Кришталеві дороги - Микола Олександрович Дашкієв

був хлопчина Курт Гешке. Коли б він народився — чи хоча б виховувався — в Радянському Союзі, міг би принести людям багато користі, зазнав би справжнього щастя і не загинув би так безглуздо. Товариші з посольства повідомили про його смерть, посилаючись на повідомлення з газет. Але поміж рядками Куртового листа можна прочитати тривогу й неспокій. З ним просто за щось розрахувалися. Може, навіть за оту наївну й щиру спробу заплатити за батькову провину секретом легкоплавкого скла. Не буде тепер того секрету. Він загинув, мабуть, разом з Куртом Гешке. Однак, аж тепер тільки стало ясно Сергієві, що оте скло професора Рудольфа Гешке якимсь таємничим чином пов’язане з тим склом, яке винайшов півтораста років тому талановитий кріпак-самоук.

По-різному вплелася кришталева стежинка Івана Чумака в долю обер-лейтенанта Рудольфа Гешке, інженера-силікатника Сергія Альошина та льотчика Марата Кандиби. Так, не космонавта, а льотчика цивільної авіації. Нещодавно Сергій дізнався, що Марата з якихось причин розжалували і звільнили в запас. А шкода! Хай став би космонавтом і побував би навіть на Місяці. Хіба справа в тому, хто де працює? “Не місце красить людину, а людина місце”.

Ось так і Сергієві. Починав з мрії про кришталеві дороги — реальні, технічно здійсненні. Може, й справді пізніше буде створено могутні дорожні комбайни, які повзтимуть нескінченними просторами країни, лишаючи по собі надміцну дорогу з матеріалу, що народжується в буянні холодного полум’я. Кінець кінцем важливе не це. Значно важливіше прокласти для самого себе кришталеву дорогу мрії через усе життя, аж за обрій. І пройти нею так, щоб не було соромно перед іншими.

Не все було добре на тому шляху, який уже пройдено. І спотикався, і падав. Та що ж, у житті — як на довгій ниві.

Задзвонив телефон. Певно ж, Наталка.

Ще нічого не сказано між ними. Мабуть, і не буде такої риторичної клятви, як та, що пролунала вісімнадцять літ тому: “Щоб пліч-о-пліч пройти все життя, прокладаючи стежку з кришталю!” Юність любить барвисті слова, зрілість показує себе в дії.

— Так, Наталонько, буду… Через півгодини… На тому ж місці.

Він обвів поглядом свою лабораторію, втомлено випростав плечі і дихнув глибоко, на повні груди.

Все-таки, яка хороша штука — бути молодим і дужим!

Оглавление РОЗДІЛ І ГОРІТИ, НЕ ЗГОРАЮЧИ РОЗДІЛ II НЕ ПОСПІШАЙ ПОМИРАТИ ЗА ІНШИХ РОЗДІЛ III НЕВДАЧА ПО НЕВДАЧІ РОЗДІЛ IV БОРГИ ТРЕБА СПЛАЧУВАТИ РОЗДІЛ V РОМАНТИКА ПРОЗИ РОЗДІЛ VI КРИШТАЛЕВІ ДОРОГИ РОЗДІЛ VII СИН ВЛАСНОГО БАТЬКА РОЗДІЛ VIII ЗУСТРІЧІ, ЗУСТРІЧІ… РОЗДІЛ IX ДО ПЕРШОДЖЕРЕЛ ІСТИНИ РОЗДІЛ X НИТОЧКА ДО КЛУБОЧКА РОЗДІЛ XI ФАКТИ ТЕЖ МОЖУТЬ БРЕХАТИ РОЗДІЛ XII ЯК НЕБО ВІД ЗЕМЛІ РОЗДІЛ ХIII ДЕТЕКТИВ НАТРАПЛЯЄ НА СЛІД РОЗДІЛ XIV НЕВІДОМИЙ “ДРУГ” ЗАСТЕРІГАЄ РОЗДІЛ XV “ЦІКАВИЙ ДУРНИК” СКЛАДАЄ ЗБРОЮ РОЗДІЛ XVI ЧАС РОЗПЛАТИ РОЗДІЛ XVII ПРОРОЦТВО ЧИ ПРОГНОЗ? РОЗДІЛ XVIII БАТЬКИ ТА ДІТИ РОЗДІЛ XIX КРАЩЕ ПІЗНО, АНІЖ ШКОЛИ РОЗДІЛ XX ПОМІЧНИКИ БУВАЮТЬ УСЯКІ РОЗДІЛ XXI НЕ КОПАЙ ЯМИ ДЛЯ ІНШОГО РОЗДІЛ XXII ПІВЦАРСТВА ЗА КОНЯ! РОЗДІЛ XXIII У БУЯННІ ХОЛОДНОГО ПОЛУМ’Я РОЗДІЛ XXIV ПРОЗОВИЙ СТАРТ, СКОРБОТНИЙ ФІНІШ РОЗДІЛ ХХV ЗА ВСЕ ЗОЛОТО СВІТУ… РОЗДІЛ XXVI ДОРОГА ЗА ОБРІЙ