Прокляті - Чак Паланік

Наступної миті, після чергового туше, я відчуваю, що мене начебто упускають, а може, опускають у м'які, дряпучі нігті.

Тієї ж миті, як я приземлююсь, мене хапають інші руки, людські руки Леонарда, і тягнуть мене, ховають під рідким покровом обрізків нігтів… але я встигаю побачити, як та сама рука-парашут, що схопила мене, тепер хапає Стрільця й підіймає його — а він лається, і б'є повітря ногами, і тицяє булавкою — туди, де зуби різко клацають і одним укусом відтинають йому яскраво-синю голову.

Розділ дев'ятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Перш ніж я розповім тобі, що трапилося далі, пообіцяй, поклянись усім, що для тебе є святого, що ти ніколи-ніколи, зовсім нікому не розкриєш цю таємницю. Я серйозно. Розумієш, я добре пам'ятаю, що ти Король брехні, але мені потрібно, щоб ти поклявся. Ти мусиш гарантувати конфіденційність інформації, коли нам судилося зав'язати досить глибокі й чесні відносини».

Минулої зими, щоб ви знали, я опинилася геть сама в інтернаті під час канікул. Ясна річ, я розповідаю про подію з минулого життя. Мої батьки сприймали Різдво як звичайнісінький день, а решта моїх однокласників поїхали кататися на лижах (чи, може, відпочивати в Греції), тож мені нічого не залишалося, окрім як розтягти губи у фальшивій посмішці й запевнити їх, дівчину за дівчиною, що мої батьки теж з'являться, з хвилини на хвилину, і заберуть мене звідти. Того останнього дня першого семестру гуртожиток спорожнів, їдальню зачинили. Аудиторії — також. Навіть викладачі спакували валізи й покинули кампус, залишивши мене у майже повній самотності.

Я кажу «майже», бо нічний сторож (а може, їх було кілька) і далі обходив територію школи, перевіряв замки на дверях і вимикав кондиціонери, і промені світла з його (чи їхніх) ліхтарів час від часу проносилися подвір'ям, наче прожектори в старому фільмі про в'язницю.

За місяць до того мої батьки всиновили Ґорана — того, з важким поглядом і сильним акцентом, як у графа Дракули. Хоча хлопець був лише на рік старший за мене, чоло його вже перетинали зморшки. Щоки в нього запали, а брови були такі буйні та заплутані, як порослі лісом схили Карпатських гір, і такі скуйовджені та щетинисті, що коли занадто пильно вдивлятися у шкіру між волосинками, то можна було побачити розбійничі зграї вовків, руїни замків і сутулих циганок, що збирають дрова. Уже коли Ґорану виповнилося чотирнадцять, його очі та низький голос, схожий на протитуманну сирену, створювали враження, що він на власні очі бачив, як його родину замучили до смерті, а йому самому довелось працювати рабом у соляних копальнях в якомусь віддаленому гулазі, де їх гнали через плавучі крижини собаки-шукачі, і по спинах їхніх ходив шкіряний батіг.

Ах… Ґоран. Ні Х іткліф, ні Ретт Батлер не були ані такими засмаглими, ані такими брутально скроєними. Здавалося, що він існує у власній постійній ізоляції, відокремлений від світу якоюсь жахливою історією злиднів, і через це я йому заздрила. Заздрила тому, що муки його були такими довгими.

Поряд із Ґораном навіть дорослі чоловіки створювали враження дурних, балакучих і пустих. Навіть мій батько. Особливо мій батько.

Лежачи в ліжку, одна в швейцарському гуртожитку, де зазвичай мешкало близько трьохсот дівчат, коли температура в кімнаті була ледве достатньою для того, щоб труби опалення не замерзли, я уявляла собі Ґорана, його сині вени, що розбігалися у різні боки під прозорою шкірою на скронях. Його волосся, таке густе, що його навіть не брала щітка, таке сторчакувате волосся, яке інші люди спеціально вирощували, вивчаючи марксистську філософію, запиваючи її гірким еспрессо з малесеньких чашок у наповненій сигаретним димом кав'ярні, чекаючи на ідеальні обставини для того, щоб жбурнути підпалену динамітну шашку у відчинені двері туристського автомобіля якого-небудь австрійського ерцгерцога і тим самим запалити світову війну.

Мама і тато, безсумнівно, знайомили бідолашного Ґорана із цілою низкою представників засобів масової інформації в Парк-Сіті, штат Юта; чи в Каннах; чи на Венеціанському кінофестивалі; у той час як я ховалася під шістьма ковдрами й споживала лише свої запаси печива з фігами «Фіг Ньютонз» і воду «Віші» — avec gaz.

Ні, це нечесно, але я однозначно отримувала кращу частину угоди.

Члени моєї родини вважали, що я знаходжуся на борту розкішної яхти, в оточенні веселих подружок. Мама і тато щиро вірили, що в мене є подруги. Керівництво школи гадало, що я знаходжуся разом зі своїми батьками та Ґораном.

Два чудові тижні я нічогісінько не робила, лише читала Бронте, ховалася від охоронців, які заходили час від часу, і гуляла навколо — гола.

За всі тринадцять років мого життя мені жодного разу не вдавалося навіть спати оголеною. Звичайно, батьки постійно ходили оголеними, демонструючи свої тіла по всіх куточках дому, а також — на якомусь із найексклюзивніших пляжів французької Рив'єри чи Мальдівів; але я вічно виявлялася занадто плоскогрудою в одних місцях, занадто товстою — в інших, занадто худорлявою — ще десь, водночас незграбною та гладкою, занадто дорослою та занадто юною. Це суперечило всім правилам поведінки в школі, але однієї ночі, залишившись на самоті, я скинула із себе нічну сорочку і ковзнула під ковдру — гола.

Мама завжди, не вагаючись ані хвильки, пропонувала мені відвідати табір вихідного дня, центральною темою якого було б статеве самоусвідомлення і навчання контролювати центри задоволення власного тіла, де звичайне збіговисько знаменитих матерів із дочками проводили час у віддаленому гроті, присівши над дзеркальцями і милуючись нескінченно рожевими відтінками шийки, але їхнє просемінарене… розкріпачення здавалося мені занадто медичним. Мені не потрібен був чесний, відвертий семінар із власної сексуальності. Мені був потрібен Ґоран чи хтось інший, але рум'яний і похмурий. Пірати і міцно зашнуровані корсажі. Розбійники у масках і дівчата, що зазнали викрадення.

У другу ніч, коли я спала одна, я прокинулася від бажання сходити в туалет. Туалети розташовувались унизу, у вестибюлі, й призначалися для всіх дівчат, що мешкали на цьому поверсі, але я майже стовідсотково була в гуртожитку сама. Отже, порушуючи всі священні правила, я визирнула з кімнати, гола й боса, і перевірила, чи не йде темним коридором нічний сторож. Побігла холодними сходами до ванної та зробила справу: туалет освітлювався лише слабким світлом місяця, що проникав крізь вікна, а з рота в мене йшла пара. Третьої ночі я знову відвідала ванну кімнату, оголена, але цього разу неспішно пройшла коридором, а на зворотному