Кришталеві дороги - Микола Олександрович Дашкієв
— А за помічника візьмете містера Соммертона. О, цей уже мухи не взіває!
— Якої мухи? — насторожився Курт.
— Та ви ж знаєте якої.
Куртові стало не по собі: отже, за ним весь час підглядали? Чи, може, щось виплескав Петер?
— Це ви про неуважність лаборанта?
— Атож. Вам слід було б вигнати його геть. А з Соммертоном ви не матимете клопоту — це дуже розумний і кваліфікований працівник.
Знав його Курт, отого містера Соммертона: фахівець з нього непоганий, то так. Але всі обходили його десятою дорогою, бо знали: все, що почув Соммертон, буде зразу ж відоме Крокодилові. І от з таким помічником працювати?!
— Ні, містер Друммонд, я не можу зловживати вашою довірою: з завданням щодо “кожухів” мені не впоратися. Побоююсь, що це взагалі в наш час проблема ще нерозв’язна. А до того ж я незабаром повернусь до Західного Берліна — мати лишилася одна, потребує догляду.
— Шкода, містер Гешке! — Друммонд підвівся, ніби показуючи, що аудієнцію закінчено, потім знову сів. — У такому разі зробіть нам останню послугу: порадьте, в якому напрямку скерувати дослідження… Скажіть, що ото за експеримент ви хотіли поставити, коли монтували на К-генераторові додаткову секцію охолодження? Тільки правду.
Куртові коштувало великих зусиль зберегти на обличчі вираз олімпійського спокою:
— Коли вже ніякі розумні методи не допомагають, починаєш вигадувати всяку нісенітницю. Спало на думку підвищувати температуру даймонситової губки дуже поступово, повільно. То вийшов такий самісінький пшик, як і раніше… — він хутенько зорієнтувався, як збити Крокодила на хибний шлях досліджень. — Єдине, що я визначив абсолютно точно: навіть незначні домішки органічних речовин зводять нанівець усі досліди, бо вуглець виступає як небажаний каталізатор. Отже, чистота даймонситу — найперша вимога для всіх подальших експериментів. А куди їх скерувати… — він розвів руками. — Коли б я це знав, то, певно, досі домігся б успіху.
Вже прощаючись, Друммонд запитав, ніби щойно пригадавши:
— Містер Гешке, пам’ятаєте, у вашому сейфі був такий собі кубик з високоякісного гірського кришталю? Ваш лаборант скаржиться на його пропажу.
— Хай заспокоїться: я розплавив той кубик під час одного з дослідів. Сподіваюсь, фірма не має претензій до мене з цього приводу?
— Та, звичайно ж, ні!.. Ну, гаразд, містер Гешке. Я прощаюсь з вами, але сподіваюсь на ваше повернення до нас.
— Може, так і станеться, містер Друммонд.
Ой, негаразд було Куртові після тієї розмови! Отже, концерн пішов із козирної, показав, що йому відомо про потаємні експерименти доктора Гешке. А втім, треба було мати справді дитячу наївність, аби не подумати про те, що його лабораторію, звичайно ж, обладнано кільканадцятьма потаємними телепередавачами та мікрофонами: у наш час всезагального шпигунства це робиться дуже просто.
Але що їм удалося підгледіти?.. А головне, що вони зрозуміли з побаченого?
Курт ще і ще відтворював у пам’яті всю історію свого відкриття, починаючи з серії невдалих спроб створити даймонситову “губку”. Далебі, всякий інший на його місці має пройти такий самісінький шлях гірких розчарувань і обтяжливих роздумів, щоб кінець кінцем наважитися переступити через психологічний бар’єр і побачити в нез’ясовному справді нове, ніким досі не знане.
Доки на К-генератор не буде надіто антитермічний фільтр, “резонанс-ефект” можна виявити хіба випадково, бо в усіх явищах на перший план виступить могутня теплова дія променів: спробуй-но пояснити, що там відбувається в зоні з температурою кількох тисяч градусів. Але якщо Куртову конструкцію буде відновлено — справа буде погана. Все залежить від того, що їм відомо про кришталевий кубик. Коли потаємні фотоапарати чи потаємні спостерігачі зафіксували момент занурення ромашки в кришталь, секрет “резонанс-ефекту” можна вважати розкритим. І це дуже, дуже страшно!
Те, що Друммонд ані словом не прохопився про легкоплавке скло, було тривожною прикметою. Отже, це питання стало для концерну другорядним, вони нанюхали значно апетитнішу штуку. Тож пильнуй, Курте: починається велика гра! В запасі у Друммонда є козирний туз: через кілька днів, — звісно, якщо за цей час вони не зуміють відтворити “резонанс-ефекту” самотужки, — тебе запросять ще раз і запропонують продати своє відкриття за готівку. Цього разу угода буде “чесною” і безпечною — за всіх умов концерн заробить на ній сотні мільйонів доларів. То що ж ти відповіси їм, доктор Курт Гешке?
Коли б це хоч рік тому, відповідь була б однозначна: він продав би своє відкриття не замислюючись і турбувався б тільки про те, щоб не продешевити. Але зараз, після смерті батька і Катрін та після всіх роздумів щодо смислу й мети існування людини, Курт усвідомив: за все золото світу не продасть він свого кваркового резонатора таким, як Друммонд, бо повториться історія з атомною бомбою, яку людство прокляло. Він міг би віддати відкриття задарма, подарувати всьому світові, проте за це хотів одержати гарантію, що “резонанс-ефект” ніколи не буде використано як смертоносну зброю. А хто йому таку гарантію дасть?.. Отож у такій ситуації нема чого й роздумувати: треба негайно втікати до Західного Берліна та й забути, що жив у Сполучених Штатах.
Навіть не заїжджаючи додому, Курт подався на аеродром, а через три години був уже у Вашінгтоні. Він досить швидко уладнав справу з виїзною візою та з квитком на понадзвуковий лайнер, віддав усі потрібні розпорядження бюро послуг щодо пересилки його речей з Пітсбурга у Західний Берлін. Зняв номер у готелі — вилітати доведеться аж завтра надвечір.
Попереду була абсолютно вільна доба. То ж спалюючи мости
