Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Се мене дуже дивує. Він із вами не ділитиметься?
— Я не питав у нього, але певен, що він не стане. Я б цього й не хотів.
Хіроко розважливо кивнула:
— Розумію. Се через її озаддя.
— Озаддя?
— Ну, ви розумієте. Се. — І вона ляснула себе по витончених сідницях.
— А, це! Я зрозумів. Так, Блісс має щедру анатомію тазу. — Він зобразив долонями вигин і підморгнув, а Хіроко засміялася. — Утім чимало чоловіків полюбляють таку щедрість фігури.
— Не можу повірити. Се мусить бути якась ненаситність — бажати надміру того, що приємне в помірних кількостях. Чи думали б ви про мене більше, якби мої груди були масивними й теліпалися б, а пипки вказували на ступні? Воістину, мені доводилося зріти такі, але я не зріла, щоб на них зліталися чоловіки. Настільки вражені жінки, напевно, мусять прикривати свою бридоту, як се робить мадам Блісс.
— Такий надмір мене б теж не приваблював, хоча я певен, що Блісс прикриває груди не через їхню можливу недосконалість.
— То ви не засуджуєте мою подобу чи фігуру?
— Це було б божевіллям із мого боку. Ви прекрасні.
— А що ви чините для вдоволення на сьому вашому кораблі, коли переноситесь з одного світу на інший, якщо мадам Блісс вам недоступна?
— Нічого, Хіроко. Нічого не чиню. Часом я думаю про вдоволення, і це приносить деякі незручності, але ми, ті, хто мандрує в космосі, добре знаємо, що бувають часи, коли доводиться без цього обходитися. Ми надолужуємо іншим разом.
— Якщо бувають незручності, як їх можна позбутися?
— Мені стало набагато незручніше, відколи ви порушили цю тему. Не думаю, що буде ввічливо натякати, як мені поратися з незручностями.
— Чи буде нешанобливо з мого боку запропонувати спосіб?
— Це повністю залежить від суті пропозиції.
— Я б запропонувала, щоб ми дарували одне одному вдоволення.
— Ви привели мене сюди, Хіроко, щоб усе до цього звести?
— Так, — із задоволеною посмішкою відповіла Хіроко. — Се буде і мій шанобливий обов’язок як господині, і моє бажання.
— Якщо це так, я визнаю, що також цього бажаю. Власне, я б дуже хотів зробити вам таку послугу. Я б, ем… рачив дарувати вам вдоволення.
Розділ вісімнадцятий
Музичний фестиваль
1
Обід подавали в тій самій кімнаті, де вони снідали. Там було повно альфійців, і Тревіза з Пелоратом радо вітали до них приєднатися. Блісс та Феллом їли окремо й більш-менш усамітнено в маленькій прибудові.
Їм подали кілька різновидів риби, а також суп зі смужками чогось схожого на варене козяче м’ясо. Ще там були хлібини для нарізання й масло з варенням для намащування. Після цього нагодився великий розпорошений салат, і помітно бракувало якогось десерту, хоча фруктові соки подавали у, вочевидь, невичерпуваних глеках. Обох фундаторів стримував ситний сніданок, однак всі інші, здавалося, їли без проблем.
— І як вони не гладшають? — тихо чудувався Пелорат.
— Напевно, багато фізичної праці, — знизав плечима Тревіз.
У цьому суспільстві точно не надто цінували пристойну поведінку під час їжі. Лунав різноманітний гамір — крики, сміх і грюкання по столах товстими й, очевидно, небиткими чашками. Жінки були такі ж гучні та шумні, як чоловіки, хоча голоси мали вищі.
Пелорат скривився, однак Тревіз, який наразі (принаймні тимчасово) не відчував незручності, про яку говорив Хіроко, був водночас розслабленим і доброзичливим.
— Насправді в цьому є і приємний бік, — зауважив він. — Схоже, ці люди насолоджуються життям і мають мало клопотів, якщо мають узагалі. Погода така, якою вони її зроблять, а їжі неуявно вдосталь. Для них золота епоха триває й триває.
Йому доводилося кричати, щоб його було чутно, і Пелорат прокричав у відповідь:
— Але ж тут так гамірно!
— Вони до цього звикли.
— Не уявляю, як вони розуміють одне одного в цьому гармидері.
Звісно, сенс розмов для двох фундаторів повністю губився. Через химерну вимову, архаїчну граматику та порядок слів альфійської мови в галасливому безладі її було неможливо зрозуміти. Для фундаторів то було наче слухати звуки переляканого зоопарку.
Лише після обіду вони возз’єднались із Блісс у малій будівлі, що, як виявив Тревіз, суттєво не відрізнялася від помешкання Хіроко і яку їм виділили як тимчасове житло. Феллом була в іншій кімнаті — за словами Блісс, відчуваючи величезне полегшення від самотності й намагаючись подрімати.
Пелорат зиркнув на дверний отвір у стіні й непевно мовив:
— Тут мало приватності. Ми зможемо тут вільно говорити?
— Запевняю, — сказав Тревіз, — щойно ми завісимо двері полотняною запоною, нас не турбуватимуть. Це полотно всіма силами соціальних звичаїв робить нас неприступними.
— Нас можуть підслухати, — зиркнув Пелорат на високі відчинені вікна.
— Треба буде не кричати. Альфійці не стануть підслуховувати. Навіть стоячи за вікнами їдальні під час сніданку, вони трималися на поважній відстані.
— Ви так багато дізналися про альфійські звичаї за час, проведений із маленькою ніжною Хіроко, — усміхнулася Блісс, — і так упевнилися в їхній повазі до приватності. Що сталося?
— Якщо ви в курсі, що стан мого розуму покращав, і здогадуєтеся чому, я можу тільки попросити вас дати моєму розумові спокій.
— Вам добре відомо, що Гея не чіпатиме ваш розум за жодних обставин, крім критичних, і ви знаєте чому. Та все ж я ментально не сліпа. Я відчуваю, що сталося, за кілометр. Це ваш незмінний звичай під космічних подорожей, мій друже-еротомане?
— Еротомане? Годі вам, Блісс. Двічі за всю подорож. Двічі!
— Ми були тільки у двох світах із функціональними людськими жінками. Два з двох, а ми ж пробули на кожному всього по кілька годин.
— Ви добре знаєте, що на Компореллоні в мене не було вибору.
— Справедливо. Я пам’ятаю, яка вона на вигляд. — Блісс на кілька секунд залилася сміхом. — Однак я не думаю, що Хіроко тримала вас безпорадним у своїй міцній хватці або ж нав’язала свою непереборну волю вашому догідливому тілу.
— Авжеж ні. Я був абсолютно не проти. Однак усе-таки це була її пропозиція.
— Ґолане, це постійно з вами трапляється? — з ноткою заздрощів у голосі поцікавився Пелорат.
— Звісно це мусить траплятися, Пеле, — сказала Блісс. — Жінок безпорадно до нього вабить.
— Якби ж це було так, — відповів Тревіз, — але ні. І я радий, що ні — у мене в житті є інші бажання. І все-таки тут я не міг опиратися. Усе ж таки ми перші люди з іншого світу, яких колись бачила Хіроко, чи взагалі хто-небудь із нинішніх жителів Альфи. З випадкових зауважень, які вона пробовкувала, я зрозумів, що в неї було доволі захопливе припущення, нібито я відрізнятимусь від альфійців, анатомічно чи технічно. Бідолашна. Боюсь, я її розчарував.
— Ох, а ви відрізнялися?
— Ні. Я був у багатьох світах, мав різний досвід і виявив, що люди — це люди, а секс — це секс, куди не підеш. Якщо і є помітні відмінності, вони зазвичай водночас банальні й неприємні. З якими парфумами я свого часу стикався! Пам’ятаю, одна дівчина просто не могла впоратися, якщо не грала гучна музика — музика, яка складалась із відчайдушного вереску. Тож вона увімкнула музику, і тоді вже я не зміг упоратися. Тож, запевняю вас, мене цілком влаштовує
