Путівник по галактиці для космотуристів - Дуглас Адамс

— Будь ласка, — Форд простягнув «Путівник».

Артур марно намагався вгамувати тремтіння в руках. Він набрав потрібний код. Екран спалахнув і почав висвітлювати інформацію. Артур закляк.

— Але тут немає потрібної статті! — вигукнув він.

— Дивись уважніше, — кинув Форд через плече. — Внизу сторінки, після ЗЕЛУМБІДІС — ЕКСЦЕНТРИЦИЦЬКОЇ ДІВИ З ЕРОТИКОНА VI.

Артур прийняв до уваги пораду Форда. І… не повірив своїм очам.

— Що таке? СУМИРНІ? І все? СУМИРНІ? Одне слово!

— Слухай, — сказав Форд, знизуючи плечима, — у Галактиці 1000 мільярдів зірок, а кількість бітів у сто разів менша. Потім, про Землю більше знати й не потрібно.

— О Боже! Форде, я сподіваюсь тобі вдалося доповнити статтю.

— Так, мені вдалося умовити редактора. Він погодився на розширення статті. Звичайно, він дуже урізав мій матеріал, але й то — хвалити Бога.

– І який же тепер вона має вигляд?

— У ЦІЛОМУ СУМИРНІ, — відповів Форд, зашарівшись від задоволення.

— У ЦІЛОМУ СУМИРНІ? — зойкнув Артур.

— Що за галас?

— Це я кричу, — вигукнув Артур.

— Ні! Не ти, — прошепотів Форд. — Здається, ми вляпалися.

За дверима почулися кроки.

— Дентразі? — перейшов на шепіт Артур.

— Ні, вони не носять взуття на залізних підборах.

— Хто ж це?

— Якщо пощастить, то вогони одразу викинуть нас за борт.

— А якщо ні?

— Якщо ні, — Форд спохмурнів, — і капітан не жартував, відносно того, що він прочитає нам свої вірші, то…

За якістю вогонська поезія посідає у Всесвіті третє місце з кінця. Друге місце стійко утримують ацготи Крії. Коли перший поет Крії — маестро Хрюканос Вітроутробний закінчив декламувати поему «Ода грудочці шпаклівки, яку одного прекрасного ранку я знайшов у себе під пахвою», четверо слухачів померли від внутрішнього крововиливу. Президент Середньогалактичного Комітету Красних Мистецтв вижив лише завдяки тому, що своєчасно встиг перегризти собі одну з ніг. Хрюканос, як повідомлялось, був «розчарований» прохолодним прийомом. Він приготувався приголомшити публіку двадцятитомною епічною поемою «Мої улюблені банні бульки», але трапилось непередбачене. Збунтувався його власний шлунок. Пряма кишка, рятуючи життя й цивілізацію, зав’язалась вузлом на артеріях, що живлять мозок.

Найбридкіші ж віршики з усіх, які будь-коли були написані, зникли разом із своїм творцем — Паулою Ненсі Мільстоун Дженнінгс (м. Грінбридж, графство Есекс, Англія) — при знищенні планети Земля.

Простетник Вогон Джелтц повільно розтяг вуста у подобі посмішки. Він посміхався так ретельно зовсім не з бажання створити ефект. Просто забув послідовність м’язових зусиль. Він уже трохи розслабився після того, як нагримав на полонених для профілактики, і тепер почувався значно краще. Крім того, на нього очікувала маленька розвага.

Полонених прив’язали до «поетичних крісел» — пристосувань для кращого сприйняття віршів. Вогони не мали особливих ілюзій щодо того, як сприймають їхню поезію інші. Спершу вони писали вірші з надією довести цивілізованому світові, що у них є підстави називатись культурною расою, але тепер їхня поетична діяльність мала на меті лиш одне: витворювати вірші, нестерпні для слухачів.

По чолу Форда Префекта котилися великі краплини холодного поту. На скронях приліпилася електроди датчиків, приєднаних до купи електронного обладнання — підсилювачів фантазії, модуляторів уяви, алітеративних випрямлювачів і співставляючих дамперів. Усе це призначалось для підсилення якісного сприйняття поезії. Жоден нюанс авторської думки не повинен обійти невдячного слухача.

Артура Дента проймала нервова трясця. Він і уявлення не мав про випробування, яке чекала на цього, але з досвіду знав, що події мають тенденцію розгортатися від поганого до гіршого.

І вогон почав. Огидним пасажем.

О мужеложка — лісова смердючка,

— продекламував він. Форд забився в корчах. Ефект виявився гірший, ніж він сподівався.

Твоє лайно лижу я і ковтаю,

Як трупний мед

Із мертвої бджоли.

— Aaaaapppxxxxx, — викручувався Форд Префект.

Він закинув голову, з рота падали клапті піни. Біль накочувався хвилями, потім відступав. На мить, коли до нього повернулась свідомість, він побачив, що поруч б’ється в корчах його друг. Він зціпив зуби.

О, вирви швидше, заклинаю.

Гноївки дух з моєї кишки,

— провадив безжалісний вогон. —

І нутросмороди мої докинь у фарш гидоти

Та ще додай холерної блювоти.

Його голос загримів у патетичному захваті:

Спогань мене своїми бридотами,

А я тебе почастую нечистотами.

— Нннннннннннніііііііііііііііііі, — заволав Форд Префект, коли останні, підсилені електронікою, поетичні образи завершальної строфи заполонили його мозок.

Тіло востаннє сіпнулось і обм’якло.

Артур теж не подавав ознак життя.

— А зараз, земляни, — завуркотів вогон (він не здогадувався, що з двох його полонених лише Артур народився на Землі, втім, йому було глибоко байдуже, звідки вони родом), — вибирайте — або жахлива смерть у безповітряному просторі, або ж… — він помовчав, щоб нагнати побільше жаху, — або ж ви розповісте, як вам сподобались вірші.

Він знову посміхнувся й відкинувся у кріслі, аби сповна насолодитися реакцією на свої слова.

Форд жадібно хапав ротом повітря. Він провів набряклим язиком по пересохлому піднебінню й застогнав.

— Цілком пристойні вірші, — бадьоро промовив Артур.

Стогін раптово увірвався.

Вогон здивовано підняв брову так, що вона затулила йому ніс, і це зробило його трохи менш огидним.

Такого повороту ніхто не чекав.

— Справді? — пробелькотів приголомшений вогон.

— Звичайно, — стверджував Артур, — окремі метафізичні образи, як на мене, дуже переконливі.