Тала Тоцка

— Тільки одного разу, — пробурчав Ейнар, — смикнула мене тоді пітьма. Все життя мені тепер це згадують. Моторошні відчуття, немов в глотку розпечене залізо встромили.

— Ви так жодного разу більше і не змогли випустити полум'я, ваше високородіє? — запитала Івейна, нерішуче піднімаючи очі на принца. Її голос дзвенів, як дзвіночок, довгі вії здригалися полохливими метеликами. Вона не знала, куди подіти руки, і нехай Рассел Северин провалиться під землю, не сходячи з цього місця, якщо маленька чорнява сенаріна по вуха не закохана в геронського бовдура.

— Слухай, Ів, досить бекати як сайран, яке я тобі, до пітьми, високородіє? — поморщився той. — Тобі так складно казати на мене Ейнар?

— Я ... я відвикла, ваше високородіє, — Івейна сказала ще тихіше і знову відвела погляд.

— Та годі тобі, — махнув рукою принц і, скривившись, потер себе нижче спини. — А у вас із сенорою Тоною знайдеться якесь чудодійне зілля, яким можна натерти мою дупу, Іві? Хто ж знав, що у цього засранця такий колючий хвіст? Вибачте, ваша високосте! — схаменувся він і шанобливо схилився перед Дастіаном.

— Якщо не вгамуєшся, тобі знадобиться бочка такого зілля, дурна твоя башка, мабуть, я тебе в ній втоплю, — зверхньо промовив той і застрибнув на спину Ейнара.

Через мить молоді люди вже з реготом каталися по траві, кожен намагався підім’яти під себе противника. Рас переглянувся з Івейною і звів очі до неба, маленька сенаріна ледь стримувала сміх.

— А ваша матінка випадково не підкаже, чи росте тут якась трава для додатку розуму, сенаріна Верон? — дуже серйозно запитав Рассел, дивлячись на неї. — Я прислав би сюди полк гренадерів, і вони викосили б її під корінь для цих двох гідних юнаків.

Івейна кусала губи, в її очах танцювали вогники.

— Така трава є, метре Северіне, — невинно глянула вона на королівського девіна — але, боюся, її буде мало, навіть якщо королівські гренадери звезуть її в Герону з усієї Андалурсії.

Почувся шум крил, Рассел підняв голову, два білих орлана сіли на нижніх гілках, а третій, менший, підлетів до Івейни і почав лащитися до неї, неначе яхня.

— Все добре, Севі, бачиш, у нас вийшло, а ти переживав, — дівчина гладила його по спині, чухала грудку, а Рас щипав себе за стегно, не знаючи, сниться йому це чи здається. Потім Івейна підійшла до двох великих птахів.

— Дякую, мої сміливці — і теж погладила обох.

— А можна мені? — запитав принц Дастіан, він вже піднявся з землі і обтрусив одяг.

— Це ви у них питайте, ваша високосте, — несміливо посміхнулася принцу Івейна куточками губ і відійшла в бік. Дастіан підійшов ближче до птахів і смиренно схилив голову:

— Ви дозволите, сенори?

Ті залишалися нерухомі. Дастіан простягнув руку і обережно торкнувся білого крила.

— Це Лерр, — сказала з-за його спини Івейна, — поруч Арчі, а там, — вона озирнулася, — Севі.

— Вражаюче! — шепотів принц, водячи пальцями по шовковистим пір'ям. — Ручні гірські орлани, ще й білі! Скажи кому, не повірять…

Рассел теж підійшов до птахів. Несподівано Севі змахнув крилами і сів Дастіану на плече. Той спочатку відсахнувся від несподіванки, а потім здивовано погладив орлана. Рас не міг пояснити почуття, які викликали у нього ці незвичайні пернаті істоти, але одне знав напевне — він не смів до них торкатися, просто не смів і все.

Ззаду підійшов Ейнар і, хоч і намагався здаватися безтурботним, в його голосі чітко проступали ревниві нотки:

— Арчі, старий приятелю, привіт. Як ти? Я дивлюся, ти подорослішав за той час, як ми не бачилися, і скоро будеш розміром з морава.

Він і собі простягнув руку, але раптово обидва орлана розправили крила, не поспішаючи злетіли і попрямували в бік будинку Верон. Ейнар так і залишився стояти з витягнутою рукою. Він прикро звів брови, потім чомусь обернувся на Івейну. Севі злетів з плеча Дастіана, піднявся вгору і закрутив над Ейнаром, косячи правим оком, ніби прицілюючись.

— Севі, навіть не думай — з погрозою в голосі неголосно промовила Ів. Орлан хитнув крилом, зробив ще одне коло і вшився за побратимами, на прощання кинувши на спадкоємця Герони погляд, в якому, як готовий був побитися об заклад Рас Северін, сховався глибокий жаль про невикористані можливості.

— Що це з ним? — невдоволено запитав Ейнар. — Шарахнувся від мене, як від скаженого турона.

— Вони давно вас не бачили, ваше високородіє, — відповіла Івейна, дивлячись услід птахам.

— Ну і пітьма з ними, — буркнув той, — невелика біда, — і знову страждально скривився. — Ти навмисне мучиш мене, Ів? Ну хоча б принцом Ейнаром ти можеш мене називати?

Вдалині виднівся велика, добре оздоблена будова. Одинадцять років тому амір Еррегор наказав побудувати родині Верон новий будинок, якщо вже вони відмовилися переїхати в Сірідан. Але Верони так туди і не перебралися, залишилися жити в старому, а в новому Тона Верон розміщувала своїх відвідувачів, що стікалися з найдальших куточків Андалурсії, почувши про чудеса геронської травниці.

Тона зустріла гостей у дворі і провела в будинок, той самий, для відвідувачів, щоб юнаки освіжилися і відпочили з дороги. Принци із задоволенням освіжилися, але відпочивати не побажали. Рассел же з вдячністю скористався пропозицією Тони ознайомитися з її новими спостереженнями, наскільки суміш деревію, червоного зубчастого хмелю і кореня місячного каменю полегшує стан при мокриці.