Казки Чаробору - Ольга Соболєва

Варвара цілеспрямовано йшла до Рисянки, але Ярослава дібралася першою, сховала тварину за спину і повернулася за огорожу. Чомусь дівчині здавалося, що відьма (тьфу ти! Варвара!) не наважиться порушити межі приватних володінь. Тим часом гостя майже впритул підійшла до тину і заговорила цілком доброзичливим тоном:

- Ми з тобою досі не знайомі. Я Варя.

Вона простягла руку, але оскільки Ярослава тримала Рисянку за спиною в обох долонях, то довелося викручуватися:

- Вибач, у мене руки брудні. Ягинішни зараз немає, але можу передати їй, що ти заходила.

- Я не до старої прийшла, а до тебе. Може, покажеш, що за спиною?

- Не покажу.

Така наполегливість спантеличила Ярославу. Вдивляючись в обличчя гості вона згадала, де ще бачила її. Варвара працювала в пансіонаті офіціанткою. Але чому так рвалася подивитися на рисеня?

Карі, майже чорні, очі гості недобро блиснули і по спині Ярослави пробіг неприємний холод.

- Ти всього лише приїжджа і суєш свій ніс куди не слід, - голос Варвари видавав напругу. - Віддай мені арись! Ти все одно поїдеш, а я зможу подбати про неї краще за тебе!

Ярослава ошелешено дивилася на гостю. Відьма чи ні, але людина вона явно неприємна і надто наполеглива. Не встигла дівчина придумати хоч якусь відповідь, як почувся шум – це мотоцикл їхав у бік садиби. Варвара зробила різкий крок до співрозмовниці, але ледве торкнувшись хвіртки, відскочила назад. Ярославі навіть здалося, що ту неначе відкинуло з легеньким спалахом, немов від струму.

Тим часом до огорожі під’їхав ще один гість. Хлопець, що сидів на чорному мотоциклі, заглушив двигун та зняв шолом. Пригладивши скуйовджене темне волосся, новоприбулий звернувся до чорнявої дівчини:

- Привіт, Варька.

Та нічого не відповіла. Зло зиркнувши по черзі на Ярославу і хлопця, Варвара розвернулась і пішла у бік лісу. Не зваживши на цей непривітний жест, гість запитав:

- Ягинішна вдома?

Налякана попереднім візитом, Ярослава схитрила:

- А тобі навіщо?

- Від мами гостинець привіз.

Відповідаючи, хлопець дістав із багажника мотоцикла невелику сумку. Спокійно пройшовши повз хвіртку і дівчину, він поставив гостинець на лавку, після чого знову повернувся до мотоциклу. На хвилину зупинившись, хлопець повернувся до зблідлої Ярослави, уважно оглянув її і спитав:

- З тобою все гаразд? – його погляд на мить ковзнув за спину дівчини, але питати щось ще гість не став.

- Так, я в порядку, - відповіла Ярослава, що весь цей час стояла нерухомо і ховала рисеня.

Здавалося хлопець хотів було ще щось сказати, проте, лише посміхнувся та задоволено кивнув. Надягнувши шолом і, попрощавшись, поїхав геть.

«Що за день!» – подумки бідкалась дівчина, піднімаючись в будинок. – «Зараз тільки обід, а я нажила собі ворогів більше, ніж друзів. Ще одна така зустріч і почну вірити у відьом».