Ловці думок - Любов Відута

Отже, потрібно якнайшвидше приводити товстуна до тями та їхати з ним до будинку Джона. На щастя, це недалеко. Зрештою, можна скористатися мапою.

Клізі вже отямився. До двох добросердих бабусь приєдналася закохана парочка, а ще дідусь досить поважного віку, який був без супроводу й виявляв жвавий інтерес до всього, що тут відбувалося.

— Не зважай на його вік. Це найповажніший укладач угод зі всіх, кого я знаю, — шепнула Арніка.

Ештон зауважив, що у вусі дідуся не було жодного камінця, проте промовчав. Для чого ускладнювати ситуацію непотрібними розмовами?

Охоронці, побачивши, що біля Клізі скупчилося забагато людей, квапливо вивели його із залу. Ештон пішов за ними. Отримавши свій наплічник, він за звичкою відразу ж увімкнув його. Вийшла усміхнена Арніка: вона про щось жваво балакала з молодою парою, озираючись на бабусь, які човгали за ними, наче їм нікуди більше податися. І сміх і гріх — статечний старигань теж слухняно шкутильгав слідом, наче був прив’язаний невидимою мотузкою до всього почту. Ештон уже підраховував, скільки кульок доведеться витратити на їхнє переміщення.

— Арніко! — Він підійшов до дівчини. — Ти впевнена, що нам потрібні всі ці люди? Що вони робитимуть із угодою? Не розумію, для чого мені віддавати кульки, які заробляв кілька років щоденною працею.

— Не розумі-і-і-ю, — перекривила його дівчина, здивовано глянувши на юнака. — У це я вірю, бо ти навіть не розумієш, про що говориш. Невже ти готовий віддати кілька років своєї праці другові, нічого не отримавши взамін, і не готовий зробити приємність декільком стареньким, доправивши їх додому за мізерну кількість якихось там кульок?

Ештон хотів заперечити, та промовчав. Дивна дівчина, недоладна ситуація. Юнак звик працювати сам-один, не привертаючи до себе уваги й уникаючи надмірного галасу, а зараз ішов з гамірним гуртом. Він усвідомлював абсурдність усього, що з ним відбувається останнім часом, і списував це на… на… Пояснень не було. Не було, та й годі!

Нарешті дісталися до мапи переміщень. Ештон тицьнув пальцем у місце, розташоване найближче до Джонового будинку. Усі стали на ваги перед мапою, і на скриньці з’явилася кількість кульок. Ештон сплатив і приготувався до мандрівки. Переміщувалися повільно. Нічого дивного — он один Клізі скільки важить, такого спробуй перемістити.

Ештон уперше помітив циліндр, який виник із-під землі й охопив їх, щільно притискаючи одне до одного. Прозорий зі всіх боків, він рухався спочатку вгору, а згодом наче прошмигнув кудись убік. Юнаку навіть здалося, що над ними промайнув ще один такий самий циліндр. За мить вони вже стояли неподалік Джонового будинку, а прозорого циліндра немов і не було. Усі встояли на ногах: скидалося на те, що для його супутників таке переміщення — звична справа. Лише Ештонові воно видалося трохи дивним. Та чи це справді так? Він теж колись мандрував гуртом. Переміщення однієї людини не дає таких відчуттів, але специфіка роботи ловця думок вимагає самотності. До речі, наплічник Ештона враз поповнився більшою кількістю кульок, аніж він витратив на переміщення. Що ж, і таке буває. Надто балакучі й емоційні ті бабусі…

Відповіді на Ештонові запитання ще блукали довгими коридорами його пам’яті й не поспішали допомагати своєму господареві. Юнак зітхнув і підійшов до Клізі, вимагаючи скриньку та лист.

Кинувши на нього сповнений люті погляд, Клізі таки віддав скриньку. Листа не було! Ділок мовчав, не налаштований на пояснення. Ештон не став обурюватися, а поспішив відчинити ворота. Провівши усіх до альтанки, попередив, що виходити з неї без нього доволі небезпечно. Усі, крім Арніки, погодилися на тимчасове затворництво.

— У листі написано, щоб укладач угод був поруч під час твоєї зустрічі з Клізі, — сказала, наче відрубала.

І Ештон зітхнув. Яке вперте дівча! Доведеться взяти її з собою. Він підійшов до будинку першим. Охоронна троянда була явно не в гуморі. Вона дряпнула Ештона, випустивши декілька шпичаків, які пролетіли між ним та Арнікою, та тієї ж миті змінила гнів на милість. Троянда завжди розпізнавала його по тому, як він погладжував її листя. Сама рослина мала скуйовджений, не дуже доглянутий вигляд. Здається, хтось намагався проникнути в дім, або ж вона сумувала за Джоном.

Звечоріло. Час невблаганно спливав невидимою рікою. Пхідеї — квіти, схожі на ліхтарі, — тьмяно освітлювали простір навколо будинку. Джон посадив їх уздовж викладеної пласкими каменями доріжки. Такі ж квіти ростуть і біля альтанки, де на нього з Арнікою очікує чудернацька компанія з «Млина». Дивні люди, які не квапляться додому. Чому вони погодилися піти з ними? Чому відгукнулися на прохання Арніки? Ештон мав навчитися переступати через свої «чому?», бо наразі для нього було найважливіше отримати від Клізі… Отримати що? Він зупинився й відпустив руку Арніки. Повернувшись до дівчини, зазирнув їй у вічі та, притримуючи обома руками за плечі, запитав:

— Ти готова мені допомогти? Ти не зупинишся на півдорозі, зможеш довести все до кінця? Хто ти й звідки?

Ештону важливо було побачити її очі, почути відповідь, зрозуміти, що вона за людина. Юнак усвідомлював, що не лише від нього тепер залежить доля його товариша й сестри. Він не бачив кольору очей дівчини, бо світло було мерехтливе, а Арніка стояла в півтемряві. «Розумію, що не маю права просити її ні про що, бо хто я для неї? Випадковий знайомий.

Точніше, незнайомець, якого, зважаючи на купу проблем, вона мала б остерігатися», — думав Ештон. Він уявив свою сестру на місці Арніки й ослабив тиск долонь, а згодом і зовсім відпустив її плечі. Чомусь подумав, чи допомагала б йому так самовіддано за цих обставин сестра, як зараз це робить Арніка.

Вона з’явилася в його житті саме тоді, коли він у Палацовому місті шукав тих, хто б міг щось знати про його родину. Сказала, що нічогісінько не пригадує про дім, про їхніх батьків, що з минулого пригадує тільки його, Ештона, ще зовсім малим. Як виявилося зі слів сестри, вона теж приїхала у Палацове місто, щоб знайти рідних, і щаслива, що доля дала їй можливість випадково зустріти брата.

Відтоді він ні на йоту не наблизився до розгадки таємниці щезнення його родини, але справно через знайомих ловців надсилав сестрі мікрокульки, щоб полегшити її життя. Він так зрадів її появі, що сам викликався їй допомагати, бо ж рідня!

А зараз раптово відчув, що Арніка за відчуттями йому значно ближча й рідніша, ніж сестра. Чому б це?

Крутнувся, наче в