П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Спалахи блискавок освітлювали стіни будинків. За кожним спалахом гуркотів грім.

Важкі краплі шльопали Келен по голові. Вона раділа дощу. Дощ загасить багаття. Не повинні горіти святкові вогнища, коли загинула людина. Дощ позбавить людей від тяжкої необхідності гасити те, що залишилося від весільних вогнів.

З поваги до загиблого Річард проніс тіло Юні на руках всю дорогу до села: Юні загинув, виконуючи свій обов'язок, охороняючи Річарда і Келен. Мисливці розуміли це.

Однак Кара досить швидко прийшла до протилежного висновку — Юні з охоронця перетворився на загрозу. Як і чому — не важливо. Важливо, що він став ворогом. І Морд-Сіт рішуче була готова до того, що в будь-який момент ще хтось з мисливців теж перетвориться на ворога.

У Річарда сталася з нею короткий суперечка. Мисливці не зрозуміли жодного слова, але бачили, що суперечка неабияка, і не просили перевести.

Річард так ні в чому її і не переконав. Швидше за все Кара просто відчувала себе винуватою, що дозволила Юні себе обійти. Келен взяла Річарда під руку, і так вони крокували слідом за Карою, дозволивши їй іти попереду і пильно оглядати дружнє село в пошуках загрози. Кара провела їх по одній вуличці, потім по іншій, прямо туди, де розташувалися Зедд з Енн.

Незважаючи на переконаність у тому, що Кара помиляється, Келен чомусь відчувала себе незатишно. Вона зауважила, що Річард насторожено озирається через плече. Значить, теж чимось стурбований.

— У чому справа? — Пошепки запитала Келен. Річард оббіг поглядом порожню вуличку і роздратовано похитав головою.

— Мені поколює потилицю. Так буває завжди, коли хтось за мною стежить, але тут нікого немає.

Келен і без того почувала себе незатишно і тому не зрозуміла, чи то вона дійсно відчуває чийсь злісний погляд, чи то так на неї вплинули слова Річарда. Похапцем крокуючи між будинками, вона нервово потирала руки, які покрилися гусячою шкірою.

Дощ вперіщив щосили якраз тоді, коли Кара нарешті знайшла те, що шукала. З ейджем напоготів вона ретельно обстежила вузьку вуличку і лише потім відкрила дерев'яні двері та першою ковзнула в будинок.

Вітер розметав волосся сповідниці. Блискали блискавки, гуркотів грім. Якась курка, налякана грозою, промчала між ніг Келен і вбігла в хату.

У кутку невеликої кімнати горіло вогнище. На полицях мерехтіли товсті свічки, на підлозі лежала купка дров і в'язки сіна. Єдине, на що можна було сісти, — розстелена на брудній підлозі перед вогнищем шкура. Висячий у порожній віконній рамі шматок тканини майорів під поривами вітру, і полум'я свічок колихалося на протязі.

Річард зачинив двері і засунув засув. У хатині пахло воском, палаючим сіном і димком, який не повністю виходив у димохід над вогнищем. Мабуть, вони в задній кімнаті, — вказала Кара кінцем ейджа на завішений дверний проріз.

Курка, задоволено квокчучи і крутячи головою на всі боки, тупала по кімнаті, обходячи намальований на підлозі чи то пальцем, чи то прутиком символ.

З раннього дитинства Келен звикла бачити, як чаклунки і чарівники малюють стародавній символ, що позначає Творця, життя, смерть, чарівний дар і Підземний світ. Вони малювали його машинально, мріючи про щось, або в хвилини небезпеки. Малювали просто для самозаспокоєння, щоб зайвий раз нагадати собі про те, що вони пов'язані з усім і вся. І малювали його, щоб чаклувати.

Для Келен це був заспокійливий талісман дитинства, того часу, коли чарівники грали з нею, жартували над нею, ганялися за нею по коридорах замку Чарівника, а вона з радісним вереском втікала від них. Іноді вона сиділа біля них на колінах, в безпеці і теплі, а вони розповідали їй всякі дивовижні історії.

То були часи, коли ще не почалося її навчання, коли їй ще дозволено було бути дитиною.

Тепер всі чарівники давно мертві. Всі, крім одного, віддали життя, щоб допомогти їй перетнути кордон і знайти допомогу в боротьбі з Даркеном Ралом. А той, що залишився живий, зрадив її. Але були часи, коли всі вони були її друзями, товаришами по іграх, дорослими людьми, яких вона називала дядьками, вчителями, вважала об'єктами поклоніння і любові.

— Я таке вже бачила, — повідомила Кара, швидко глянувши на малюнок на підлозі. — Даркен Рал іноді це малював.

— Це називається Благодать, — пояснила Келен. Вітер сколихнув полотнище, яке завішувало вікно, і відблиск блискавки освітив Благодать на підлозі.

Річард відкрив було рот, але так нічого і не запитав. Він не зводив очей з курки, яка скльовувала щось з підлоги біля завіси, що відгороджувала задню кімнату.

— Кара, будь добра, відкрий двері, — жестом вказав він.

Як тільки Морд-Сіт відчинила двері, Річард змахнув руками, виганяючи птицю на вулицю. Курка забила крилами. втрачаючи пір'я, і заметушилася, стараючись обійти Річарда. Але не побігла навпростець через кімнату до дверей і порятунку. Річард взявся в боки і задумливо подивився на птицю.

Строкате оперення створювало дивний нечіткий ефект. Курка жалібно закудахтала, коли Річард рушив до неї, ногами женучи її по кімнаті.

Підійшовши до малюнку на підлозі, курка заверещала, забила крильми, метнулася до стіни і нарешті вискочила на вулицю. Дивна поведінка для птиці, переляканої настільки, щоб не знайти прямої дороги до відчинених навстіж двері і порятунку.

Кара зачинила двері.

— Дурніше курки птиці немає, — прокоментувала вона.

— Що тут за бедлам? — Пролунав знайомий голос.

З задньої кімнати вийшов Зедд. Чарівник першого рангу був вище Келен, але поступався ростом Річарду. Приблизно одного зросту з Карою, хоча маса хвилястого сивого волосся, як завжди, скуйовдженого, робила його вищим, ніж насправді. Важке темно-бордове одіяння з чорними рукавами і підбитими плечима робило його худу фігуру масивнішою. Вилоги рукавів прикрашали три ряди срібної вишивки. Широка золота канва