💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Пісня Сюзани: Темна Вежа VI - Стівен Кінг

Пісня Сюзани: Темна Вежа VI - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Пісня Сюзани: Темна Вежа VI - Стівен Кінг
весь свій зріст – десь футів п’ять і шість-сім дюймів. Це було схоже на якийсь кінематографічний трюк, але ж трапилося це не на екрані, це трапилося в житті Труді.

На правому плечі примари висіла торба, на вигляд ніби з очерету. Було схоже, що в тому плетеному кошелі складено миски або тарілки. У правій руці вона міцно стискала вицвілу червону торбу на мотузяному зашморгу. На дні її, похитуючись туди-сюди, лежало щось кутасте. Труді не все розібрала з того, що було написано на торбі, але там були слова «доріжки середмістя».

А тоді жінка вхопила Труді за руку.

– Що в тебе у торбі? – спитала вона. – У тебе там туфлі?

Це змусило Труді перевести погляд на ноги жінки, і тут вона знову побачила чудасію: ступні в цієї афроамериканки були білі. Білі-білісінькі, як власні ступні Труді.

Труді чула вираз «втрачати мову», і ось саме це сталося з нею. Язик прилип їй до піднебіння, ані зворухнути. Але з очима в неї було все гаразд. Вони все бачили. Білі ступні. Плямки на обличчі чорної жінки, майже напевно – засохла кров. Той піт, запахом якого від неї повіяло отакечки посеред Другої авеню, міг з’явитися лише в результаті якогось надзвичайного напруження.

– Жінко, якщо маєш туфлі, краще віддай їх мені. Я не хочу тебе вбивати, але мушу дістатися до людей, котрі допоможуть мені з моїм малюком, а боса йти я не можу.

І нікого більш нема поряд на цьому крихітному відтинку Другої авеню. Люди, та й тих дещиця, що сиділи на сходах «Хаммаршольда», дивилися прямо на Труді й чорну (майже чорну) жінку, але дивилися безтурботно й навіть без усякої зацікавленості – та що з ними таке, чи вони там збіса сліпі?

«Авжеж, це не когось з них вхопили за руку, це по-перше. Не комусь з них вона погрожує вбивством, це по-дру…»

Полотняну сумку «Бордерз»11, де лежали її офісні туфлі (колір кордовської шкіри, помірної висоти підбори), було зірвано в неї з плеча. Негритянка зиркнула всередину, потім знову на Труді.

– Який це розмір?

Язик Труді нарешті відліпився від піднебіння, але марно, бо тут же завмер під нижніми зубами.

– Байд’же. Сюзанна каже, на позір ти маєш сьомий. Це підхо…

Раптом лице примари немов взялося мерехтінням. Вона підняла руку – рука з якось невпевнено стиснутою в нещільний кулак п’ятірнею злетіла по вихлюватій дузі, ніби ця жінка не сама нею керувала, – і ляснула собі по лобі просто межи очі. І тут же її обличчя стало іншим. У стандартному кабельному пакеті Труді мала канал «Комеді сентрал», тож вона не раз бачила, як подібним чином змінюються обличчя у коміків-пародистів.

Жінка знову заговорила, і голос в неї також став інакшим. Тепер він належав освіченій особі. А ще (Труді могла заприсягтися) він звучав налякано.

– Допоможіть мені, – промовила вона. – Мене звуть Сюзанна Дін, і я… я… о, о Боже… о Господи…

Раптом лице її скривила гримаса, від болю жінка аж вхопилася собі за живіт. Подивилася вниз. А підвівши голову, вона знову стала першою особою, тією, котра казала, що готова вбити заради туфель. Боса, вона зробила крок назад, не випускаючи з рук сумку Труді, в якій лежали туфлі «Феррагамо»12 на низьких підборах і свіжий номер «Нью-Йорк таймз».

– О Господи, – промовила вона. – О, припини цей біль! Мама! Ти мусиш його припинити. Ще не на часі, тільки не тут, посеред вулиці, притримай його до пори.

Труді намагалася віднайти власний голос, щоб гукнути копа. Нічого з неї не вийшло, окрім якогось тихого, шепітного зітхання.

Примара наставила на неї палець.

– Забирайся звідси, – заявила вона. – І то швидко, та не здумай нацьковувати на мене поліцію або ще когось, бо я знайду тебе й відчикрижу цицьки.

Вона видобула зі свого очеретяного наплічника одну з тарілок. Труді побачила, що береги в цієї тарілки металеві й гострі, як в різницького ножа, і раптом відчула, що ледь стримується, аби не напудити собі в трусики.

Я знайду тебе й відчикрижу цицьки, а береги тарілки, на яку вона дивилася, цілком годилися для такого діла. Чик-вжик, моментальна мастектомія. О святий Боже.

– Гарного вам дня, мадам, – почула Труді власний голос, котрий у неї прозвучав так, ніби це хтось інший, перебуваючи під дією новокаїну, звертався до дантиста. – Носіть ці туфлі собі на здоров’я.

Не вельми-то здоровою була на вигляд ця примара. Навіть з цілими ногами й чудернацькими білими ступнями.

Труді пішла. Пішла по Другій авеню. Вона намагалася запевнити себе (абсолютно безуспішно), що не бачила ніякої жінки, ніхто нізвідки не з’являвся перед фасадом «Хаммаршольда» – будинку, який люди, котрі працюють в ньому, жартома називають Чорною вежею. Вона намагалася запевнити себе (також абсолютно безуспішно), що таким чином їй відгукнувся з’їдений під час ланчу ростбіф зі смаженою картоплею. Треба було триматися звичайної яєчні з вафлями, а ти ж пішла до «Денніса» саме по вафлі, а не заради того ростбіфу з картоплею, а якщо не віриш, згадай-но, що щойно трапилося. Побачила примарну афроамериканку та й…

А її сумка! Її полотняна сумка «Бордерз»! Та вона її, мабуть, десь загубила!

Та навіщо себе дурити? Тремтливе очікування, що та жінка наздожене її, заверещить, немов якийсь мисливець за головами у найглибших, найтемніших джунглях Папуа. Вона відчула, як ззаду по ногах і спині їй загібали шумарки (вона мала на увазі забігали мурашки, проте відчувала це саме як загібали шумарки, щось неясне, прохолодне й далеке), саме туди – вона це точно знала – їй врубається тареля тієї скаженої жінки і вип’є її кров, а тоді виїсть її нирку, перш ніж перейти до решти, не перестаючи дрижати у ще живому крейдяному стовпі її хребта. Вона почує її наближення – якимсь чином вона це розуміла, – тарілка вжикне, мов дитяча дзиґа, за мить до того, як ввігнатися в неї, і тепла кров вихлюпнеться їй на сідниці, потече ззаду по ногах…

Вона не змогла утриматись. Міхур здався, сеча хлинула, і перед її très13 дорогих слаксів від костюма Норми Камалі14 ганебно потемнішав. На той момент вона вже була дійшла майже до перехрестя Другої авеню й Сорок п’ятої вулиці. Труді – котра відтоді назавше перестала бути тією самовпевненою леді, якою вона себе колись уявляла, – нарешті віднайшла сили зупинитися й обернутися назад. Оті шумарки вже майже не гібали їй по спині.

Відгуки про книгу Пісня Сюзани: Темна Вежа VI - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: